Читати книгу - "Поцілунок по-дорослому, Анна Харламова"

   Ми під'їхали до великого двохповерхового будинку. Він був наче з картинки. Мені він нагадував іноземні споруди. Сам будинок світло бежевий, але нижня частина забудови зі світлого каменю. Дуже багато вікон і дві тераси на другому поверсі, а верх будинку покритий черепицею сіруватого кольору. До будинку мрії веде доріжка з камінців через яку проростає зелена травичка. Садок довкола просто чарівний, багато дерев і так само багато квітів.
   — Нічого собі! — відкривши рота, сказала я.
   — Подобається?
   — Тут проживає голлівудська зірка?
   — А що я не схожий на зірку?! — усміхнувся він і поправив коси.
   — Схожий, безперечно. — Усміхнулась я у відповідь.
   Вийшовши з машини, ми рушили до будинку.
   — Не нервуй. — Стиснув він мою руку і його блакитні очі усміхнулись мені.
   — Я стараюсь. — Видихнула я. — У мене запитання.
   — Слухаю.
   — Звідки ти взнав, що я говорила з Марком?
   — Я пішов у парк шукати тебе, знаючи, що ти любиш ранішні прогулянки. Побачивши тебе, я дуже зрадів, але через мить я побачив його і неймовірно розізлився.
   — Чого ти просто не підійшов до мене?
   — Як що б я підійшов, Марк пішов би додому з переламаним носом.
   — Добре що не підійшов. — Усміхнулась я.
   Доки ми теревенили, відчинились вхідні двері і з них на зустріч нам вибігла мама Вільяма.
   — Привіт любі мої. — Узявши мене за ту руку, яку щойно тримав Вільям, вона мовила:  — З якого ти квітника? — вона говорила, а я червоніла. — Софіє ти просто красуня. Я мама Вільяма – Каміла. Знаю, знаю таке ж дивне ім'я як і в моїх дітей. — Засміялась вона. — Пройдімо у дім. — Вона потягнула мене у дім, а я тільки споглядала ошелешено на Вільяма. А він знизував плечима.
   — Мені дуже приємно з вами познайомитись. — На ходу сказала я.
   — І мені моя зіронько. І мені. — Ласкаво гомоніла вона.
   Зайшовши у дім, я побачила усю велику родину Вільяма.
   — Ви вирішили її налякати? — спитав жартуючи Вільям. — Побачивши таку делегацію на порозі, я б і сам п'ятами накивав.
   — Нам дуже кортить познайомитись з Софією. Не втручайся Вільяме. Не зважай на нього люба. — втрутилась літня жіночка, з файною сивою зачіскою. — Я Марія – бабуся цього «фріка18».
   Я подивилась здивовано то на неї, то на мого світлоокого.
   — У мене продвинута бабуня. — Засміявся він.
   — Рада знайомству. — Сказала я до його бабусі.
   — Будь як вдома. Я тато Вільяма, звати мене Віктор.
   — Дуже приємно. — Посміхнулась я.
   — Здрастуй доню. Я чоловік отої «продвинутої» бабці і дідусь як там, м-м-м, «фріка» здається. Звати мене Володимир, але для тебе я просто дідусь.
   — Здрастуйте. Дуже рада знайомству. — Сказала я з усмішкою до вух. Весела у нього родина.
   — А де ж Джейн? — спитав Вільям.
   — Вона балакає зі своїм коханням по телефону, спуститься за хвилину. — Пояснила мама.
   — Це Вам, — віддаючи квіти бабусі, а цукерки мамі, сказала я.
   — Дякую зіронько. — Поцілувала у щічку мене мама Вільяма.
   — Дякую мила. Чудові квіти. Сто років ніхто не дарував. — Вона кинула невдоволений погляд на дідуся.
   — На здоров’я. — Зніяковіло мовила я.
   — Ми до моєї кімнати. — Не чекаючи відповідей, він потягнув мене за руку на другий поверх.
   — Як вважаєш, я пройшла відбір? — засміялась я.
   — У них так, безперечно. Але далі я проводитиму кастинг, будь готова. — Під
 ———————————————
18 Фрик — з жаргонної англійської freak «божевільний», «скажений», «божевільно модний» — напрям в молодіжній культурі кінця 20, початку 21 століття. Соціальні групи людей, які одягаються неординарно, оригінально.
моргнувши мені, сказав Вільям.
   — Вибач, але я не вивчила жодного танцю, купальник не взяла, можливо кастинг буде у наступний раз?! — засміялась я.
