Читати книгу - "Бурштиновий Меч 3, Ян Фей"

?

Отже, про що думала інша сторона?

.

Її Величність королева Мадара.

.

Він озирнувся.

.

Постать Бая давно зникла.

1313

Розділ 1313

?

Що це за місце?

Полум’я потріскувало, а в повітрі танцювали іскри. Спотворена теплова хвиля розмивала сцену перед ними. Це було схоже на вулицю. Вулиця не була просторою, але була вимощена кам’яними плитами. Там було дві траншеї для екіпажів. По обидва боки вулиці стояли двох-триповерхові цегляні будинки, але більшість з них залишилися лише з каркасами.

,

Час від часу можна було почути звук будівель, що руйнуються. Також були звуки бійки, крики відчаю, благання та прокльони. Полум’я, що сягало неба, відбивало вогненно-червоний колір на горизонті. Дим і пил здіймалися в небо, утворюючи густі чорні хмари.

?

Це Вестмінстер? Бреггс ?

?

Чому так відбувається?

.

Його розум був заплутаний, наче в його голові пролунало незліченне число голосів. Здавалося, що вони голосно розмовляють, сперечаються один з одним, перешіптуються і базікають. Іноді це був чоловік, іноді жінка, іноді старий, іноді дитина.

!

Замовкнути! Замовкнути!

.

Тірсте похитав головою і голосно закричав.

Звичайно, всі звуки припинилися.

Він побачив ще одну сцену. Це був темний і порожній світ, і здавалося, що під його ногами тверда земля. Група людей у білих халатах і випромінювала флуоресцентне світло, йшла вперед. У цих людей не було ні облич, ні волосся, і здавалося, що він мимоволі йде за ними.

Тірсте, Тірсте!

.

Примарний голос покликав його ім’я крізь порожнечу космосу.

Голос нагадав йому про власне дитинство в сільській місцевості Віномарре, коли він сховався в стайні, відокремленій тонкою дерев’яною стіною, і мокра годувальниця назвала його ім’я.

Потім двері з силою відчинилися, і він побачив обличчя, яке не давало йому спокою уві сні і про яке він найменше хотів згадати, свого номінального батька, герцога Гринуарського, який дивився на нього так само холодно й сердито, як він це пам’ятав.

.

Це обличчя швидко змінилося на презирливий погляд старшого брата.

Я вб’ю тебе, Тірсте.

!

Ні!

Тірсте закричав від жаху, але голос швидко змінився в його свідомості. Це був голос його першої жінки, його служниці. Ця бідолашна жінка померла під час епідемії, і він не дуже пам’ятав про неї.

Тірсте, Тірсте!

Ні, замовкни, прокляті привиди, тримайся від мене подалі.

.

Він стогнав з блідим обличчям.

.

Він відступив, і сцена перед ним розпливлася. Бліді постаті зникли, і він побачив безмежну рівнину. Земля була чорна, небо криваво-червоне, і звук убивства наповнив його розум, наче приплив.

!

А-а-а!

.

— скрикнув Тірсте, затуляючи вуха. Його очі були Сіель око розплющені в агонії, коли він дивився на сцену перед собою. Це була трагічна битва.

.

Незліченна кількість істот і монстрів, яких він не міг назвати, билися один з одним на полі бою.

Стороною битви, здавалося, були люди, але він ніколи не бачив таких могутніх людей. Вони могли прикликати будь-яку зброю, і в одну мить вони вилили на поле бою силу, подібну до судного дня. Вони обрушили вогонь на поле бою, і монстри загинули на їхніх руках.

.

Потім вони створили кілька яскравих сонць між небом і землею. Здавалося, що сонця поглинули все навколишнє світло, перетворивши світ на темряву. Коли вони з’явилися на світ, всі монстри навколо них в одну мить випарувалися, перетворившись на дим і пил.

Вони також скинули метеорити з-над хмар. Метеорити пролетіли крізь густі чорні хмари, залишивши після себе кілька золотисто-червоних ліній, які були перпендикулярні землі. Потім вони спричинили серію вибухів та гуркотів на полі бою.

.

Але монстрів все одно було занадто багато.

.

Начебто їм не було кінця-краю.

.

Палаючі кришталеві осколки пронизали небо і впали в людський табір, утворивши величезні кратери. Потім з кратерів виповзли гігантські кришталеві монстри, які легко вбивали могутніх людей.

,

Потім з’явилися комахи. Комахи, які затьмарили небо і вкрили землю. Незліченна кількість комах загинула, навіть не встигнувши наблизитися до людей, перетворившись на пил. Але вони також були повсюдними. На людський табір припадало все більше і більше комах, і могутні люди почали відступати після короткого періоду опору.

.

Тірсте побачив велетенського вовка завбільшки з пагорб, який пробрався до людського табору. Відступ людей швидко обернувся крахом.

.

Почуття відчаю огорнуло його душу.

.

Здавалося, що він мав якийсь кровний зв’язок з цими могутніми людьми. Коли він побачив, як вони падають, то раптом зрозумів, що це остання битва цього світу.

.

Вони програли.

Ні, ні.

— пробурмотів Тірсте, ставши навколішки на землю, закривши обличчя руками.

-

Він побачив на горизонті групу сріблясто-білих чудовиськ. Їх було небагато, але люди нічого не могли з ними вдіяти. Вони були схожі на срібні лінії, які пронизували поле бою, змушуючи людей падати один за одним.

-

Неподалік від нього приземлилося сріблясто-біле чудовисько, потім обернулося і подивилося на нього.

Очі Тірсте розширилися, все тіло затремтіло, коли він затремтів.

.

Не. Не вбивай мене.

-

Яскраве і білосніжне лезо відбилося в його очах, занурившись прямо в горло.

!

Ні! — скрикнув Тірст у розпачі, відчуваючи, як у нього холоне горло. Все перед ним швидко спотворювалося і розчинялося в темряві.

.

— Плюх.

.

— Плюх.

Було чути звук стиснутого снігу. Пара мокасинів, міцно перев’язаних шкіряними мотузками, пробиралася крізь сніг біля лісу Ксена.

.

Хазяїн чобіт раптом зупинився.

. -

Власник чобіт був одягнений у вбрання мисливця, яке зазвичай можна побачити в районі Орлиного замку. На ньому була товста куртка, вузькі шкіряні штани та рукавички з оленячої шкіри, в яких не вистачало двох пальців. На спині він ніс лук і сагайдак зі стрілами, а на поясі купу інших речей. На його поясі навіть висіли дві пастки для тварин. Йому було близько шістдесяти семи років, у розквіті сил у віці Вонде. Його шкіра була темною, і було видно, що він був досвідченим мисливцем, який провів багато часу в пустелі.

.

На повідку у чоловіка було дві мисливські собаки. Собаки нишпорили по землі, але перший сніг пізньої осені на Півночі заважав їхньому судженню, змушуючи вагатися.

Через деякий час одна з собак підняла голову і загавкала в бік лісу.

.

З дерев впало багато сніжинок.

Група вершників вийшла з лісу позаду мисливців. Ватажок групи, літній Лицар, смикнув за віжки і запитав: Ти щось знайшов, Пірс?

Щось є в лісі, пане мій.

?

Чи може це