Читати книгу - "Olya_#1"

— Пишіть, — зітхнула вона і розчинилась у повітрі.

— Ти їй сподобалась, — задоволено констатував Макс.

— Що ти мелеш? — буркнула все ще наїжачена Оля. — Ми ж просто… Та з чого ти взяв??

— Якби ти їй не сподобалась, то вона б тобі прямо так і сказала, — упевнено вивів Макс.

І це була стовідсоткова правда.

І саме після от цього конекту Макс і виявив неабияке бажання познайомитись із Олиною ріднею. Оля спочатку досить недружньо відморозилась, про що пізніш пошкодувала. І, хоча він уже й боявся за це заводити мову, сама запропонувала якось злітати в Смоленськ на її найближчі канікули. Вона пояснила, що зараз її мама і вітчим живуть в Калькутті — обоє працюють там на Skytek, як і вона, зведені брат та сестра також там з ними — брат ще школяр, а сестра зовсім малеча… Але в Смоленську у них є квартира, власне — Олина квартира, вони віддали квартиру Олі, але навідуються туди коли-не-коли, можна домовитись.

Потім Макс необережно поцікавився можливістю зустрічі з її батьком і тут же осікся, зніяковів — втямив, що бовкнув зайвого. Але Оля тут же згладила ситуацію, якомога більш мило всміхнувшись і проговоривши:

— З татом доведеться почекати — до половини терміну йому навіть не дають побачень, лише один меседж на півроку… — вона знов якомога більш невимушено всміхнулась. — Йому недавно скинули термін, і взагалі-то половину його він уже відсидів, але тепер лічильник обнулився… типу того. За все навчання я сама з ним листувалась лише раз, — вона розвела руками.

— Лише раз?

— Один меседж — значить, ОДИН меседж. Узагалі. Йому є кому писати й без мене.

— Тобто… — Макс, здавалось, розгубився. — Кому?

Оля зітхнула, а тоді знов лагідно всміхнулась:

— Друзям. Коханий, давай не говорити про це в номері, окей?

— Чого? — він дійсно розгубився.

Оля поклала руки на стіл, а на руки голову, тоді підняла погляд і смішно тицьнула пальчиком в дрона, що саме подавав сніданок.

— Бо ваші дрони шпигують за вами, не знав? — шепнула.

Макс очманіло струснув головою і всівся коло неї.

— Ти знущаєшся? — спитав абсолютно щиро.

— Ні.

— У тебе параноя?

— Ні.

— Це НАШ готель.

— То й що?

— Як це що?

Оля знов зітхнула і приголубилась до нього, а тоді легенько поцілувала в вушко. І шепнула в те вушко:

— Окрім усього іншого, дрони запрограмовані шпигувати за постояльцями… і зливати всю інформацію в Optimum-System. Нас із тобою це взагалі-то не стосується, бо компромат на тебе все одно далі цього готелю не піде, а за мною як за криптографом Skytek вони шпигувати взагалі не мають права.

Макс відхилився і ошелешено вирячився.

А Оля обняла його і знов поцілувала в мочку вуха.

І знов зашепотіла:

— Але вони все одно шпигують. Лише з тою різницею, що їм самим заборонено розшифровувати записи з дронів цього номера — їх просто відправляють в безпекову службу Skytek Corporation нерозшифрованими.

Оля відхилилась, поклала руки на коліна і випрямилась.

І мовила звичним голосом:

— З досвіду скажу, що їх і там не розшифровують — просто зберігають в архівній базі. Але все ж про дозвілля мого татуся їм знати не обов’язково, правда ж?

І знов невимушено всміхнулась.

— Я їм весь офіс рознесу! — ошкірився Макс. — Хай завтра ж заберуть цих нишпорок…

— За-аспокойся, — протягла Оля нарозспів, копіюючи Максову манеру, і поклала йому руки на плечі. — Ти нічого не зміниш, такі правила. Я ж кажу — нас це не стосується, забудь.

Але він був обурений.

— Та я не хочу, щоб вони дивились…

— На що?? На наші любощі? — вона розсміялась. — Ти узагалі розумієш, з ким живеш під одним дахом?

— Тобто?.. З ким — з тобою.

— З професійною нишпоркою! Над якою стоїть іще чортів мільйон набагато більш професійних нишпорок. Такі правила гри.

— Тобто вони можуть нишпорити за тобою… — він почав в’їжджати, — коли захочуть? Твої ці мільйони…

— Ну, за мною нишпорити не так вже й просто — я ж не дрон, а жива людина. — вона задумалась. — До того ж в мене є який-не-який досвід підпільної діяльності… Але в цілому ти правильно все зрозумів.

— Ти вкрай небезпечна людина, — похмуро констатував Макс.

— Ррр! — кумедно загарчала вона і клацнула зубами перед його носом.

— То як щодо Смоленська?

Вони домовились полетіти весною, але не вийшло. Справа в тому, що Оля вивчилась передчасно, і її навіть зробили молодшим інструктором — містера Шульца робота… Він сказав їй, що вже застарий і готує собі заміну — дуже смішно. Але з іншого боку — не така вже й напасть, полетимо в липні, якраз у неї буде перша відпустка… Та й грошей буде більше — вона не мала наміру і вдома за все розплачуватись із Максового гаманця. Словом — перенесли на липень.

Та тут раптом перед самою відпусткою сам Макс викинув іще один коник. А саме — захотілось йому, бачте, летіти в Смоленськ на власному мобілі. Оля втовкмачувала йому, що простіше за все було б сісти в орбітальний човник на космодромі Fischerstrasse і за якісь кілька хвилин уже були б у Смоленську-основному — швидше, ніж сходити в розважальний центр. Але йому дуже вже хотілось «побачити все на власні очі», «оцінити відстань» (покрасуватися) і таке інше… Оля вирішила було упертись… але передумала. Уявила, як він буде сидіти за кермом, а вона вляжеться на його плечі… Словом — погодилась. Лише зробила одне зауваження:

— Завтра я візьму вихідний і дечим займусь… по дому.

— Чим саме? — здивувався Макс.

— Треба хакнути твою тачку, — мило всміхнулась вона. — Надіюсь, ти не проти?

6.

Наступного дня вона дійсно взяла вихідний, а Макса з самого рання просто таки виштовхала в його академію… щоб не відволікав. Сама ж, навіть до ладу не поснідавши, кинулась до міні-маркету і замовила такі речі:

— універсальний побутовий набір імпульсних ножів фірми Gerber — структурного підрозділу British Technology (постачався безкоштовно як комплектація номера);

— простенький портативний ін’єктор компанії Ambulance S.A. (також їхньої);

- їхній же стерилізаційний термос;

— кварту універсального біогелю;

— балончик монтажного спрею «Ubik» з насадками (літ сто тому він, нарівні зі спецзахистом, був найбільш ходовим товаром корпорації Iowa. LLC, а нині цікавив хіба що колекціонерів та майстрів хенд-мейду — в промисловості використовувались більш спеціалізовані речовини);

— два дорогущих граві-скейта фірми Chrysler Motors із запасними комплектуючими;

— універсальний набір декоративних шпильок, браслетів, ланцюжків та іншої кумедної дурнички компанії Onyx International;

— кілограм телячої печінки