  — Є-є-є ні, ти так легко не відкрутишся. — Весело сказав Вільям. — Моя кімната, прошу заходь. — Відчинивши двері, запросив він.
   — Гарно. — Дивлячись довкола, мовила я.
   Кімната теплого пісочного кольору, з великими прозорими дверима які ведуть на терасу. Меблі темні, майже чорні, які чудово гармонують зі світлими стінами і постіллю на величезному ліжку. Ліжко – гігант. Воно величезне, з постіллю під колір стін, з неймовірною кількістю темних і кремових подушок. Уявляю як тут засинати та прокидатись в обіймах Вільяма. Я гучно ковтнула, і перевела свій погляд на різні дрібнички на полицях. Дуже, дуже багато фото зі сім'єю. Я розглядала дуже детально кожну світлину. Де тільки вони не подорожували, Китай, Єгипет, Матчу-Пікчу19 і ще якісь дивовижні місця. Є багато фото, де вони на кухні, на одній світлині уся сім'я готує піцу, весела фотокартка. Книжок на полицях теж вистачає, як і дисків з музикою і фільмами.
   Вільям сів на своє гігантське ліжко, глянув на мене, і різким рухом смикнув
мою руку, притягнувши до себе. Я опинилась в його обіймах. Він сидів, а я стояла між його колінами, нависаючи над ним. Впершись об його плечі, я дивилась у чисті, але водночас темні від бажання очі. Його руки непристойно опустилися зі спини на мої сідниці, не втримавшись я томливо зітхнула. Моя голова трохи відкинулась назад, а руки зжали його міцні плечі. Доки я соромилася свого бажання і своїх неконтрольованих зітхань, він опустив руку і провів нею по моїй нозі у зад і перед. Я знову зітхнула, червоніючи ще дужче. Я хотіла його зупинити, але слова застрягли у горлі, з грудей виривався лише звук мого бажання. Його рука, за секунду піднялась на моє стегно, оголюючи його. Що ж він зі мною робить?! Я з ним божеволію. Піднявши на нього свій погляд, я тонула у його пристрасних
очах. Я інстинктивно нахилилась до нього, запустивши свою руку у його коси. Наше важке і гаряче дихання зливалось воєдино, наповнюючи усю кімнату іскра-
  ———————————————
19 Ма́чу-Пі́кчу (кеч. Machu Pikchu — «стара вершина») — доколумбове місто інків, розташоване на висоті 2400 метрів на вершині гірського хребта над долиною річки Урубамби в Перу, за 80 км на північний схід від Куско. Місто, яке часто називають «втраченим містом інків», є символом Імперії інків. Це місто було створене як священний гірський притулок великим правителем інків Пачакутеком за сторіччя до завоювання його імперії, тобто приблизно в 1440 році, і функціонувало до 1532 року, коли іспанці вторглися на територію імперії, після чого місто було покинуте його мешканцями.
ми неймовірного бажання.
   — Привіт! Привіт! — двері до кімнати, були вже навстіж відчинені. — Я Джейн. — З посмішкою до вух, мовила мила дівчина.
   — Тебе не вчили стукати? — насупився він, і опустив свої гарячі руки на ліжко.
   — Вибачте. — Але вибачення пролунали скоріше від ввічливості, чим від зніяковіння.
   Поправляючи сукню і червоніючи, мабуть за усіх присутніх у кімнаті, я з хриплуватістю від пристрасті, яка мене охопила, мовила:
   — Привіт Джейн. — Прокашлявшись, я ввела далі: — Дуже приємно, з тобою познайомитись.
   — І мені! Тепер у мене буде сестра! — вчепившись у мої руки, крикнула вона.
   — Джейн, — м’яко сказав Вільям, теж прочищаючи горло. Його хриплий голос, змусив мене затремтіти, згадуючи, що відбувалося хвилину тому.
   — Все гаразд, Вільяме. — Не змігши глянути на нього, я дивилась на наші міцно скріплені руки з Джейн. — У мене теж немає сестри, тому я буду рада як що ми подружимося. 
   — Зрозумів, — фиркнула вона до брата.
   Я стояла як вкопана, і не могла глянути на Вільяма. Мені було дуже ніяково. Добре, що зайшла Джейн, бо дійшовши до такого він би не зупинився і поцілував мене. І що він би отримав?! Сюрприз! Дівчину, яка не вміє цілуватись. Що я щойно накоїла?! Навіщо?! Нам не бути разом. Я тільки дарма йому даю надію.
