Читати книгу - "Коли курява спаде"

Я договорив другу половину речення:

— Їх і вітром може завіяти.

Однак ніхто мене не слухав, точніше, вони зробили вигляд, що не чують моїх правдивих слів. Служниця Дролма смикнула мене за руку, закликаючи замовкнути; коли вона вдруге посмикала мене за руку, я вийшов за нею. Вона сказала:

— Дурний ти, тому тебе ніхто й слухати не хоче.

— Однак таке маленьке насіння навіть птахи на крилах можуть рознести по землях сусідів, — відказав я.

Говорячи це, я вже задирав її спідницю на краю ліжка. Ліжко почало рипіти і в такт йому Дролма постійно проказувала: ду-рни-ку, ду-рни-лу, ду…рни…ку… Я не знав, чи я справді дурний, однак робити це мені було радісно. По завершенні на душі в мене зробилось набагато приємніше, тож я сказав Дролмі:

— Ти зробила мені боляче, коли стисла.

Вона раптом упала на коліна переді мною й сказала:

— Паничу, срібляр просить мене одружитись із ним.

Мої очі відразу ж наповнились слізьми, і я почув свій голос, що говорив із якоюсь смішною інтонацією:

— Однак я не зможу без тебе.

Поки вони, звичайні люди, в кімнаті засідань ламали голови через насіння, я лежав, заховавшись між персами Дролми. Вона сказала, що хоча я й дурний, однак знаю в житті достатньо, якщо слізьми відповідаю на догляд. Ще вона сказала, що я думаю, що не зможу без неї тому, що в мене ще не було інших жінок. І що в мене буде нова служниця, мені на пару. У цей момент я, ніби її син, схлипуючи, сказав:

— Однак я не зможу без тебе.

Вона погладила мене по голові й сказала, що не зможе бути зі мною все життя і коли я по-справжньому зрозумію жінку, я сам відмовлюся від неї. Вона сказала:

— Я вже пригледіла одну дівчину, вона пасуватиме тобі якнайкраще.

На другий день я сказав матері, що час видати Дролму заміж.

Мати спитала мене, чи та низька жінка щось мені сказала. На душі в мене було порожньо, однак я відповів зовсім байдужим голосом, яким старший брат зазвичай говорив про жінок:

— Я хочу підібрати собі іншу жінку, таку ж, як я.

По обличчю матері відразу ж покотилися сльози, й вона сказала:

— Дурненький мій синку, ти теж нарешті зрозумів жінку.

Санг'є Дролма не помилилась: вони відразу ж знайшли мені особисту служницю — дівчину з маленьким тілом, маленьким обличчям, маленькими очами, маленькими руками й ногами. Вона постала переді мною з опущеними руками, не сміялась і не плакала. Її тіло не оточував такий запах, як у Санг'є Дролми. Я помітив це і сказав Дролмі.

Служниця, яка ось-ось мала полишити своє місце, відповіла:

— Почекай, вона побуде з тобою трохи, і він з'явиться. Цей запах надає чоловік.

— Вона мені не подобається, — відказав я.

Мати повідомила мені, що дівчину звати Тхарна. Я добре подумав над цим і виявив, що навіть якщо визнати ці два склади дівочим ім'ям, воно все одно ніяк не буде ліпитися до цієї дівчини. Добре ще, що вона була тільки моєю особистою служницею, а не офіційною дружиною, тож і не варто було дуже прискіпуватися до неї. Я запитав дівчину з маленькими руками й ногами, чи її дійсно звуть Тхарна. І вона раптом заговорила. Хоча її голос тремтів від хвилювання, однак вона нарешті щось промовила:

— Усі кажуть, що в мене трохи дивне ім'я, а ти як думаєш?

Голос у неї був низький, однак я певен, що чути його було дуже далеко. Такий голос міг бути тільки в добре навченої і вихованої служниці, однак вона була всього лише донькою конюха і до того, як потрапити в фортецю, тулилася в маленькій кімнатці. Її мати втратила зір через дим від комину, тож дівчині вже в сім-вісім років довелося щодня прокидатись іще вночі й годувати худобу. Так було аж до того дня, коли в їхній двір увійшов, накульгуючи, наш управитель і її, мов уві сні, забрали до гарячого джерела митися, одягли в чистий одяг і привели до мене. Я встиг поставити їй тільки те одне запитання, коли прийшли слуги й повели її купатися