Читати книгу - "Атлант розправив плечі. Частина друга. Або – або"

Хлопець відповів грубо, не дивлячись у його бік:

— Не хотів.

— Це ж частина твоєї роботи — пильнувати за таким, хіба ні?

— Ага.

— До того ж, твоїм друзям приємно було б про це почути.

— Я це знав.

— Хіба ти не знав, яка цінна це інформація, наскільки колосальну оборудку ти міг би провернути з тими своїми друзями з Вашингтона, яких ти мені був пропонував, пам’ятаєш? Друзі, завжди «варті витрат на них».

Хлопець не відповів.

— Твоя кар’єра могла б злетіти до найвищого рівня. Не кажи, що ти цього не знав.

— Знав.

— То чому ж не скористався?

— Не хотів.

— Чому?

— Не знаю.

Хлопець понуро стояв, уникаючи Ріарденового погляду, ніби намагався уникнути чогось незбагненного всередині себе. Ріарден розсміявся.

— Слухай, Не-Абсолюте, ти граєшся з вогнем. Краще йди і швидко когось убий, перш ніж усвідомиш причину, з якої не став інформатором. Інакше спаплюжиш свою кар’єру.

Хлопець мовчав.

Сьогодні вранці Ріарден, як завжди, прийшов до свого кабінету, незважаючи на те, що решту приміщень офісної будівлі було зачинено. В передобідню пору він зупинився біля прокатних станів і вразився, побачивши там Годувальницю, який самотньо стояв у кутку, всіма забутий, і з дитячим захватом стежив за роботою.

— Що ви сьогодні тут робите? — запитав Ріарден. — Ви хіба не знаєте, що сьогодні вихідний?

— О, я відпустив дівчат, але прийшов завершити деякі справи.

— Які справи?

— Ну, листи і… Чорт, я підписав три листи і загострив олівці, я знаю, що не мав робити цього сьогодні, але мені нічого було робити вдома і… Коли я не тут, мені дуже самотньо.

— У вас немає сім’ї?

— Ні… Такої, про яку варто говорити, немає. А у вас, містере Ріарден? Ви маєте сім’ю?

— Мабуть, такої, про яку варто говорити, не маю.

— Мені тут подобається. Подобається проводити тут час… Знаєте, містере Ріарден, я ж учився на металурга.

Йдучи геть, Ріарден обернувся і побачив, що Годувальниця дивиться йому вслід так, як хлопчик дивився б на героя своєї улюбленої пригодницької історії. «Господи, допоможи цьому бідному малому покидькові!» — подумав він.

«Господи, допоможи їм усім…» — подумав він, їдучи крізь темні вулиці містечка, зі зверхньою жалістю позичаючи слова чужої віри, якої ніколи не поділяв. Він побачив виставлені на металевих стендах газети, чорні літери заголовків яких кричали в порожні вулиці: «Залізнична катастрофа». Він уже чув сьогодні на радіо: на головній лінії «Таґґарт Трансконтиненталь», неподалік від Рокланда, що у Вайомінґу, сталась аварія; котрась із рейок розкололась і товарний потяг полетів через край каньйону. Аварії на головній лінії Таґґартів дедалі частішали, залізниця зносилась, — а ще півтора року тому Даґні планувала її перебудувати, обіцяючи провезти по його ж власному металу від узбережжя до узбережжя.

Цілий рік вона знімала зношені рейки на закинутих гілках, щоб залатати головну колію. Протягом багатьох місяців вона боролась із людьми з Джимової Ради директорів, які сказали, що критичне становище в державі — тимчасове, і що колія, яка прослужила десять років, спокійно переживе ще одну зиму, до весни, коли умови покращаться, як пообіцяв містер Веслі Моуч. Три тижні тому вона змусила їх дати згоду на закупівлю шістдесяти тисяч тонн нових рейок. Ними можна було покрити лише кілька латок на континенті, найгірші ділянки, але це було все, чого їй вдалося від них домогтись.

Їй довелось витягувати гроші в людей, ошелешених панікою: доходи від вантажних перевезень падали так стрімко, що члени Ради починали тремтіти від Джимової обіцянки, що цей рік стане найуспішнішим за всю історію Таґґартів. Даґні довелося купувати сталеві рейки, не було жодної надії здобути дозвіл «нагальної необхідності», щоб купити ріарден-метал, як не було й часу, щоб про це благати.

Ріарден перевів погляд від заголовків до відблиску на обрії — попереду був Нью-Йорк. Генк напружено стиснув кермо.

Він доїхав до міста о пів на дев’яту. Коли відчинив ключем двері помешкання Даґні, його зустріла темрява. Він узяв телефон і подзвонив до її офісу. Відповіла сама Даґні:

— «Таґґарт Трансконтиненталь».

— Ти не знаєш, що сьогодні вихідний? — запитав він.

— Привіт, Генку. Залізниці не мають вихідних. Звідки ти телефонуєш?

— Від тебе.

— Я закінчую за півгодини.

— Все гаразд. Будь там. Я по тебе приїду.

Коли він увійшов, у приймальні її офісу було темно, за винятком освітленої скляної комірчини Едді Віллерса. Едді замикав свої шухляди, готуючись іти геть. Він розгублено поглянув на Ріардена.

— Доброго вечора, Едді. Чому ви сьогодні так довго працюєте? Через аварію в Рокланді?

Едді зітхнув:

— Так, містере Ріарден.

— Ось чому я прийшов побачитись із Даґні — через вашу колію.

— Вона ще тут.

Він попрямував до дверей, але Едді нерішуче його гукнув:

— Містере Ріарден…

Він зупинився.

— Що?

— Я хотів сказати… завтра ж ваш суд… і хай що вони з вами зроблять, я знаю, що це буде подано від імені всього народу… Я просто хотів сказати, що я… що це не буде від мого імені… навіть якщо я не можу цьому запобігти, можу тільки сказати про це… хоч я знаю, що це нічого не означає.

— Означає набагато більше, ніж ви думаєте. Можливо, навіть більше, ніж будь-хто з нас думає. Дякую, Едді.

Коли Ріарден увійшов до офісу Даґні, вона підвела на нього погляд з-над столу. Спостерігала, як він наближається, і Ріарден бачив, що втома в її очах розчиняється. Генк сів на край столу. Вона відкинулась назад, відгорнувши з обличчя пасмо волосся, плечі розслаблено випростались під тонкою білою блузкою.

— Даґні, я хочу дещо сказати тобі про колію, яку ти замовила. Хочу, щоб ти дізналася про це сьогодні.

Вона не зводила з нього уважного погляду. Вираз його обличчя передав і їй тиху, урочисту напругу.

— П’ятнадцятого лютого я доставлю до «Таґґарт Трансконтиненталь» шістдесят тисяч тонн рейок, і ти зможеш прокласти залізницю завдовжки майже п’ятсот кілометрів. За ті ж гроші ти отримаєш вісімдесят тисяч тонн рейок, яких вистачить на вісімсот кілометрів. Ти знаєш, який матеріал дешевший і легший за сталь. Твої рейки будуть не сталеві, їх виготовлять із ріарден-металу. Не сперечайся — погоджуйся або ні.

Я не прошу твоєї згоди. Тобі не конче погоджуватися, ти могла б про це навіть не знати. Все це роблю я, і тільки я за це відповідатиму.

Ми обставимо все так, щоб ті працівники, які знають, що ти замовляла сталь, не здогадалися, що отримано було ріарден-метал, а ті, хто знатиме, не зрозуміють, що у тебе не було дозволу його купувати. Ми так заплутаємо бухгалтерський