   — Залишиш нас на одинці Джейн?  Обіцяю ми за хвилину будемо унизу.
   — Добре. Але не затримуйтеся. — Вона вийшла і зачинила двері.
   — Поглянь на мене. Будь ласка. — Підходячи до мене, він узяв моє обличчя у свої руки.
   Я підняла очі та зашарілась.
   — Весела у тебе сестра. — Я хотіла швидко змінити напрямок нашої непочатої ще розмови.
   — Так, але річ не про неї, а про нас. Не соромся того, що є між нами. Ми притягуємо один одно, це найдивовижніша річ яка може між двома людьми. Я тебе ніколи не ображу, ніколи не покину і не посмію нічого зробити доки ти не будеш готова. — Він дивився прямісінько мені у вічі. — Ти ніяковієш від кожного мого дотику. Я вже здогадався, що ти ніколи не була з хлопцем, і це неначе бальзам на мою душу. Я пишаюсь тим, що ти дозволяєш мені те, що ніхто інший не робив. Дякую, що дозволяєш пестити тебе, обіймати і просто бути поруч. Ти Янгол, я ж казав. 
   — Вільяме. — Я зітхнула і міцно обійняла його.
   — Ти для мене дуже дорога. — Тепло його губ, закарбувалось на моїй шиї.
   — Діти, спускайтесь. — З першого поверху, пролунав голос мами Вільяма. — Вечеря на столі.
   — Ми ідемо мам. — Вільям ніжно забрав мої коси з плечей і поцілував у шию.
   Я заплющила очі і вбирала в себе усю ніжність Вільяма.
   — Братику! Софіє! — загукала що сили Джейн.
   — Пішли Янголе, бо зараз вони будуть усі тут. — Усміхнувся він до мене.
   — Пішли. Але я неймовірно хвилююсь. — Зізналась я.
   — Я буду завжди поруч. — Запевнив він мене, дивлячись у вічі.
   — Добре.
   Ми увійшли до величезної їдальні. Білі стіни, стеля під кутом зі світлого дерева, два великих вікна які відкривають огляд на чудовий сад. Усе настільки сучасно і стильно, що щелепа відвисає. Обернувшись я побачила камін вмонтований у стіну, над ним багато рамочок зі світлинами родини, як і у спальні Вільяма. У центрі просторої кімнати розташувався стіл зі світлого дерева. На ньому гарне сервірування з білого посуду і срібних приборів. У центрі стола, у прозорій вазі у всій своїй красі ділились ароматом півонії.  Рожеві, білі і червоні квіти манили своєю красою. Довкола столу стояло чимало стільців. На яких вже зайняли свої місця уся родина Вільяма.
   — Сідай зірочко. Почувайся як удома. — Ласкаво і тепло, запросила мама Вільяма за стіл.
   — Дякую.
   Вільям обійшов мій стілець і відсунув його, щоб я сіла. Я подякувала йому і прослідкувала за його подальшими діями. Він сів біля мене, поклав серветку на свої ідеально випрасувані чорні брюки і узяв мою тремтячу руку у свою. Він був сьогодні на висоті, звичайно він завжди ідеальний, але сьогодні на ньому була темно синя сорочка і класичні чорні брюки. Рукава у сорочки були закачані до ліктя, і цим відкривали міцні кісті рук, це так сексуально. Я завжди хотіла бачити біля себе такого мужнього і красивого чоловіка, як Вільям. Його доброта, ніжність, любов, галантність, розуміння і увага до моїх почуттів, це все що треба мені для щастя.
   — Ви чудова пара! — вигукнула Джейн. — Я так рада, що ти тут Софіє! Надіюсь брат буде не дуже довго тягти з освідченням?! — вона глянула на нього, а потім на мене, не припиняючи усміхатись.
   — Джейн. — Застережливим тоном, сказав Вільям.
   — А що вона такого сказала?! — буркнула бабуся до Вільяма. — Я наприклад у найближчому часі, чекаю від вас правнуків.
   — Бабусю. — Вільям почервонів. У перше бачу його настільки зніяковілим.
   Моє лице також стало рожевим і напевне злилось з кольором мого ягідного блиску.
   — Поквапся братику, — знову у розмову, втрутилась гомінка Джейн, — бо знайдеться той хто не буде, як черепаха.
   — О мила, повір ­– мій характер буває вибуховим, навряд чи багато охочих знайдеться. — Засміялась я.
   — Щось не помічав. — Здивовано сказав Вільям. — Мені аж цікаво подивитись. Ти б'єш посуд чи як? — засміявся він.
