Читати книгу - "Б’юсь об заклад, моя?, Рошаль Шантьє"

Восьме березня у нашій родині – велике свято. Зранку тато з братом незмінно будили нас із мамою букетом квітів та солодощами, будинок прикрашали гелієвими кульками, які супроводжували мене від сходів, а маму від спальні. Вони вели нас на кухню. Всі дороги ведуть до кухні, так, але восьмого березня лише для того, щоб покуштувати старання наших чоловіків. Оладки або млинці, тости з різними джемами, а одного разу навіть яйце пашот на подушці з овочів. Це тато так нафантазував. Подушкою являлися листя салату та чері, заправлені французькою гірчицею, а на два яйця пашот наші кухарі перевели цілу пачку яєць.

Цей день завжди асоціювався у мене з пригодами чоловіків на кухні: одного разу пиріг дістати забули, а торік сковорідку спалили, але це ніколи не було проблемою чи причиною сварки. Ми завжди сміялися з мамою, йшли викладеною кульками стежкою мов принцеси і силкувалися не помічати безлад на поверхнях або дим, що валив з пічки.

Сьогоднішній день виділяється ще й тим, що він уперше без Владика і від цього мені сумно. Звичайно, він уже дорослий і колись це мало статися, але я думала, що подібні традиції ми перенесемо у свої сім'ї і потім приїжджатимемо до батьків, щоб розділити з ними свято. Так мені хотілося. Занадто ідеалістично, мабуть. Натягую на обличчя безтурботність і, кутаючись у халат, швидше виходжу з кімнати.

Звісно, татко впорався і сам! Рожеві та білі кульки зустрічають мене біля самих дверей, а я проходжу повз, не збираючи їх. Так атмосфера зберігається довше. Проходжу на кухню і помічаю на столі, на місці, за яким я сиджу, букет з еустоми та троянд. Посмішка не сповзає з обличчя ні на мить. Обертаюся, коли чую кроки. Мама вже з букетом таких самих, як і в мене квітів, тільки троянди бежеві. Тато та Влад перестали носити мені квіти, поки я сплю, коли вважали мене вже достатньо дорослою, щоб входити до моєї кімнати без стуку. Ми з мамою обмінюємося щасливими поглядами, коли входить батько.

— Доброго ранку, вітаю, доню! Будь щаслива та слухай своє серце!

— Дякую, тату, — обіймаю його у відповідь і проходжу до кухонної гарнітури, щоб дістати дві вази, а потім забрати квіти до своєї кімнати. Ми завжди так робимо, бо вони для нас!

— А тепер за стіл, дівчата, за стіл!

Я займаю свій стілець, поки мама ставить букет у вільну вазу і сідає навпроти. Батько розставляє тарілки, ставить чайничок чаю, кладе приладдя, навіть про серветки не забуває! А потім ставить на середині столу дві підставки під гаряче. Запах випічки так заполонив домівку, що я відчула його ще на сходах і тепер ми, обмінюючись зацікавленими поглядами з мамою, гадаємо, що саме спік батько.

— Кіш із куркою та овочами та шарлотка для моїх найдорожчих жінок!

З холодильника з'являється салат, страва з різними тістечками, фруктова нарізка, а також київський торт, який так любить мама. Тато не забув і тірамісу - мій улюблений десерт. Сказати, що ми здивовані – нічого не сказати! Тому що це справжнісінький бенкет, а не сніданок.

І раптом мене осяює! Я знаю, що він робить. Намагається зробити все на світі, щоб ми не сумували через Владика. Значить, не прийде... Я б навіть його наречену з овечою головою потерпіла, але він обмежився лише повідомленням, яким щойно задзвенів мій телефон.

«З восьмим березня! Нехай все збувається!»

Лаконічно. От начебто й привітав, а ніби в душу плюнув. Тому що Влад ніколи раніше не обмежувався повідомленням. Навіть у день мого двадцятого дня народження, коли в нього затримали рейс Львів — Київ, він скинув довжелезну вітальну смс, а потім зателефонував, але таки встиг.

«Як же я міг пропустити, липучко?!» — вигукнув він, кидаючи сумку, яку брав на конференцію біля входу. У руці букет, на обличчі щасливі посмішки. Тоді все було інакше. От же ж гімнюк! А я все одно сумую.

Дивлюся на маму — погляд такий самий сумний. Її телефон теж щойно завібрував і не потрібно володіти екстрасенсорикою, щоб розуміти, що мій брат ще більший козел, аніж я думала. Батькові очі метають блискавки, коли він заглядає в мамин телефон, але поки що мовчить. Чи дає Владику час, чи не хоче, щоб сніданок зовсім у трубу скотився.

— Отже, кіш! — навмисне веселим голосом каже мама, відклавши телефон і хапаючись за лопатку, — що ж, спробуємо!

Вона розкладає татів кулінарний шедевр по тарілках і ми, синхронно зачерпнувши виделками страву, підносимо до губ, спостерігаючи як тягнеться сир і, сунувши це все до рота, так само синхронно розхвалюємо татове куховарство.

«Для чоловіків важливо, щоб їх хвалили, — завжди вчила мене мама, і додавала після недовгої паузи, — Тільки хвалити треба за справу!»

Я розливаю чай, коли чую дзвінок домофону.

— Відкрию!

Кричу, надто радісно зістрибуючи з місця і вже біжу на вулицю, навіть не глянувши на екранчик. Навіщо? Якщо й так знаю, хто там! Вибігаю у двір просто в халаті, щоб відчинити хвіртку. Все-таки мій брат не такий уже і гімнюк!

І коли я смикаю ручку, то одразу ж її захлопую. Просто перед носом несподіваного гостя. Обертаюся на дім і збентежено дивлюся на батьків через вікно. Думаю, навіть через відстань вони бачать, наскільки я приголомшена. Тому що за воротами зовсім не Владик стоїть з вівцею своєю золотошерстою, там Попутний!

А я з розпатланим волоссям, у рожевому шовковому халатику з розрізами з боків і без макіяжу. Та я не готова! Попередити не міг, чи що?! Стою так і витріщаюся, не в змозі зрозуміти ще, що я зовсім не Флеш і не Пейдж із «Всі жінки відьми» і не можу матеріалізуватися в іншому місці, швиденько передягтися і повернутися сюди вже зібраною.

Мама відчиняє вікно, питаючи поглядом: «Хто?»

— Попутний, — вимовляю тільки губами, але їй достатньо, щоб зареготати і втекти, мабуть, за тим же, про що мрію я.

Видихаю і знову беруся за ручку.

— Зі святом, Аріно, — звучить радісне.

Його очі обмацують мене від самих щиколоток до маківки. Повільно так, неквапливо. І по тому, як горять його очі, я роблю висновок: йому подобається те, що він бачить. А от я спалахую. Макар прикриває повіки, з силою їх стискаючи і коли знову відкриває, намагається дивитися виключно у вічі. Виринає, немов із помутніння і вручає мені букет. Букет прекрасних ніжних білих троянд та астромерії. В іншій його руці торт, а над ним у ніжній світло-рожевій упаковці сховалися іриси та тюльпани. Дуже гарно.