Читати книгу - "Кароока, Mary Uanni"

— Ну що, друже? Настав час?

Лука заплющив очі, втомлено посміхаючись.

— Час чого?

— Час напитися до відключки, бо всі ми сьогодні мало не здохли, а ти як виявляється ожив.

Маша голосно пирхнула.

— Блін, Шпак…

Влад хмикнув і ляснув Луку по плечу.

— Ожив? Значить, тепер ти наш боржник.

Лука тільки посміхнувся й хитнув головою.

Я перевела подих і подивилась на батьків.

Мама була виснажена, але, здається, не могла відірвати від мене очей. Я повно зробила крок до неї, а вона — до мене.

— Доню…

Голос зірвався, і я вперше за довгий час побачила, як вона плаче.

Мене охопили знайомі руки, її запах, тепло. Я міцно обійняла її, втупившись носом у її плече.

— Все добре, мамо…

— Ні, не добре! — вона схлипнула, притискаючи мене ще сильніше.

Батько стояв поруч, уважно дивлячись на мене. Він не сказав ані слова, але в його очах було щось, що змусило мене відчути справжній спокій.

Вперше за довгі роки ми всі були разом.

Живі.

***

Я стояла, обхопивши руками Машу та маму, а батько ледь не задихав мене в міцних обіймах. Гарячі сльози текли по моїх щоках, і вперше за багато років я не соромилася їх. Ми були разом. Ми були живі.

— Доню, — батько нарешті відірвався від мене, його погляд був сповнений вдячності й гордості. — Ти врятувала нас.

Мама провела долонею по моєму волоссю, як колись у дитинстві.

— Але… хто той хлопець? — вона перевела погляд на Луку, який стояв трохи віддалік, обтираючи кров з брови.

— Так, хто цей божевільний, що кинувся рятувати тебе, наче герой із кіно? — батько склав руки на грудях.

Маша лукаво усміхнулася, шепнувши мене на вухо:

— Давай, сестро, твій вихід.

Я витерла сльози, набрала в легені повітря й, дивлячись прямо на Луку, сказала:

— Це привид мого померлого хлопця.

Лука, який якраз потягувався, відпочиваючи після всього хаосу, різко завмер.

Потім Лука рушив до мене швидко, рішуче, не залишаючи жодного шансу втекти.

Але я й не збиралася.

Мій серцебій пришвидшився, коли я побачила в його очах ту саму зухвалу лють, з якою він завжди кидався в небезпеку. Його погляд палав, і я знала, що зараз щось станеться.

За мить він був уже переді мною.

Його руки жорстко схопили моє обличчя, гарячі пальці притислися до моєї шкіри, змушуючи мене затамувати подих.

— Я привід? — його голос був низьким, гарячим, вибрував десь усередині мене.

Я навіть не встигла відповісти.

Він нахилився до мене, різко, впевнено, і його губи накрили мої.

Цей поцілунок не був м'яким, ніжним чи обережним.

Він був диким, вимогливим, майже нестерпним у нашій пристрасті.

Я відчула, як у середині все стискається, вибухає, палає.

Мої пальці самі потягнулися до нього, вплуталися в його волосся, смикаючи, вимагаючи більшого.

Лука притиснув мене до себе ще сильніше, ніби боявся відпустити хоч на мить.

Навколо щось гуло — голоси, зойки, здивовані вигуки, навіть сміх, але для мене світ звучав до одного єдиного почуття: його.

Його губи, його тепло, його шалене серцебиття, що било в унісон з моїм.

Його руки, що стискали мене так, ніби це був єдиний шанс отримати реальність у своїх долонях.

Я більше не дихала.

Я більше не думала.

Я просто існувала в цей момент.

Лука відсторонився на мить, дозволяючи нам перехопити подих, але не відпускаючи мене ні на сантиметр.

Його лоб торкнувся мого, і він прошепотів:

— Ну і хто тут привід?