   — Ні до такого не доходить. — Усміхнулась я.
   — Я теж маю вибуховий характер, і Джейн також. — Мама Вільяма, усміхнулась мені. — Якщо жінка без характеру, не риба не м'ясо то чоловікові потім просто не цікаво з нею.
   — Надіюсь, що я тебе ­­­Вільям не наполохаю. — Засміялась я.
   — Мила моя, може ти чула таку фразу?: «Любиш троянду, звикай і до колючок». — Він глянув на мене, і у його очах я бачила справжнє полум’я любові та пристрасті.
   — Онуки точно не за горами! — плеснула задоволено бабуся у долоні.
   Я нічого не могла відповісти, слова і погляд Вільяма не полишали мене. Я кохаю цього неймовірного чоловіка. Але неймовірному чоловікові – не «хлопчику», потрібна  жінка, а не недосвідчена дівчина. Але сьогодні у його кімнаті я бажала його не як дівчина, а як пристрасна жінка. Це були дивовижні відчуття.
   — Усім смачного. — Цими словами, Вільям поставив крапку на деякий час.
   В один голос уся родина побажала один одному смачного.
   Вечеря проходила добре. Уся родина прийняла мене з відкритими обіймами. Ми розмовляли, жартували, говорили про ресторан, про подорожі. Бабуся і мама, виклали усі таємниці дитинства і підліткового життя Вільяма. Виявилося він ходив у театральний гурток, потім на бальні танці, ще пізніше у художню школу, але там він довго не затримався, і на останок уроки гітари. Насичене дитинство.
   Їжа смачнюча – як у ресторані. А що ж я очікувала, це ж родина кухарів. Настала черга десерту – полуничний торт. Пальчики оближеш, така смакота! Зосереджено поїдаючи десерт, я одразу не відчула як, рука Вільяма забрала мої коси з плечей. Вільям нахилився і прошепотів:
   — Пішли на задній двір, посидимо на свіжому повітрі.
   Я похитала головою у знак згоди.
   — Ти що вирішив її поцупити в нас? — невдоволено спитала Джейн. — Ні, ні, і ще раз ні! Я з нею ще не побалакала, ми нормально ще не познайомились.
   — Хочеш, пішли з нами?! — запропонувала я.
   Вільям невдоволено провів долонею по своєму обличчю:
   — Ну за що? — єдине, що він промимрив.
   — Ну що отримав любий братику?! Софіє ти мені подобаєшся все більше і більше.
   — Ти мені теж. — Усміхнулась я.
   — Зараз я тільки збігаю до своєї кімнати та вийду до вас на двір. — Вибігаючи з кімнати, сказала Джейн.
   — Навіщо ти це зробила? — спитав Вільям.
   — Що зробила?
   — Покликала з нами Джейн.
   — Тобі що шкода?!
   — Я хотів побути з тобою на одинці. — Тихо сказав він, бо усі довкола нас замовчали.
   Я облизала пересохлі губи.
   — Вільям, ми у тебе вдома. — Обвела я поглядом усіх присутніх і посміхнулась.
   — Ну той що! — надувся він, як шестирічний хлопчик.
   — Зіронько, як ся мають твої батьки? — мама Вільяма, кинула мені «рятувальний жилет», зрозумівши, що її син на мене напосів. — Не дуйся Вільяме тобі це не личить. — Фиркнула вона до сина.
   — Дякую у них все гаразд. — Усміхнулась я.
   — Я не дуюсь. — Сказав Вільям, підкресливши цим самим, що мама має рацію.
   — Я готова, пішли. — У кімнату вбігла Джейн.
   Ми вийшли на задній двір де був дуже доглянутий садок. Біля хати стоять декілька крісел і літній диванчик. Ми сіли на диван разом з Вільямом, а Джейн навпроти нас на крісло. Вільям просунув руку за мою спину, і притягнувши до себе обійнявши мене, та створивши тепле довкола моєї талії. Свої долоні я поклала на його міцні руки, а голову положила йому на плече.
   — Це тобі. — Простягаючи пакунок, сказала Джейн до мене.
   — Навіщо Джейн? Не треба було.
   — Подивись що там, будь ласка. Мені дуже хотілось відати тобі це.
   Узявши пакунок з рук Джейн, я поглянула що у середині. Там була рамочка, а у ній світлина. Я обережно витягла її і усміхаючись поглянула на фото. На ньому я та Вільям на кухні ресторану, і саме у той момент коли Вільям їв з моїх пальців шоколад. Я усміхалась і червоніла одночасно. Ми фотографувались декілька разів з Вільямом у ресторані, але це були фото зроблені нами на телефон і тоді ми були вже у кімнаті зі свічками, а не на кухні.
