Читати книгу - "Чи любите ви Вагнера?"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Неясна тривога ворухнулася в серці Жюля.
«Підозріла пика у цього типа. Схожий на фліка. Німець? Напевне, німець. Присягаюсь, що він стежить за магазином».
Жюль Грак здригнувся.
«То що ж робити? Стояти отак і дивитися на них чи як?»
Коли він побачив чоловіка, що підійшов до типа в шкіряному пальті і став біля нього, спершись на дорожний стовп із погнутим і подряпаним знаком, який забороняв зупинку машин, всі сумніви розвіялись.
«Гестапо. Це гестапо!»
Він помітив, що гестапівці стежать не тільки за магазином, а й за ним.
Жюль Грак залишив грот, перейшов сквер і опинився на вулиці.
«Треба бути обережним. Добре, що у нас є машина. Якщо припече, чкурнемо до таратайки Франсіска на бульвар Дезе, і шукай вітра в полі».
Жюль зупинився, витяг носову хустку і удав, ніби витирає обличчя.
Він повагом рушив далі, коли побачив, як з магазину вийшли Марі-Те разом з двома чи трьома відвідувачами. Вона попрямувала до нього і, проходячи мимо, промовила:
— Він зараз виходить, Одягнений у робочий комбінізон, в береті.
Не дивлячись на неї, Жюль тихо наказав:
— Йди до машини і скажи Франсіску, хай заводить мотор. Там шупо.
Точно об одинадцятій годині, з першим ударом баштового годинника собору, Сергій Ворогін вийшов із службового виходу, невпізнанний у своєму вбранні, без бороди, і помітив навпроти на тротуарі Жюля Грака.
Він уже переходив брук, прямуючи до нього, коли четверо чоловіків вийшли з вузької вулиці Кош. Шкіряне пальто і той, другий, махнули їм рукою і крикнули щось по-німецькому. Й одразу ж пролунало по-французьки:
— Стій! Підніміть руки і йдіть сюди, ви, обоє!
Голос металевий і невблаганний.
Жюль Грак схопив за руку Сергія Ворогіна і кинувся бігти.
Ззаду, сухо, один за одним, наче автоматна черга, пролунали чотири постріли з пістолета… Куля вдарила в металеву огорожу сквера і пішла рикошетом. Заголосила десь жінка.
Біжучи, Сергій Ворогін витяг свій «люгер», обернувся і вистрілив навмання.
Вони звернули на бульвар Дезе. Знову постріли, і Жюль Грак важко впав» а коліна. Сергій Ворогін швидко нахилився, взяв його попід руки і підвів. Марі-Те відчинила дверцята, він вштовхнув Жюля всередину, і в цей час з протилежного боку сквера вдарила автоматна черга. Потім друга.
Майже водночас біля них загальмувало чорне авто, перегородивши проїзд на вулицю Тур д'Овень.
Хтось гукнув з машини:
— Тікайте мерщій, не зважайте на нас! Франсіск натиснув на педаль, і вони помчали засніженою вулицею, навіть не встигнувши причинити дверцята.
В чорному авто сиділи Андре Ведрін і троє з групи охорони, яку він півтори години тому забрав із Сен-Жака. Вони квапливо радилися:
— Що треба робити тепер? Все, здається?
— Чудово! Ми дали їм час утекти.
Андре Ведрін наказав:
— На бульвар, потихеньку.
Машина, як чорний товстий жук на снігу, повільно рушила, і через десять метрів зупинилася на бульварі Дезе, майже біля префектури. Сніг падав на капот і одразу ж танув — метал немовби вкрився рясним потом.
— Прокляття, вони більше не показують носа, — сказав кучерявий блондин з дівочим обличчям. — Мені страшенно хочеться поквитатися з ними.
— Не журись, Ягня, ти ж уже поклав двох, — зауважив Андре. — Ну, гаразд, треба й нам зникати.
В цей час якийсь чоловік у німецькій військовій формі раптом вискочив з-за книжкового магазину й побіг до них, збуджено вимахуючи руками.
Ягня просунув у віконечко автомат.
«Цей тип збожеволів. Справжній самогубця».
Сидячи поряд з водієм, Андре глянув через плече і запитав:
— Що він каже?
Його слова заглушила автоматна черга.
Чоловік поточився, крутнувся на місці і впав на сніг.
Вернер надто пізно вирішив перейти на інший бік барикад і обрав для цього невдалий час, але тепер йому більше не загрожував російський фронт. Не загрожуватиме ніколи.
Марі-Те вагалася.
— Візьми!
Вона пошукала в його кишені і витягла свою роботу з історії Оверня, пробиту двома кулями, липку від крові.
Жюль Грак розплющив каламутні очі і глянув на дівчину. Він ворухнув губами, і кров знову потекла з рота. В грудях у нього забулькало і захрипіло.
Коли він знову спробував заговорити, голос його вже згасав.
— Я не маю ча… часу… прочитати… вибач… вибачся… за мене… перед батьком…
Квола посмішка з'явилася на його вустах.
— Я йду… йду від тебе, люба… моє щастя… в безвість… вічно ки… кипіти… в казані… друзяки сатани… Смішно, правда?..
Він заплющив очі і ледь чутно прошепотів, важко хилячись набік.
— Я… кохаю тебе.
* * *
В муніципальній опері, за сто метрів від Галері де Жод, берлінський симфонічний оркестр готувався до вечірнього урочистого виступу. В програмі — «Трістан» Вагнера.
Примітки
1
Алло! Фон Шульц біля телефону… Я весь до ваших послуг, герр генерал-лейтенант! (нім.)
(обратно) 2Дарнан — генерал, начальник пєтєнівської міліції.
(обратно) 3Швидше, швидше! (нім.)
(обратно) 4Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чи любите ви Вагнера?», після закриття браузера.