Читати книгу - "Ти не мій брат, Ханна Еванс"

Артур 

Що їй сказати? Може те, як я повільно сходив з розуму, без неї. Чи про те, коли ночами прокидався, весь мокрий від кошмарів, в яких Настя була у небезпеці.

Така її сміливість, мене струшує. Ніби прокидаюсь від п'ятирічного кошмарного сну. Хочеться знову відчути її близькість, вдихнути аромат волосся, від якого я розум втрачав, колись.

Але не можу, я ж забув, одужав... Та ця сміливість, так бентежить, що в жар кидає.

 - Ти посміливішала, "сестричко"!

Захриплим голосом відповідаю. Здається, вона теж тверезіє. А тоді прокашлюється, дивиться в очі і каже далі.

 - Я інша, "братику", інша. Давно змінилась.

 - Хм, це добре. Значить виросла.

Від моїх слів, обличчя Насті набуває злості. Вона стискає вилку у руках і йде на пролом.

 - Я давно виросла, не така, як інші. Боягузливі зараз люди пішли.

 - Ха - ха. Ну ви діти і смішні. 

Переводить тему Марина. Батя лише дивно коситься, а Карина продовжує їсти.

 - Бачу стосунки між братом і сестрою натягнуті.

Говорить Карина.

" Ну ось якого, вона встрягає? "

Від цих слів, Настя награно усміхається.

 - Ще й які... Артур досить неоднозначний "брат".

Усміхаюсь.

" Цікаво... Цікаво... Ти дійсно стала сміливішою. "

Карина мовчить, лише зло поглядає на Настю. Далі батьки розряджають атмосферу і напруга спадає. Я не зводжу свого погляду із Насті. І вона дивиться на мене, не моргаючи. Відчуваю її злість, біль, образу. Через те, "загоряюсь", бл*ть, як мене підриває від її поведінки.

Після "сімейної" вечері, всі стають за столу.

 - Артур, я вам з Кариночкою постелила наверху, у твоїй кімнаті. Якщо буде щось потрібно, то звертайтеся. Тебе довго не було, тому деякі речі змінили свої місця.

 - Дякую Марино.

Настя встає за столу і зачіпає стілець, він роздає жахливий звук.

 - Доню, що ти робиш? Ти вирішила сьогодні будинок розгромити?

З усмішкою питає Марина. Помічаю погляд Насті, їй боляче від таких слів. 

" Що ж між ними сталося? Це вже інші відносини між матір'ю і донькою... "

 - Мам, я йду до Лінки, у нас сьогодні похід по магазинах. Ще стільки всього потрібно купити.

 - Добре, добре.

Знову байдуже відповідає їй, та проводить нас нагору. Настя гупає дверима від злості, а Марина підстрибує на місці.

 - Насте!

 - Вона вже не почує.

Кажу Марині.

 - Що з нею відбувається сьогодні? Не розумію.

 - Сьогодні?

Навмисне перепитую, щоб більше дізнатися про Настю. Хочу зрозуміти, що я пропустив.

 - Та ні, вона давно змінилася. Це вже, не та Настя.

Сумно усміхається Марина. 

 - А останнім часом, вона взагалі відсторонилася. Гаразд, не будемо про сумне... Правда Кариночко?Ну діти, заходьте, розташовуйтесь, я буду внизу.

 - Дякуємо Марино.

Кажу і Карина теж відповідає.

 - Так, дякуємо.

Бере мене під руку і обіймає.

" Для чого, вона так робить? Насті ж все одно немає. Та бл*ть, чому вона сьогодні, мене так дратує? "

 - Милий, може ходімо в душ, розслабимось?

Вириваю свою руку.

 - А може досить? Я звісно просив тебе сказати, що ти моя наречена. Але ти вже, переграєш!

 - Але чому? Я щось не так роблю?

 - Забудь, у мене справи. А ти сходи у душ і відпочинь.

 - А ти куди?

 - До Арса.

 - Можна і я піду?

 - Ні!

Зло випалюю, а тоді спокійніше.

 - У нас сьогодні чоловіча зустріч, ти не йди, а відпочинь краще.

Більше Карина нічого не каже, а зникає у ванній. Передягаюсь і направляюсь до Арса на чорному батьковому позашляховику. Від'їхавши від будинку, чи то Карини, видихаю з полегшенням.

Набираю Арса.

 - Ти де?

 - І тобі привіт.

 - Арс, не починай. Нам треба поговорити.

 - Приїжджай на набережну. У мене тут поблизу справи, зараз підійду.

Під'їжджаю, Арса ще немає. Виходжу з машини і сідаю на березі. Дивлюсь на воду і поринаю в думки.

" Що відбулося, доки мене не було? Настя була так прив'язана до Марини... "

 - Артур, ти чого такий задуманий?

 Вириває з думок Арс. І теж сідає біля мене.

 - Арс, розкажи мені, що тут відбувається?

 - Ти про що?

 - Про Настю і її матір.

 - Ти ж нічого, не хотів знати.

 - Так, не хотів, але зараз. Не знаю...

Але Арс продовжує 

 - Вони давно віддалились. Після того, як Настя з'їхала. Марина з твоїм батьком думають, що Насті на них байдуже. Адже за весь час, вона тільки один раз до них приїжджала.

 - Коли?

 - Три роки тому, як ти мав приїхати.

 - А після?

 Він гірко усміхається.

 - Знаєш, я не маю права про це говорити, але скажу. Настя сама би не впоралась. Але завдяки психологу...

 - Психологу?

 - Так, ваші батьки про те не знають. Вони взагалі нічого не знають про Настю. Вона давно від них закрилась.

 - Я не знав.

 - Артур, ти зламав її.

 - Арс, я не міг інакше.

 - Знаю, але завдяки тому, вона змінилась. Така Настя подобається мені більше. І тобі сподобається, ось побачиш. Тільки їй про це не кажи.

Усміхаємось.

 - До речі, Артур, а що то, за театр з нареченою?

 - Ха-ха. Ой друже, я вже сам заплутався. Думав так буде легше, але коли побачив Настю, то й про Карину забув. Не допомагає...

 - Знаю, друже. Ти злякався.

 - Що?

 - Так, злякався! Ти мало чого в житті боїшся, а ось її злякався.

 - Не смішно, Арс. 

 - А я не жартую. Слухай, я маю до коханої заїхати. Там у неї якась проблема з організацією банкету.

 - Підкинеш? 

 - А твій транспорт, де?

 - Коханій віддав на сьогодні. 

 - Ого, ти змінився Арс, змінився.

 - Ні, я закохався і поринув з головою у ці відчуття. Може колись і ти зможеш.

 - Закохатись?

 - Ні, здатися. Адже ти і так закоханий.

Далі мовчу. Навіть думати про те не хочу. Під'їжджаємо до якось ресторану. Гарний на вигляд : світлий фасад, великі вікна, красиві люстри і весь в світлих тонах.