Читати книгу - "Б’юсь об заклад, моя?, Рошаль Шантьє"

Розумію, що йти він не збирається і відходжу, пропускаючи Вітрова у двір. Веду його в будинок, переливаючись усіма барвами червоного, особливо коли до передпокою виходить батько. Поки відбувається обмін привітаннями, Макар роззувається і знімає куртку, яку я вішаю до шафи, до нас нарешті виходить мама.

— Добрий день! Сподіваюся, я не завадив, — починає Макар, але з його голосу зовсім не чути, що йому шкода за порушену сімейну трапезу, — це для Вас. Хотів особисто привітати. Бажаю лише найсвітліших моментів, — і вручає їй квіти та торт. Київський, між іншим, — Вибачте, я не сильний у привітаннях.

— Дякую, Макаре. Мені дуже приємно, — ага. Дуже – це м'яко сказано! Вона просто сяє. Як і я, напевно, сяяла, якби не була така збентежена своїм виглядом, — Сподіваюся, Ви з нами поснідаєте.

— Мамо, проведи, будь ласка, нашого несподіваного гостя, — і, не дочекавшись відповіді, протискаюся на другий поверх.

— Ну капець! — дивлюсь у дзеркало і закриваю обличчя долонями.

Ще й розчервонілася. Блакитні очі зараз такі величезні від шоку, що я схожа на чихуа-хуа! Ох, кішечки-мишечки! Навіть букет не встигла у воду поставити. Гаразд, із собою візьму.

Біжу до ванної, щоб вмитися. Роблю ледь помітний макіяж, максимально натуральний. Не можу ж я кардинально відрізнятись від себе ненафарбованої за такий короткий час! Подумає ще, що я комплексую. Ні, я дуже люблю себе ненафарбовану, але я не була готова. Це ж як гола!

Дякую курсам з макіяжу: на все разом з віями витрачаю не більше десяти хвилин! І це я ще крем наносила! Підлітаю до шафи та беру домашній кімоно-костюм. Відмінно. Не химерно і не відверто. Зачісую волосся, забираю букет і, ще раз підморгнувши у дзеркало тепер уже у всеозброєнні, спускаюся.

— А ти дуже мила без макіяжу. Але що з ним, що без нього гарна, — і я знову червонію.

Тато прокашлюється, мама закриває рукою широку до вух усмішку. От хоч зав'язочки приший! А я дістаю з полиці вазу і, наповнивши її водою, занурюю туди квіти.

Макар сидить якраз поряд зі мною. Він п'є чай і жує кіш.

— Ви дуже смачно готуєте, — звертається до мами, але та лише хитає головою.

— О ні, моєї заслуги тут зовсім немає! Це все Григорій. Цього дня у нас господарюють чоловіки.

— Тоді прийміть комплімент. Мене з кухнею пов'язують лише яєчня та кавоварка, — киває татові.

— Які твої роки? Навчишся! — добродушно відповідає батько, — Чим займаєшся, Макаре?

— Я юрист. Закінчую цього року магістратуру і підробляю, — Макар бере в руки серветку, щоб промокнути губи.

— Він поєднує навчання з роботою, тату, і непогано справляється з цим, — я наче між іншим, а тато ховає усмішку за чашкою, — а ще він давно живе один, самостійно!

Чомусь мені дуже-дуже хочеться, щоб тато оцінив Макара. Тут розмова переходить на обговорення Вітрового життя. Чому вибрав юриспруденцію, де бував, що подобається, що полюбляє. Це все я вже знаю.

— А що робить мама? — раптом питає батько, і моя виделка голосно стукає по тарілці. Лише спроба продовжити розмову, але тільки не в цьому випадку.

— Мама давно померла від раку, — коротко відповідає наш гість зовсім іншим голосом. Залізним.

— Пробач, будь ласка, — піджимає губи батько. І я виявляю в очах батьків те, що ні Тая, ні Макар не можуть терпіти – жалість.

— Кому торт? — голосно питаю і ловлю вдячну Попутну посмішку. Він накриває мою долоню на мить, але встигає коротко стиснути, перш ніж я схоплююся. Не готова при батьках демонструвати почуття.

Поки збираю тарілки та розставляю десертні, розмова кочує у мирне русло. Батько розповідає про роботу, про нашу дачу.

— Тобі обов'язково треба там побувати! Повітря чудове! — тато справді божеволіє від природи, але тільки в цивілізації.

— Люблю все, що пов'язане із відпочинком. Із задоволенням прийму запрошення.

Макар вже повністю розслабився, і зараз атмосфера в будинку дуже доброзичлива. Ми з мамою майже не беремо участі у розмові. Підозрюю, що вона дає час татові оцінити Вітрова, а я просто наслідую її приклад.

— Може, ще чаю? — дивлюся на гостя, що поїдає торт.

— Так, дякую, Рішо.

Ловлю татів здивований погляд, а от мама реагує спокійно. Мугикає тільки задоволено.

— І мені, Рішо, — дивиться на мене батько, ніби я книга, яку він втратив, а тепер знайшов.

— Добре, — перериваю цей дивний зоровий контакт.

Коли сніданок добігає кінця, Макар не засиджується. Він приємний гість: відмовляється, коли тато для пристойності пропонує йому подивитися телевізор і, посилаючись на справи, просить мене проводити його.

Киваю і йду за ним. Чекаю, поки він натягне куртку і взується. Батьки виходять попрощатися, і тато ще раз запрошує його на дачу, коли розпочнеться сезон.

— Із задоволенням! — потискаючи руку, відповідає Вітров, — Дякую за сніданок. Ще раз зі святом, Христино.

— Аріно, накинь щось, — радить мама і я киваю.

Хоча не розумію навіщо, адже я тільки йду провести. Мовчки йдемо до хвіртки, а коли я відчиняю її, і Макар виявляється по той бік двору, набираю повітря, щоб подякувати за привітання, як він тягне мене за руку і притиснувши до воріт, цілує. Божевільний!

Поцілунок триває довго, зносячи всі думки спалахами, а потім розслаблює, плавно похитуючи, заспокоюючи. Його руки під моїм пальто, мої спочивають на його шиї, зрідка погладжуючи щоки. Видихаю, коли Макар сам відривається від мене.

— А я думав, тебе не збентежити, Рішо, — шепоче, упершись чолом у мою маківку.

Це він має на увазі колекцію червоних відтінків на моєму обличчі? От вже ж... Але я не встигаю придумати хоч трохи саркастичну відповідь, тому що він знову цілує.

Ось так і почався мій прекрасний ранок.

Ох, Макар Вітров. Може нам справді по дорозі?

Пам"ятейте, що підписка на автора, лайки, коментарі і нагороди дуже позитивно впливають на авторське натхнення!