Читати книгу - "Коли курява спаде"

Трикамерна в'язниця під замком перетворилась на сховище з двох відсіків — в одному зберігали срібло, в іншому — зброю нового зразка, куплену у військового уряду провінції через уповноваженого Хуана.

Сам уповноважений поїхав, забравши із собою велику кількість опіуму й залишивши натомість кількох своїх вояків навчати наших солдатів. Доволі значна площа поза замком, на яку можна було б висіяти вісімсот доу[94] пшениці, перетворилася на плац. Цілісіньку зиму звідти лунали вигуки й тупіт, а також летіла курява. Наші військовозобов'язані чоловіки, які перед минулим походом згідно з регулярним військовим статутом вправлялись у шикуванні й стрільбі, тепер виглядали цілком достойно. Туси навіть скликав цілу групу кравців, щоб якнайшвидше зробили для них єдину форму: чорний довгий плащ із навскісною застібкою, обшитий тибетським сукном пулу, що було вишите хрестиком у трьох кольорах — червоному, жовтому й синьому, а також пояс із червоного шовку, на який було причеплено окремий багнет. Обшивка в офіцерів нижчих рангів була зі шкіри видри, вищих — зі шкіри леопарда. Найвищий ранг був у мого старшого брата Тенкйонга Гонбо. Він був очільником війська, тож його одяг був обшитий суцільним шматком шкіри бенгальського тигра. Ще ніколи ніхто з туси не мав так ретельно підготовленого війська.

Курява над тимчасовим плацом уляглася тільки перед самим новим роком.

Коли сніг станув, на дорозі з’явився новий людський потік.

То були туси-сусіди разом із командою своїх слуг й охоронців.

Дролма загадала мені відповісти на запитання, навіщо вони приїхали. Я сказав, що вони приїхали відвідати родичів. Вона ж знову запитала, чому вони не приїздили до нас у минулі роки?

Родина Мерці вимушена була розіслати своїх підлеглих у далекі місця з дорученнями. Тільки так на момент приїзду непроханих гостей було звільнено час для того, щоб приготуватись до всіх необхідних церемоній, зокрема розстелити найкращі килими на сходах і викотити гірші килими аж до воріт і конов'язі на майдані. Хлопчики-раби чекали там, зігнувшись у поклонах, готові щомиті стати підніжкою для гостей, які сходили з коней.

Кожен туси вів із собою цілий загін коней, і ще коли вони були на невидимих із замку гірських серпантинах, у прозорому морозному повітрі розносився дзвінкий голос дзвіночків, прив'язаних у них на шиї. У цей час уся родина туси збиралась у кімнаті та наказувала слугам подавати чай із вершковим маслом, щоб зігрітись. Вони сьорбали його маленькими ковтками — одну піалу, другу, третю. Таким чином, коли члени родини туси поставали перед гостями, їхні обличчя вилискували червоним світлом і яскраво контрастували із землисто-сірими від морозу й дорожньої втоми обличчями останніх. У таких умовах усі ті прибулі здалеку туси втрачали свій авторитет. На початку ми були надзвичайно ввічливі до гостей, адже батько особливо розпорядився поводитися так, щоб не викликати в людей враження про родину Мерці як про вискочнів. Однак гості самі викликали в нас відчуття власної вищості. Вони приїздили сюди кожен із своїм проханням, однак їх усі можна було звести до двох типів.

По-перше, це була безпосередня вимога дати їм насіння тих дивовижних рослин, завдяки яким Мерці так швидко розбагатіли.

По-друге, то була пропозиція віддати свою молодшу сестру або доньку за сина туси Мерці, мета чого, звичайно, — все те ж насіння.

Однак єдиним результатом цих їхніх дій було те, що родина Мерці, члени якої хотіли бути скромними, неймовірно завеличалася. На всі шлюбні пропозиції ми погодились. Старший брат дуже задоволено зауважив:

— Навіть якщо ми з братом поділимо всіх порівну, нам кожному дістанеться по три-чотири дружини!

Батько на це тільки цикнув.

Старший брат посміхнувся й пішов собі шукати місце, де він міг би погратися своїми двома улюбленими речами — жінками й зброєю. Цікаво, що обом цим речам він також подобався. Дівчата вважали наближення до нього за велику честь. Зброя — також. Прості люди говорили, що зброя — то продовження руки старшого панича в родині Мерці — і що довша зброя, то довша рука. Цікавий контраст до цього складало те, що мене люди вважали нездатним ні стріляти, ні розуміти жіночу красу.

І от цієї радісної зими усі сусідні з родиною Мерці туси, які приїздили її відвідати, перетворились на її ворогів. Тому що вони не отримали дивовижного макового насіння.

Відтак виникло й пояснення цього, яке з блискавичною швидкістю поширилось із півночі на південь, зі сходу на захід: хоча кожному туси його статус надавав китайський імператор, усі наші сусіди почали говорити, що Мерці піддалися китайцям. Відтак родина Мерці за одну ніч зробилася зрадницею в очах тибетців.

З приводу того, чи давати нашим сусідам-туси дивовижне насіння, уся наша родина — троє розумних (батько, мати й старший брат) і я — дурник — проводили нараду. Вони — звичайні люди і мають звичайний розум, тому вони одностайно виступили проти того, щоб дати комусь бодай одну зернину. А я сказав, що це ж