Читати книгу - "Минувші Дні, Вітольд Розенвальд"

– Ну що там? Де мої цукерки? 

– Слухай, зараз в мене їх немає, але вони в мене будуть. Сьогодні віддам тобі. Обіцяю. 

– Ну дивись мені, – сказав він показуючи мені свого маленького кулака, – бо якщо їх сьогодні не буде, то я про все розповім вожатій! 

Завершивши говорити він розвернувся і побіг до Олени Володимирівни. 

М-да, діти мені ще ніколи не погрожували. Це звичайно смішно, але щось не хочеться мені вислуховувати нічого від вожатої. До того ж, малий виконав свою частину нашого договору. Тепер залишилося зробити те саме мені. 

Поївши, ми всі пішли на площу репетирувати. Скоро ж спектакль. Треба бути максимально готовими до неї, щоб зайняти перше місце. Ніколи б не подумав, що я будучи дорослим буду грати роль на сцені. Сказали б мені це раніше, я б лише посміявся. По закінченню, кожен з присутніх мусив йти на гурток. Спочатку пішли одні, потім – інші. Залишився лише я, якого зупинила Володимирівна. 

– Ну, була гарна репетиція, я тоді піду, бо книжки самі себе не поставлять. 

– Хотіла тобі сказати, що ти від сьогодні більше на гурток свій не ходиш, – відказала вожата. 

– Чому? – здивувався я. – Мене з нього вигнали? Я ж наче все нормально робив. 

– Борис Іванович помер сьогодні вночі...  

– Що з ним сталося? – обережно запитав я. 

– Інфаркт. 

Запала хвилинна пауза. 

– Так, а що мені робити тепер? 

– Навіть не знаю, – промовила вона. – Можеш піти на інший гурток якщо хочеш, або не ходити на ні на який. Тобі все рівно нічого не цікаво. 

 Раз можна нікуди не йти, то це добре. Заберу Аліну з її гуртка. Я думаю їй не важко прогуляти один раз. Та й нічого з нею через це не станеться. 

І от, ми стоїмо в двох навпроти дверей до потрібного мені будиночку. Ми чекаємо поки на вулиці поки майже нікого не буде.  

– Так, а навіщо тобі туди? Я взагалі думала що ти хочеш вночі пиріжків вкрасти або дізнатися з якої бурди роблять чай з їдальні. 

– Коли я відкрию двері, ми заходимо швидко. Шукаємо щоденник. У нас на все про все хвилин 10 максимум. Але чим раніше ми його знайдемо тим краще. Не треба, щоб нас тут взагалі хтось бачив. 

– А як він виглядає? – запитала вона. 

– Як звичайний щоденник. 

– Ну, а колір хоча б який? 

– Трясця, та я звідки знаю? Шукай все, що схоже на щоденник. Туди писала Настя. 

– О-о-о-о, а це вже цікаво. Ну що, йдемо? 

Оглянувшись по сторонам і нікого не углядівши, я швидко підскочив до дверей, відчинив їх і ми швидко забігли досередини. 

– Пам’ятай, – нагадував я, – не більше десяти хвилин. Час пішов. 

Поки я уважно вивчав нутрощі однієї з тумб, Аліна заглядала під подушки та матраци. Ми шукали всюди, але нічого не було, щоб нагадувало щоденник. А час все йшов і навіть не думав зупинятися. Залишилося не більше двох хвилин. 

– Ну що там ти знайшов? 

– Ні, а ти? 

– Також ні, – Аліна розвела руками, – що будемо робити? 

– Підемо звідси, поки нас ніхто не побачив.  

– Почекай, – вона зупинила мене. – Я загляну під ліжко. 

Вона так і зробила. Під однім не було нічого окрім пилу та павутиння, а от під іншим була маленька фіолетова коробочка, яку Аліна відразу ж і дістала. Відкривши її ми побачили ручку, декілька різнокольорових олівців та сам щоденник зеленого кольору. На вигляд він був старий і потертий. Листки були жовті, наче від старості. 

– Молодець! – крикнув я. – А тепер забираймося звідціля!  

Впевнившись що на вулиці пусто, ми поклали коробочку на місце, а потім швиденько закривши за собою двері пішли до мене.  

Всівшись на ліжко один біля одного, Аліна відкрила той старенький Настін щоденник і почала читати: 

Це просто чудо! Буду відверта перед тобою, мій любий щоденнику, сьогодні дуже прекрасний день! Сьогодні я зустріла своє перше справжнє кохання! Ніколи б не подумала, що зустріну його тут, у таборі! Мене просто переповнюють емоції! Він такий гарний, що як тільки його бачу, я починаю танути, як пломбір на жарі. Кожен раз коли я з ним бачуся, я дуже хвилююсь. Він єдиний хлопець, якому я готова подарувати свої ніжність, любов та тепло. Це саме та людина, яка на це все заслуговує. 

– Це так мило-о-о, – сказала Аліна. 

– Так, не відволікайся й читай далі. 

Вона продовжила: 

Сьогодні він подарував мені коробку цукерок та квіти. Я була знову ж таки дуже рада, що він балує мене подарунками. 

– А є щось окрім цього? 

– Ти мені так і не сказав, що саме ми тут шукаємо! Хоча й обіцяв...  

– Нам потрібно вияснити хто був цей хлопець. Ім’я, зовнішній вид, родимки, посмішка, запах, улюблена справа, хоча б щось.