Читати книгу - "Проект «Україна». Жертва УПА. Місія Романа Шухевича, Данило Борисович Яневський"

8 березня у Львові сталася подія, що засвідчила: у боротьбі проти українського народу сталінський режим не зупиниться ні перед чим. Власне, в тому сумнівів ніколи й не було, але галичани-українці з таким ще не зустрічалися. В ті дні відбувся організований НКВС розбійницький так званий «Собор Української Греко-Католицької Церкви». Проходив усупереч усім церковним законам. Формально керували тим псевдо-«собором» колишній особистий секретар Митрополита Андрія Шептицького о. Костельник та двоє інших греко-католицьких священиків, таємно висвячених перед тим на єпископів Російської Православної Церкви. Собор ухвалив рішення про припинення існування УГКЦ та про її приєднання до РПЦ. Все майно української церкви було пограбоване «церквою» російською. Всі греко-католи-цькі єпископи вбиті, Глава Церкви Митрополит Йосип Сліпий засуджений до ув’язнення в кацеті. Священники УГКЦ або насильно переводилися на московське «православ’я», або знищувались.

За місяць до того, уперше в новому році, ознаки життя подав керівний орган українського антирадянського руху. Постанова УГВР від 8 лютого зазначала: «Б. Підвищується до ступеня генерала 1. Підполковника Чупринку — Головного Командира УПА (з датою старшинства від 22 січня 1946 р.) 2. Майора Перебийноса — Шефа Головного Військового Штабу УПА (з датою старшинства від 1.11.1945 р. Підпис, УГВР»[169].

Тим часом ухвалював свої постанови і керівний орган українських комуністів. 23 липня Оргбюро ЦК КП(б)У схвалило рішення «Про додаткові заходи по поліпшенню діяльності винищувальних батальйонів». Ухвалено: «Довести кількість бійців у винищувальних батальйонах до 35 000 осіб», в т. ч. до 4 000 — у Волинській, до 6 000 — у Львівскій, до 5 000 — у Дрогобицькій, до 7 000 — у Станіславівській, до 4 000 — у Ровенській, до 7 000 — у Тернопільській та до 2 000 — у Чернівецькій областях. Впродовж року НКВС завербувало 735 нових агента серед цивільного населення, які прийшли на місце 449 виключених з їхніх «лав».

Усі ці та інші заходи принесли довгоочікуваний результат. Перша половина року — це, за висловом Петра Содоля, період тяжких поразок (т. зв. «велика блокада» військами НКВС «Чорного лісу») Українського Націоналістичного Руху. Лише одна група УПА «Говерля» втратила «приблизно 60 % свого попереднього складу», в т. ч. «ключових командирів», із 24 сотень її складу формально залишилося 12. З січня Управління НКВС по боротьбі з бандитизмом відрапортувало про ліквідацію 21 члена «оунівського активу та командного складу УПА на території західних областей УРСР», затримання 2-х, явку з повинною — 8-х, убивство 97-ми, затримання — 225 осіб, в т. ч. «головного інтенданта при командуючому УПА — «Бурленка», командувача південною групою УПА генерал-хорунжого «Докса» (Семена Котика, відомостей про надання йому цього звання немає — примітка укладачів тому — Д. Я), командувача БО УПА «Буг» «Аркаса» (Володимира Рудого), командира диверсійної групи УПА-Південь «Яворенка» та начальника штабу куреня «Журавлі» «Малини», а також про явку з повинною 4 сотенних УПА, вбивство 36 сотенних та затримання 62 сотенних і зв’язківців[170].

Після аналізу ситуації, що склалася, в липні 1946 р. «був опублікований наказ Головного командира УПА про оста-точність переходу на нові форми боротьби… Тоді починалася поступова демобілізація відділів УПА та перехід вояків та старшин УПА в збройне підпілля»[171]. За іншим формулюванням — «від широкої повстанської боротьби до підпільно-конспіративних дій»[172].

Суха, фрагментарна офіційна комуністична статистика така. Станом на 21 грудня 1946 р., згідно з матеріалами постанови ЦК КП(б)У «Про хід боротьби з залишками банд-українсько-німецьких націоналістів у Станіславів-ській області», всього на території області — 188 «банд та організацій ОУН-івського підпілля з кількістю учасників 1 228 осіб, які здійснюють терористичні акти проти партійно-радянського активу і місцевих жителів і намагаються зірвати господарсько-політичні заходи, які проводять органи радянської влади»[173].

1947–1959 рр. Винищення рештків озброєного українського підпілля.

1947 рік

Події для збройного спротиву радянській окупації розвиваються в напрямку від дуже поганого до надзвичайно поганого. Погляньмо на один із основних операційних районів — «Чорний ліс»[174]. Це кодова назва Станіславівського ТВ УПА. Того року цей ТВ зазнав великих втрат у командному і рядовому складі ще взимку 1945–1946 рр. «Від 1947р. почалася «демобілізація» відділів УПА. їх розв’язувано, а вояки і старшини УПА поповнювали ряди збройного підпілля. Залишались лише команди і невеликі відділи УПА для спеціальних завдань»[175]. Шухевич ситуацію оцінював цілком адекватно. Невдовзі після початку другої радянської окупації він «почав застановлятися над можливістю припинення діяльності взагалі, тобто не тільки розпустити УПА, але теж розпустити ОУН… Шухевич і «Тарас» вважали, що припинення всякої діяльності, отже розпущення ОУН і УПА, можливе тільки при умові, якщо з боку радянської влади були б прийняті певні умови, над якими Шухевич, а, зокрема, «Тарас», деякий час застановлялися… Що було зроблено з боку Шухе-вича і «Тараса» в даній справі невідомо»[176].

Це стало наслідком системних дій окупаційної влади. На жодні компроміси вона, за своєю природою, здатна не була. Або фізичне знищення, або безмовне упокорення — таким був вибір, запропонований українцям. Доказів — греблю гати. Найперше — тотальна колективізація. Ще один захід боротьби — тотальна колективізація. За офіційними даними, станом на кінець жовтня 1947 р. до колгоспного рабства загнали 52 076 селянських господарств. Продовжувалася політика послідовного «зміцнювання» репресивно-каральних органів. 22 травня Секретаріат ЦК КП(б)У ухвалює постанову про «Зміцнення керівними і оперативно-чекістськими кадрами органів МДБ західних областей УРСР». Згідно із документом, МДБ та обкоми партії були зобов’язані спрямувати для керівної роботи роботи 45 осіб «досвідчених працівників, перевірених на практичній роботі й таких, що володіють українською мовою» та 161 «кращого випускника «міжкрайової школи» МДБ для використання їх «оперупов-новаженими та помічниками оперуповноважених, слідчими та молодшими слідчими» рай- та міськвідділів МДБ.

Результати: з одного боку, ТІ травня дійсного керівника КП(б)У, Л. Кагановича, поінформували: «кількість бандпро-явів в західних областях, в цілому, поступово зменшується і за 25 днів травня склало 135 випадків, а в квітні за цей період їх було 149». З другого, 17 серпня постанова Політбюро ЦК КП(б)У «Про хід боротьби із залишками банд і підпіллям українсько-німецьких