Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Бог Дрібниць 📚 - Українською

Читати книгу - "Бог Дрібниць"

880
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Бог Дрібниць" автора Арундаті Рой. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 52 53 54 ... 96
Перейти на сторінку:

Як вітра у полі широкім шукають.

Ти, може, у пеклі? А може, в раю?

Гукають вже Есту в усьому краю.

Кочу-Марія відрізала шматок торта для Маммачі на пробу.

— По шматку кожному, — підтвердила та, легко торкнувшись того шматка рубіноперсневими пальцями, щоб перевірити, чи він, бува, не завеликий.

Кочу-Марія так-сяк розпиляла решту торта; робила це зі скрипом-рипом, роззявивши рота і важко дихаючи, наче не торт різала, а ціле смажене ягня. Нарізані шматки складала на велику срібну тацю. Маммачі ж тим часом заграла на скрипці вітальну мелодію («Ласкаво просимо додому, наша Софі-моль»). Таку нудотну, шоколадну. Тягуче-солодку і топлено-коричневу. Шоколадні хвилі, що набігають на шоколадний берег.

Посеред мелодії над тими шоколадними звуками піднісся голос Чако (той, що для читання вголос).

— Мамо! — сказав він. — Досить. Досить уже цієї скрипки!

Маммачі перестала грати і повернулася до нього; смичок завис у повітрі.

— Досить? Думаєш, уже досить, Чако?

— Цілком, — мовив той.

— Ну, як досить, то досить, — пробурмотіла сама до себе Маммачі. — То я, мабуть, на цьому й закінчу, — наче це щойно спало їй на думку.

Вона поклала скрипку до чорного футляра відповідної форми. Той футляр закрився, ніби валіза. У ньому закрилася й музика.

Клац. І клац.

Маммачі знову наділа свої темні окуляри. Сховалася за цупкими шторами від спекотного дня.

З дому визирнула Амму й гукнула Рахелі:

— Рахеле, тобі вже час на пообідній сон! Їж свій торт і приходь, я тебе чекаю.

Рахелине серце впало. Пообідній сон. Вона його просто ненавиділа.

Амму знову зникла в дверях.

Велюта поставив Рахель на землю, і вона пригнічено стояла тепер обіч доріжки, на краю П’єси, а на обрії темною хмарою бовванів огидний пообідній сон.

— І, будь ласкава, припини отак запанібрата поводитися з цим чоловіком! — сказала Крихітка-кочамма.

— Запанібрата? — перепитала Маммачі. — Чако, про кого це? Хто там запанібрата?

— Рахель, — пояснила Крихітка-кочамма.

— Запанібрата до кого?

— Не до кого, а з ким, — виправив матір Чако.

— Гаразд-гаразд, то з ким вона запанібрата? — допитувалася Маммачі.

— З Велютою, твоїм улюбленцем, з ким же ще, — буркнула Крихітка-кочамма і повернулася до Чако: — Запитай його, де він був учора. Бери бика за роги.

— Не тепер, — відмахнувся Чако.

— Що таке «запанібрата»? — запитала Софі-моль у Марґарет-кочамми, але та промовчала.

— З Велютою? Велюто, ти тут? — звернулася до пополудня Маммачі.

— Увер, кочаммо, — Велюта ступив з-під дерев у П’єсу.

— З’ясував, у чому там річ? — спитала Маммачі.

— Шайба нижнього клапана, — відповів Велюта. — Я її поміняв. Уже все працює.

— То вмикай, — сказала Маммачі. — Бак порожній.

— Цей чоловік стане ще для нас Немезидою, — мовила Крихітка-кочамма. Не тому, що була ясновидицею і раптом побачила пророче видіння. Лише для того, щоб стягнути клопіт на його голову. Ніхто не звернув на неї жодної уваги, і вона похмуро докинула: — Згадаєте ще мої слова.

— Ну, бачила її? — спитала Кочу-Марія, коли підійшла до Рахелі з тортом на таці. На думці мала Софі-моль. — От виросте і стане нашою кочаммою, а тоді підніме нам платню і подарує нейлонові сарі на Онам[44].

Кочу-Марія колекціонувала сарі, хоч зроду їх не носила і начебто й наміру такого не мала.

— То й що? — відповіла Рахель. — Я тоді переїду вже до Африки.

— До Африки? — пирхнула Кочу-Марія. — Таж там аж кишать бридкі чорномазі та москіти.

— Сама ти бридка, — сказала Рахель і додала (по-англійськи): — Тупа мавпа!

— Що ти там базікаєш? — погрозливо спитала Кочу-Марія. — Можеш не казати. Я знаю. Чула. Пожди у мене, все розповім Маммачі, от побачиш!

Рахель рушила навпростець до старого колодязя, де завжди можна було знайти мурах і з ними розправитися. Червоних мурах, які на людський манір псують повітря, коли їх чавити. Кочу-Марія з тацею попленталася за нею.

— Не хочу я того дурнуватого торта, — відмахнулася Рахель.

— Кушумбі[45], — процідила Кочу-Марія. — Хто заздрить, той іде прямісінько до пекла.

— А хто тут заздрить?

— Не знаю, сама подумай, — сказала Кочу-Марія. Фартух з оборками, серце з жовчю.

Рахель наділа свої темні окуляри й озирнулася на П’єсу. Там усе зафарбувалося у сердиті кольори. Софі-моль стояла між Марґарет-кочаммою й Чако і мала такий вигляд, наче їй зараз надають ляпанців. Рахелі трапилася ціла колона вгодованих мурах. Вони йшли до церкви, всі в червоному. Треба було повбивати їх, доки вони туди не дійшли. Подушити і почавити каменем. Смердючим мурахам у церкві робити нічого.

Прощаючись з життям, мурахи лише легенько хрускотіли. Немов ельф гриз грінку або хрумке печиво.

Мурашина церква буде порожня, і мурашиний єпископ марно чекатиме у своєму кумедному мурашино-єпископському облаченні, помахуючи срібним кадилом з ладаном. Ніхто до нього не прийде.

Прочекавши, за мурашиними мірками, достатньо довго, він кумедно, на мурашино-єпископський лад, нахмурить чоло і скрушно похитає головою. Окине поглядом яскраві мурашині вітражі, а коли відведе від них очі, то замкне церкву величезним ключем, і там стане темно. Потому піде собі додому, до своєї дружини (якщо тільки вона вціліла), і вони влаштують собі мурашиний пообідній сон.

Софі-моль, у своєму капелюшку і штанцях-кльош, люблена від самого початку, вийшла з П’єси подивитися, що робить за колодязем Рахель. Але П’єса рушила слідом. Йшла з нею і з нею зупинялася. Її супроводжували ласкаві усмішки. Кочу-Марія прибрала тацю з тортом, щоб не заважала зачарованій усмішці навскіс котитися до Софі, коли та присіла навпочіпки у приколодязній твані (широкі жовті холоші намокли і забруднилися).

Софі-моль обстежила смердюче бойовисько з гідною медика незворушністю. Кам’яне мурування

1 ... 52 53 54 ... 96
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бог Дрібниць», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Бог Дрібниць"