Читати книгу - "Кароока, Mary Uanni"

Щось у його голосі змусило мене затримати підих.

— Знаєш, що вона зробила?

Я мовчала.

— Вона вбила його, — підняв він погляд і глибоко вдихнув, наче смакуючи цю історію. — Взяла важку сокиру і… гуп! — він різко вдарив кулаком у долоню, змушуючи мене здригнутись. — Розбила йому голову.

Я нічого не сказала, але відчула, як пальці стискаються в кулаки.

— А батько? — запитала я, намагаючись говорити рівно.

— О, батько був сліпим і не помічав, що відбувається в його домі.

Барс схилив голову набік, розглядаючи мене.

— Вона запекла хлопцика і подала чоловікові на вечерю. І той з'їв - чоловік зареготав.

Повітря в кімнаті стало густим і важким.

— Але син повернувся, — прошепотів Барс.

Я ледве ковтнула.

— Його дух… він ожив.

Я знала цю казку.

Знала її кінець.

— І що сталося? — змусила себе спитати.

— О, він не став мучити свою мачуху… — Барс нахилився ближче. — Він віддав її в руки її ж дочки.

Він провів пальцем по моїй щоці, і я ледве втрималась, щоб не відсахнутися.

— І та, кого вважали слабкою, взяла ніж… і розрізала мачуху на шматки.

Я глянула йому просто у вічі.

— І ти хочеш сказати, що ти той хлопчик?

Барс усміхнувся.

— Не зовсім.

Я чекала, що він скаже далі.

— Я — та мачуха.

Я не зводила з його погляду.

— Бо я зробив те саме.

Серце закалатало в грудях.

— Ти…

— Я вбив тих, хто зробив мене таким, — він опустив ніж на стіл і задумливо подівся на його лезо. — Вони закопали мене ще живим. А я повернувся. І розірвав їх на шматки.

Мене охопило огідне, липке відчуття.

Він чекав, що я злякаюся.

Але я не злякалася.

Я розлютилася.

Казка була непраильною, не такий сюжет в неї був. Він все перекрутив.

— А що тепер? — я стиснула зуби.

— Тепер? — він скривився, ніби це питання його розважило. — Тепер усе залежить від тебе, Єво.

Я бачила, як у темряві блищали його очі.

— Ти знаєш, чого я хочу. І ти знаєш, що станеться, якщо ти скажеш «ні». Зіграємо в гру.

Я сиділа нерухомо, намагаючись не показувати страх. В кімнаті пахло сирістю, кров'ю і порохом. Барс крутив барабан револьвера, спритно затискаючи зброю між пальцями, наче це була не смертельна гра, а проста забавка.

— Отже, Єво, — його голос звучав навіть м'яко. 

Я мовчки дивилася на нього.

— Російська рулетка. Одна куля. Ми по черзі прикладаємо дуло до голови і стріляємо.

Я зціпила зуби.

— Навіщо?

Барс усміхнувся.

— Бо це цікаво. Бо ти маєш відчути, що це справжній ризик.

Лука смікнувся, його обличчя було спотворене люттю.

— Не смій…

Барс не звернув на його увагу.

— Ти ж не хочеш, щоб твої рідні загинули, правда? — він перевів погляд на мене. — Отже, граємо.

Він раптом підніс револьвер до скроні.

Натиснув спусковий гачок.

Клац.

Порожньо.

Я відчула, як стискається шлунок.

Барс протягнув мені зброю, усміхнувшись так, що мене кинуло в жар.

— Твоя черга.

Я взяла револьвер, відчуваючи його важкість у руці. Барабан крутився, час сповільнився. Я перевела подих і…

— ЄВА, НЕ ТРЕБА! — Лука ледве не зірвав голос.

Я різко повернула голову в його бік, зустрілася з його очима. Вони палали від страху.

Барс зітхнув:

— О, так нудно…

Я закрила очі й натиснула на спуск.

Клац.

Я жива.

Коли розплющила очі, Барс знову забрав револьвер.

— Ой, ти справжня азартна гравчиня, — він розважливо покрутив барабан і підніс дуло до чола.

Раптово щось гримнуло.

Звук голосів, кроки.

Барс не відреагував.

— Час завершувати, — він усміхнувся і натиснув на спуск.

БАХ!

Я здригнулася.

Мить абсолютної тиші.

Лука, моя мати, батько, оперативники які щойно ввірвались — всі застигли.

Хтось різко вдихнув.

Я повно повернула голову.

Барс сидів нерухомо, револьвер ще був затиснутий у його пальцях.

І тільки тоді я побачила темну дірку на його скроні.

Очі його залишилися відкритими, але в них уже не було життя.

Кров повно стікала по його щоці, крапаючи на підлогу.

Люди Барса напружились, хтось стиснув автомат міцніше.

Але тут долинули нові голоси, і в підвалі увірвалися ще кілька людей.

— Відпустіть їх, швидко! — пролунав знайомий голос.

Маша.

Я повернула голову й побачила її разом із Владом, Шпаком, Ронею та Лордом.

Барс був мертвий.

А його імперія щойно впала.

***

Я ледве трималася на ногах. Голова паморочилася, а все, що сталося за останні роки, наче змішалося в один суцільний потік хаосу. Барс мертвий. Його люди зі зброєю або на підлозі, або з піднятими руками. Оперативники закували їх у кайдани. Але я не могла відірвати погляду від Луки.

Він стояв, ледве дихаючи, погляд спрямований на мене. На скроні в нього розтеклася темна пляма — кров, що досі сочилася після удару. Він був виснажений, блідий, та все одно живий.

А потім — вибух голосів.

— Тато!

Роня пронизливо скрикнула й кинулася до нього, обхопивши руками за шию так міцно, що той похитнувся.

— Ти живий, ти, блін, живий!

Лука зморщився від болю, але обійняв її у відповідь.

— Спокійніше, мала… — прохрипів він, злегка посміхнувшись.

— Спокійніше?! — вона відсахнулася, але тримала його за куртку. — Ти був мертвий п'ять років!

Лорд, що стояв трохи осторонь, нарешті вийшов з тіні. Очі його округлилися, коли він уважно подівся на Луку.

Лука звів брови, здивовано подивившись на нього.

Лорд не стримався — коротко гавкнув й щедро лизнув його руку:

Шпак, що до цього стояв, спостерігаючи за всією сценою, нарешті подав голос.