Читати книгу - "(не) Покірне Щастя, Джулія Рейвен"

Дзвінко відбиваючи підборами ритм по брукованому тротуару, Саша поспішала на побачення.

Попри бабине літо, вечір видався досить прохолодним. Олександра злегка зморщилася від раптового пориву вітру і подумки вилаяла себе за таке недоречне вбрання. Легка шифонова сукня більше б пасувала на денну зустріч, але аж ніяк не для пізньої прогулянки містом.

Так, можна було замовити таксі або попросити Марію відвезти її за потрібною адресою. Але який у цьому сенс? Олександра обожнювала осінь і самотність. Обожнювала гуляти пустельними вуличками, вдихаючи аромат опалого листя. Гуляти, забуваючи про все в потоці думок.

А сьогодні шлях через освітлений сквер допоміг би заспокоїти невчасно збунтоване серце, яке благало скасувати це чортове побачення і повернутися додому до Маші та Артема. Спокійно випити зеленого чаю і подивитися черговий фільм у їхній компанії. Ще раз перегорнути новину про колишнього коханця і лягти спати. Однією, у своєму ліжку!

Але розум непохитно вів дівчину за заданим напрямком. Немов на автоматі вона перебирала ногами і тихо лаялася, коли тонкі підбори потрапляли в діри між бруківкою. Вона все правильно робить. Досить їй страждати за Борисом. Занадто багато честі. Він, уже мабуть, давно забув про неї.

— Ну, з Богом, — важко зітхнувши, промовила руда бестія, дивлячись на вивіску будівлі. — Сподіваюся, він не маніяк.

Місце зустрічі з альфа-самцем із Тіндера Шура вибрала сама - відомий устричний бар. Не через велику любов до цих слизьких неприємних молюсків. Ні. Дівчині до неконтрольованого спазму в животі захотілося морепродуктів. Нехай навіть і не дуже привабливих на вигляд. Вона й сама не могла пояснити такого гастрономічного пориву, але при згадці про устриці, у дівчини миттєво рот наповнювався слиною. І єдине, про що вона могла думати, це їжа, їжа і ще раз їжа. Напевно, всьому виною морське повітря. На курорті організм мимоволі хоче насититися всіма відомими вітамінами і мікроелементами, бо в холодній столиці Саша таким точно не балуватиметься. Лише кава, цигарки та численні ескізи. Її нехитре меню на кожен день, коли вона повернеться.

— Добрий вечір! Александро? — дівчина злякано стрепенулася від тихого оксамитового голосу, який пролунав практично над вухом.

Вона обернулася і побачила нового знайомого з інтернет-додатку. На мить розгубившись, Шура безпардонно пройшлася по ньому поглядом від мисків дорогих туфель до ідеальної зачіски на голові й задоволено про себе хмикнула: "А він нічого".

Високий, широкоплечий хлопець, у світлих лляних штанах і сорочці, які так здорово контрастували з його смаглявою шкірою, стояв і широко посміхався своєю голлівудською посмішкою.

"Занадто ідеальний, щоб бути правдою. Скоріше за все маніяк", — подумки підсумувала руда красуня і нарешті відповіла:

— Даниле, ми ж перейшли на "ти", — нагадала вона їхню домовленість. — Чи я так старо виглядаю, що потрібно викати?

— Ну що ти, — хлопець розплився в такій широкій усмішці, що Шура на мить злякалася, як би він не пошкодив собі щелепу. — Ти маєш чудовий вигляд. Усього лише правила пристойності.

Жестом руки показавши вперед, хлопець пропустив її вперед. Галантно відчинив двері бару та пішов за рудою бестією всередину.