Читати книгу - "О, мій Бос, Ірен Васильєва"

Соня

- Сонь, тобі не здається, що ти зайшла вже занадто далеко?

Соня блиснула гнівним поглядом у бік подруги.

- Моніко, а тобі не здається, що це не твого розуму справа? До твоїх обов'язків входить мені допомагати, а не читати мораль.  

Соня з гуркотом поставила склянку на стіл, привертаючи до себе увагу відвідувачів кафе, де вони з Монікою Барнс замовили обід.

– Якби я хотіла, щоб мені мозок полоскали, розповіла б усю правду батькові, що гадки не маю хто зробив цю дитину. - Вона вказала рукою на свій живіт. - А чому б і ні. Думаю татко зрозуміє. Скажу, татусю твоя улюблена донечка в п'яному чаді зробила тобі онука чи онучку. Хто його батько? А хрін його знає. На яхті було повно людей, і кому дісталася честь стати твоїм зятем, гадки не маю. Як гадаєш, після такого зізнання мій батько просто позбавить мене спадщини чи ще й до монастиря до кінця моїх днів відправить?  

Моніка опустила очі, не промовивши жодного слова. Соня гнівно пирхнула.

 - Саме так. А якщо я вийду заміж за Майкла, як мені й обіцяла його мамаша, все налагодиться.

- Але як ти примусиш його на тобі одружиться, і тим більше визнати чужу дитину?

Моніка зам'ялася. Вона побоювалася свою так звану подругу. І зараз така її рішучість ну ніяк не приносила заспокоєння.

- А це завдання мого татуся. Адже він не знає, що дитина не Майкла. Він створить йому такі умови, що у того вибору іншого не залишиться, окрім як одружиться на мені.

Моніка скривилася.

Усім була чудово відома репутація Соніного батька. І в цій ситуації Майклу можна було лише поспівчувати. Адже піти проти Соні та попередити чоловіка вона не могла. Та легко могла підкинути проблеми її сім'ї. Що власне вона легко і зробить зважись вона на таке. А ризикувати вона не могла. Бізнес її батька був не в кращому стані. І без вливання коштів для розвитку підприемств, їхні страви будуть погані. І справа, в яку її родина вклала купу сил, просто піде на дно. Але хоча б спробувати Соню змінити своє рішення було потрібно.

- Адже це не чесно по відношенню до нього. Тим більше, що у них з дружиною скоро має народитися малюк.

Вона спробувала звернутися до совісті подруги. Хома… марно. Совісті у тієї здається зовсім не було.

– А ось це вже під питанням. – Соня голосно засміялася. – Після витівки зі статтями в журналах та газетах, у його мадам стався нервовий зрив. Уяви, вона потрапила до лікарні із загрозою викидня. Ось це удача. Він точно її покине, коли вона втратить дитину. - Соня уважно подивилася на подругу - А ми з тобою їй у цьому допоможемо, моя люба. І вибухнула дзвінким сміхом.

Моніка побіліла, і замахала головою в різні боки.

- Ну ні. Це злочин. Я тобі з цим не допомагатиму. І тобі теж не раджу, не робити нічого з того, що ти вже задумала.

В очах Соні заблищали блискавки. Вона схопила дівчину за руку і стиснула до болю.

- Слухай сюди, подруго ти моя люба. Я не питала твоєї думки, ти мені допоможеш і крапка. А будеш пручатися, нагадаю своєму татку про борги твого любого татуся, і вилетите ви зі свого будиночка як пробка з пляшки. Я ясно викладаю суть?

Моніка важко зітхнула, але все ж таки кивнула. Соня знову зло посміхнулася.

- От і славно. І не змушуй мене щоразу нагадувати тобі де саме твоє місце. Мене це втомлює.

Моніка зіщулилася і лише змогла кивнути на знак згоди. А власне, що їй ще залишалося?

- Що ти маєш намір зробити?

- Та нічого такого. Лише допоможу виродку тієї секретутки не народиться ось і все.

- Соня – це злочин. - Не здавалася та.

- А чи не злочин було проміняти мене на якусь там бідну мимру. Та ким він себе уявив, щоб нехтувати мною? Він повинен бути радий перспективі бути моєю половинкою. А що зрештою? Моніка притихла. - Він і його матуся, дуже пошкодують, що образили і знехтували мною. Я за все їм відплачу, повір мені. Я усіма відомими мені способами примушу їх страждати.

Соня була рішуче налаштована на помсту. Моніка побоювалася, що та трохи не в собі. І все одно нічого не могла з цим вдіяти. Залишалося сподіватися, що план Соні зруйнується і ніхто не постраждає.