   — Хто це клацнув нас? Ти Джейн? — спитала я.
   — Так, я. Не хвилюйтесь я клацнула один разок і пішла собі. Я не бачила які пристрасті вирували у вас потім, чесно.
   — Ти знав про це фото? — глянула я на Вільяма.
   — Ні у перше бачу. Але воно класне.
   — Згодна. — Сказала я.
   — Ой як же я рада, що вам сподобалось фото! — вигукнула Джейн.
   — Дякую тобі Джейн. — Я встала з дивану і міцно обійняла її. Вона теж відповіла тим самим.
   — Будь ласка. — Усміхнулась вона.
   — А тепер займи те місце у якому сиділа хвилину назад. — Притягуючи мене знов у свої обійми, Вільям усміхнувся.
   — А сказати дякую мені?! — надулась вона на Вільяма.
   — Дякую моя мала сестричко. — Засміявся він.
   — Я не мала! — розсердилась вона і топнула ногою.
   — Вільяме?! — штурхнула я його легенько під ребра.
   — Добре, добре. — Сміючись мовив Вільям: — Вибач Джейн.
   — На цей раз вибачу. — Задерши носика, сказала Джейн.
   — Дякую. — Засміявся він.
   — Софіє, а яка у тебе заповітна мрія? — ошелешила мене Джейн своїм питанням.
   Поцілувати твого брата, одружитися з ним і мати купу дітей від нього, — подумала я і розплилась в усмішці.
   Вільям пильно дивився на мене, чекаючи на мою відповідь.
   — Моя мрія. — Зітхнула я.
   — Так. Тільки правду. Що ти хочеш найбільше? — підштовхувала Джейн, мене до відповіді
   — Я хочу бути мамою. — І як зазвичай буває, очі наповнились сльозами.
   Вільям усміхнувся найщирішою усмішкою.
   — Вільям ти чув?! — глянула на нього сестра.
   — Чув. Ми обов’язково щось придумаємо, правда Софіє? — сказав він і загнав мене цим запитанням у кут.
   Я розчервонілась.
   — Ти надзвичайна зіронько. — Стоячи біля дверей і витираючи сльозу, сказала мама Вільяма. — Така чудова мрія. Хай вона скоріше здійсниться.
   — Дякую. — Тихо відповіла я.
   — Пішли Джейн до кімнати, хай вони побудуть разом.
   Джейн послухала матір і пішла з нею до хати.
   — Коли почнемо втілювати твою мрію у життя? — піднімаючи одну брову, спитав Вільям.
   — Ти завжди мене будеш змушувати червоніти?
   — Завжди.
   — Ну дякую!
   — Як тобі моя родина? Дивна?
   — Як що дивна це означає: добра, чуйна, любляча і весела то так, твоя родина дивна. Я їх вже полюбила.
   — Дякую.
   — За що?! Це правда, у тебе чудова родина.
   — І у тебе чудова родина, вони виховали справжній скарб. Я їм за це дуже вдячний.
   — Я знову почервоніла. Ти дотримуєшся свого слова це точно.
   — Ми завтра зустрінемось?
   — Завтра ні. Я обіцяла Лізі та Крістіні піти за сукнею для нареченої.
   — І як же я без тебе буду цілий день?
   — Тобі все одно працювати треба.
   — Так, але у ввечері я вдома. Давай зустрінемось о сьомій. Хоча б на годинку.
   — Тобі хіба можна відмовити?!
   — Ні. — Засміявся він.
   Вечір був чудовий.
   Попрощавшись з родиною Вільяма ми сіли у авто і рушили до мого будинку.
   — Гарний був вечір. — Позіхаючи у долоню, мовила я.
   — Так. Ти втомилась? — усміхнувся він. — Через хвилину ляжеш у ліжечко.
   З тобою? — хотілось спитати мені.
   — Ага.
   Провівши мене до ґанку, він обійняв мене і пригорнув що є сили. Я відповідала на його обійми з жадібністю. Він нахилився для поцілунку якого я так бажала, але я як завжди нахилила голову, не даючи йому дістатись моїх вуст. Вільям усе зрозумівши, цмокнув мене у щоку і відійшов на крок від мене.
   — До завтра Янголе. Солодких снів.
   — До завтра Вільяме. На добраніч.
   Я не можу його покинути. Він моє щастя. Я кохаю його.