Читати книгу - "Забудь-річка"

— Ну, так саме це зараз і робиться. На піратів виходять представники судновласника і починають торгуватися. Справа ця нелегка, бо після «Фаїни» ціни виросли.

— А спецназ? — Уляна не могла зрозуміти, чому цей дядько так спокійно говорить про настільки жахливі речі.

Співрозмовник замахав на неї руками:

— Що ви! Що ви! Який спецназ? Ви знаєте, яка це морока, застосуваня спецназу? По-перше, — він почав загинати пальці, — треба отримати дозвіл від уряду Сомалі, а ми не маємо з ним дипломатичних стосунків. По-друге, треба отримати дозвіл від урядів країн кожного члена команди. Хто там у вас в команді?

Уляна знизала плечима. Степан згадував матросів-філіппінців, смішно називаючи їх пилипинцями. Ото і все.

— Ну от, там може бути цілий інтернаціонал. На це ніхто не піде. От французи свого часу дали їм добрячої тирси, але у французів військова база в Джибуті. А у нас? — він безнадійно похитав головою. — Крім того, застосування сили — це ризик життями: і військових, і екіпажу.

Уляна хотіла сказати, що для солдата ризикувати життям — це робота, інакше нащо він потрібен? Але подивилася на благосне обличчя цього Миколи Пилиповича, сповнене відчуття власної значущості, і промовчала. Він же розвідник, і теж за щось гроші отримує, ще й подумає, що це на нього натяк.

— Кому належить ваше судно?

— «Валетта Шипінг», Мальта, — випалила Уляна, яка вже вивчила напам’ять усі дані.

— Еге ж. А насправді?

— Що значить, насправді? — не зрозуміла вона.

Він знову посміхнувся, явно насолоджуючись власною компетентністю:

— Мальта — це один зі світових морських офшорів. Ви знаєте, що таке офшор?

— Я знаю, що таке офшор, — сухо відповіла вона.

— А, ну так, ви ж юрист. Так от, половина суден у світі плаває під прапорами Мальти, а друга половина — під прапорами Панами. Але насправді і тими, й іншими володіють греки.

— Ой, точно. Тут теж управляє грецька компанія.

— От бачите? — він кліпнув очима, засвідчуючи, що мав-таки рацію. — А до речі, в команді немає греків?

— Здається, ні.

— Це погано. Бо греки — скнари і торгуються довго. Хіба що на судні грек, і тоді їхня держава починає викручувати їм руки і все, що викручується. А так процес може тривати місяцями.

— Місяцями? — вжахнулася Уляна.

— Та ну! Місяцями — це ще не довго, — із якимось задоволенням повторив розвідник. — Є випадки, коли люди там сидять роками. А дехто так і залишається.

— Як це?

— А так. Якщо нема кому платити викуп. Вони ж не тільки на великі судна нападають. І на яхти, і на рибалок.

— Жахливо, — тільки зараз Уляна помітила, що не торкнулася кави.

— Жахливо, — якось весело погодився співрозмовник. — На вас чекає довга боротьба. І великі витрати, ні, не на викуп, бо це справа судновласника. А на переїзди, міжнародні дзвінки і так далі. І значить вам треба бути ощадливою.

— Напевно, — Уляна була зворушена такою чуйністю незнайомого чоловіка.

Розвідник по-батьківськи посміхнувся:

— І тут у мене є саме те, що вам потрібно, — з цими словами він видобув з кишені яскраву книжечку і поклав її на стіл. — Дивіться, з цими засобами догляду за домом ви можете заощаджувати реальні гроші, тому що їхня ефективність дозволяє витрачати буквально по одній краплі. І там, де ви раніше купували пачками, тут достатньо однієї упаковки. Крім того, це заощаджує час на ходіння по магазинам, якого, я знаю, завжди не вистачає діловим жінкам.

— Що? — не зрозуміла Уляна.

— Подивіться, — з цими словами розвідник присунув до неї стільця і став гортати буклет, пояснюючи, як діє концентрований пральний порошок та яку велику піну дає лише одна крапля суперконцентрованого засобу для миття посуду з апельсиновим запахом.

Уляна мовчки кліпала очима, несила щось сказати. А він цвірінькав і цвірінькав, нахвалюючи імпортний товар та закликаючи приєднатися до бізнесу і заробляти додаткові гроші, не витрачаючи на це часу, як це робить, наприклад, його дружина.

Зі стіни навпроти криво посміхалася фальшива африканська маска.

— Дякую, — все-таки знайшла потрібне слово Уляна, підвелася та пішла до вішака з пальтами.

«Врешті-решт!», — додала вона подумки.

— А ти впевнена, що це був розвідник? — перепитала Катька, почувши цю історію.

Уляна кивнула:

— Звісно. Ларунда його знає. Точніше, батько її.

— Та-ак. Втім, цілком може бути. У них же зарплати не такі щоб аж, а робота з людьми, багато знайомств.

— Еге, Штірліц під прикриттям агента з продажу миючих засобів, — сумно пожартувала Уляна.

Катька засміялася:

— Хай би поміняв заручників на свій диво-порошок, — і одразу схаменулася. — Ой, пробач, це у мене так, вирвалося.

— Та нічого. Я і сама хотіла це сказати… Придурок! — це вже прозвучало на адресу розвідника.

Звісно, вона не стала засмучувати Ларунду подробицями зустрічі, а просто подякувала. Адже насправді користь від неї була. Принаймні картина прояснилася. Звичний до аналізу великого масиву юридичної інформації Улянин мозок одразу взявся перетравлювати почуте — ну, звісно, за винятком відомостей про надзвичайну піну суперконцентрованого засобу. Отже, якщо відкинути піну, усе зосереджувалося на грецькій компанії, яка управляла, а насправді й володіла балкаром «Бріареос». Хтось мав накрутити їм хвоста, щоб швидше чухалися на переговорах.

Але це тільки сказати легко «накрутити грекам хвоста», а як це зробити насправді?

І Уляна взялася до справи з усією ретельністю, яку дала юридична практика, та завзяттям, яке подарувало кохання.

Почалися безкінечні поїздки до Одеси для спілкування з юристами крюїнгової агенції — тут розвідник знову мав рацію, це поїдало багато грошей і часу. Судно, як твердили одесити, перегнали у закинутий порт Ейль, де пірати зазвичай тримають заручників. Вантаж сої у трюмах не псувався, тому греки не надто поспішали, сподіваючись продемонструвати, що воно їм не так щоб дуже потрібно, і цим збити надмірні апетити піратів. Звісно, докладно про хід перемовин ніхто не інформував — бо це справа інтимна, але в загальних рисах все було зрозумілим.

— Тільки не треба організовувати прес-конференцій та, не дай Боже, голодовок під МЗС, — переконувала її одеська юристка, що, як виявилося, чудово знала українську. — Бо там, де влазить держава, одразу піднімається ціна. Цього пірати і хочуть. Розумієте?

Уляна розуміла, але й не розуміла. Не розуміла, що їй