Читати книгу - "Грона гніву"

Поряд з ними — маленькі пузаті чоловіки у світлих костюмах і панамах; чисті, рожеві чоловіки з очима, що дивляться розгублено, схвильовано, тривожно. Хвилювання — бо розрахунки не сходяться; зголоднілі за безпекою і спокоєм, відчувають, що речі зникають з лиця землі. У петлицях — значки лож і клубів за інтересами — місць, куди можна піти й розвіятися поміж таких самих стурбованих людців, заспокоюючи себе тим, що бізнес — це шляхетний фах, а не ритуальна крадіжка; що ділові люди розумні, хоча їхні звіти — маячня; що вони добрі та милосердні всупереч принципам раціонального бізнесу; що їхнє життя — багате, розмаїте, а не виснажене рутиною; і що настане час, коли вони більше не боятимуться.

І ось це подружжя теж їде до Каліфорнії; воно сидітиме у вестибюлі готелю «Беверлі-Вілшир» і заздрісно дивитиметься на людей і на гори (зверніть увагу, саме на гори й великі дерева): він — стурбованими очима, вона — хвилюючись, що сонце опалить їй шкіру. Дивитимуться на Тихий океан, і — закладаюся на сто тисяч доларів — чоловік точно скаже: «Він не такий великий, як я гадав». А вона заздритиме пухким юним тілам на пляжі. Вони виряджаються до Каліфорнії лиш по те, щоб знову повернутися додому. І вдома сказати: «Така-то була з нами за одним столом у „Трока-деро“. Вона насправді страшнюча, але одяг у неї нівроку». А він додасть: «Я говорив там з поважними бізнесменами. Кажуть: не буде в нас майбутнього, якщо не позбудемося цього хлопця в Білому домі». Або: «Чув я від одного, який точно в курсі: у такої-то сифіліс — знаєте? Знімалась у фільмі братів Ворнерів. Кажуть, що спати з усіма — це в неї такий спосіб зробити кар’єру. До чого йшла — те й отримала». Але стривожені очі все одно не знають спокою, а пухкі вуста — радості. Велика машина мчить шістдесят миль за годину.

Я хочу прохолоджувального напою.

Що ж, попереду щось таке є. Хочете зупинитися?

Гадаєте, там чисто?

Чистіше не знайти в цій Богом забутій країні.

Ну, якщо вода питна, то все гаразд.

Може, пляшка содової згодиться.

Гальма верещать, і машина стає. Розжирілий чоловік з тривожними очима допомагає дружині вилізти.

Доки вони висідають, Мей дивиться крізь них. Ел піднімає зір від своєї сковорідки і знов опускає долу. Мей — віщунка. Ці куплять пляшку содової за п’ять центів і скавулітимуть, що вона затепла. Жінка візьме шість паперових серветок, обітреться і поскидає їх на підлогу. Чоловік задихатиметься і звинуватить у цьому Мей. Жінка соптиме, начебто вчула сморід м’яса-недогнилка, а потім вони підуть і всім баляси топитимуть, ніби народ на Заході непривітний. І у Мей, коли вона наодинці з Елом, є для таких слівце. Вона зве таких лайнозадими.

А от водії вантажівок — оце сила.

Ось наближається великий транспорт. Сподіваюся, зупиниться: переб’є смак цих лайнозадих. Коли я, Еле, працювала в тому готелі, «Альбукерке», там крали як закляті. І чим дорожча машина, тим більше вони крали — рушники, срібло, мильниці. Ніяк не збагну, нащо їм усе це.

А Ел похмуро: «А звідки в них, гадаєш, оті великі машини та все це? Вони що — з ними народилися? У тебе ніколи нічого не буде».

Вантажівка, на ній водій і напарник. Як щодо того, щоб стати і випити чашку яванської кави? Я цю нору знаю.

Як там за графіком?

Та часу досхочу.

Давай, зупинімося. Тут стріляні горобці, дівка що треба. І кава добра.

Вантажівка стає. Двоє чоловіків у штанах кольору хакі — спеціально для їзди,— чоботях, куртках і військових кашкетах з блискучими козирками. Двері грюкають.

Ку-ку, Мей!

Ну, я не я буду, коли це не Великий Вілл — Щур! Відколи повернувся на цей маршрут?

Тиждень як.

Другий чоловік закидає п’ятицентовик у патефон, дивиться, як ручка опускається, а під нею ковзає та обертається диск. Лунає солов’їний голос Бінґа Кросбі: «Подякую за згадку, що серцю дорога,— від тебе біль і смуток, та тільки не нудьга». А водій вантажівки підспівує Мей на вухо: «Ти, може, й баламутка, та точно не яга».

Мей підсміюється. А хто це з тобою, Віллє? Новачок на цьому маршруті, так?

Другий кидає п’ятака у гральний автомат, виграє чотири жетони і кладе їх на стіл. Підходить до стійки.

Ну, що подати?

Чашку яванської. А це в тебе що — тортик?

Банан, вершки, ананасовий крем, шоколадний крем, а ще яблучний є.

Давай яблучний. Зажди... а що це в тебе за здоровань-пампух?

Мей піднімає і нюхає. Банановий крем.

Відріж шматок — побільше.

Другий чоловік біля автомата каже: два шматки.

Два — ось. Нові анекдоти чув, Білле?

Ну, ось один.

Ей, обережніше при леді.

Ні, цей не такий брутальний. Маленький хлопчик запізнився до школи. Учителька його пита: «Ти чого спізнився?» Хлоп’я каже: «Гонили теличку до бика». Учителька пита: «А твій батько сам не міг?» А малятко: «Аякже, батько міг, та все ж таки бик краще».

Мей регочеться, верещить зі сміху. Ел, нарізаючи цибулю на дошці, піднімає очі, якийсь час дивиться на неї, а потім знову занурюється в роботу. Водії вантажівок — оце сила. Кожен лишить Мей по чверті долара. П’ятнадцять центів за торт, ще й десять накинуть на чай. Навіть не прагнуть з нею переспати, ні.

Сидять поряд на дзиґликах, з кавових чашок стирчать ложки. Так час і минає. І Ел, протираючи сковорідки, дослухається, але не подає жодних реплік. Голос Бінґа Кросбі замовкає. Патефонна ручка зупиняється, і платівка завмирає, лягає на місце. Пурпурове світло згасає. П’ятицентовик, який примусив увесь цей механізм працювати, а Кросбі співати, а оркестр грати... п’ятицентовик падає в щілину й знаходить собі місце серед виторгу. П’ятицентовик, на противагу іншим монетам, які працюють формально, здійснив фізичну дію, примус.

Пара бризкає з носика кавника. Компресор холодильника якийсь час гуде, потім завмирає. Електричний вентилятор у кутку хвилеподібно розкручується, замітаючи кімнату теплим вітерцем. На 66-му шосе свистять авто.

— Тут нещодавно спинялася машина з Массачусетсу,— каже Мей.

Великий Білл так охоплює свою філіжанку, що ложечка застрягає між великим і вказівним пальцями. Він вдихнув гарячу каву, намагаючись охолодити її.

— Поїздила б ти зараз по 66-у. Авто з усіх усюд. На захід їдуть. Ніколи стільки не бачив. Іноді такі кралі по дорозі, що цьом.

— Вранці ми аварію побачили,— сказав напарник.— Велика автівка. Великий «кадилак», особлива модель, красунчик, низький, кремового кольору, спецзамовлення. Врізався