Читати книгу - "Тіні над Латорицею"

На скам'янілому обличчі підозрюваного наче зовсім не відбилося це повідомлення, тільки ледь ворухнулися напівопущені повіки і ще дужче поглибилися куточки вуст.

— Що ви на це скажете, громадянине Кравців?

Кравців відповів не відразу. Поклав свої великі руки на коліна, подумав, потім спитав:

— Дуже його били?

— А вас б'ють?

— Мене? Ні.

— Але ж і ви зараз будете признаватися. Під тиском незаперечних фактів.

Підозрюваний уперто сіпнув головою, наче норовистий кінь, і блиснув голубим, мов озерце, оком.

— Самсонов признався, що стрибали вночі через паркан, що грабунок цей був задуманий вами давно.

— Це не доказ. Клоун бере на себе — його справа, а я при чому? Може, він і ходив грабувати і стрибав уночі…

— Є й об'єктивні дані. Метеостанція надіслала офіційну довідку, що дощу вдень не було, тільки ввечері, — підполковник підсунув до Кравціва документ, але той навіть не глянув на нього.

— І ні в які найми до Іллеш ти з Самсоновим не ходив, усе те записано в протоколі, — показав на папери капітан Вегер. — А найголовніше, є свідчення місцевого жителя — ти його знаєш і я можу назвати, — якого ти розпитував, чи багато добра у Каталін Іллеш і нащо їй стільки грошей. Це теж прямий доказ.

Кравців важко дихав, поглядаючи кудись убік, на стіну.

— Як бачиш, є і прямі докази, і побічні, є зізнання напарника. Одне слово, палиця має два кінці, і краще признатися самому, хоч це вже у свинячий голос, але, може, якісь пом'якшуючі обставини знайдуться і вищої міри не одержиш. Навіщо вона тобі, хоч ти її повністю заслужив.

Виголосивши цю реляцію, майор Бублейников замовк, ніби повністю виконав свою місію.

Кравців глянув на майора, на Коваля, подивився на авторучку, яку тримав капітан Вегер, приготувавшись записувати його показання, подумав кілька секунд і, зітхнувши, сказав:

— Пишіть! — І почав розповідати про ніч на шістнадцяте липня.

Вегер ледве встигав за ним. Та раптом перо його спіткнулося, він зупинився: Кравців повторював слово в слово те, що перед цим говорив Самсонов.

Те, що ви сказали досі, не викликає сумнівів, — зауважив Коваль. — Пішли з Самсоновим уночі пограбувати вдову Іллеш, перелізли через паркан… А далі почали плутати.

— Я нічого не плутаю.

— Ви ж не повернули назад, — строго сказав майор Бублейников. — Як це так: ішли, йшли і нікуди не прийшли?..

— Я вже казав — там хтось був. Я на мокре діло не йду.

— Звідки ви взяли, що там «мокре»?

— Здогадався…

— Тікали, кажеш, знову через паркан?

— Так.

— Не бреши! Могли через хвіртку вийти. Адже засувка на ній з двору. Чого ж дертися на паркан?!

Кравців у відповідь тільки плечима знизав.

— Ну то як? — не відступав майор.

— Не знаю, — нарешті промовив Кравців.

— Ну, добре, — сказав Коваль. — Повернулися, перестрибнули на вулицю. Це вони з переляку, Семене Андрійовичу, — зіронізував. — А чого тікати з міста. Кравців? Та ще так далеко?

— Не хотів вам у руки попадатися.

— Ти ж говориш — ні в чому не винен! — не заспокоювався Бублейников.

— Потім доводь тут, у камері, що ти не верблюд. Знаємо це діло. Зразу шурнете по судимих. А ми там були, сліди залишили. Хто нам повірить? Та іще з цим Клоуном. Притиснете, він і закавчить… Так і вийшло… У вас, у міліції, така манера. Знаю. Вам скоріше треба кого-небудь знайти, у строки вкластися і діло закрити… Я пересидіти хотів, поки ви тут знайдете, хто справді вбив. А тоді й повернулися б…

— Гарної ви думки про міліцію, — зауважив Коваль.

— Половину життя з нею справу маю.

— Я більше.

— Зрівняли! — обурився Кравців.

— Тепер не та міліція, яку ви колись знали. У вас старі уявлення, — продовжував підполковник.

— Шкура у мене одна, і справедливість міліцейську перевіряти на ній не ризикую.

Бублейников відвернувся, щоб не виказати своїх почуттів. Де це бачено — отак розмовляти з убивцею, як робить Коваль, — щоб той ще й глузував, грубіянив! Маніжитися отак! Скоро дійдуть до того, що посилатимуть міліціонера по морозиво для арештованих. Як в опереті! Дали б йому віч-на-віч погомоніти з цим Довгим — усю чванькуватість враз би з нього вигнав!

— Ну, гаразд, — припинив дискусію Коваль. — Прийде час, зрозумієте. А зараз і>ас цікавить ще й третій. Хто з вами був тієї ночі на подвір'ї Іллеш? Крім Самсонова. Подумайте добренько, Кравців. На це питання треба відповісти. Правда і точність у ваших інтересах.

— Раз не було третього, значить, убили ви із Самсоновим, — зло сказав майор. — А тепер відпираєтесь.

… Коли Кравціва вивели, Бублейников повторив свою думку:

— Бач, як спритно у них виходить: на подвір'ї були, йшли грабувати, а в хату не зайшли! Химині кури — Мотрині яйця… Зуміли зговоритися!

— Не про все, звичайно, — зауважив капітан Вегер, складаючи аркуші протоколу.

— Ну, то деталі… Про найми в Іллеш тощо. Але в головному однакові показання. Не вірю їм і крихти. Як на мене, пора передати їх Туру. Нехай починає офіційне слідство. Наша справа зроблена — шукати більше нікого.

— Треба шукати, Семене Андрійовичу, — не погодився Коваль. — Не вам пояснювати, що, коли у хаті виявлено відбитки слідів третьої людини, то її теж треба