Читати книгу - "Подорожі філософа під кепом, Майк Гервасійович Йогансен"

Це не значить, що Даґестан мав зостатися бідною країною і надалі, як і тепер, користуватися нашою допомогою. Даґестанові є що обміняти. Там знайдено великі поклади нафти, земляне вугілля, залізну, мідну, ртутну, срібло-олив’яну руду, сірку, цементні мерґелі,[139] сурму, бісмут, нікель, манган, арсен, сірчаний колчедан, золото, лупець,[140] аспідний лупець, салітру, фосфорити, асфальт, алябастер, сіль камінну і глявберову сіль.

Поки що все це лежить у надрах землі і над дорогоцінними металами пасеться баранта. Боровшися півстоліття проти царської Росії, Казі-Магомет [141] і, особливо, Шаміль пробували одночасно піднести Даґестан на рівень культурної країни. Шаміль не тільки організував військо, навчав горян артилерії, тактики і стратегії, не тільки будував порохові заводи, не тільки добував сірку й селітру, не тільки сам карбував срібні гроші із срібла, що добувалося на своїх руднях, але й управлявся побудувати цілий ливарний завод. Він добував залізну руду і виплавляв залізо, він добував мідь і виплавляв мідь. На своєму ливарному заводі у Чечні він одлив п’ятдесят гармат.[142]

Він робив шосейні дороги і будував нові мости. Царське військо завойовувало не дику гірську країну, а навпаки, дикі хами зруйнували молоду даґестанську культуру.

Тільки за радянської влади, точніше з 1930 року починається відродження Даґестану. Перед війною валова продукція промисловости виносила вісім мільйонів карбованців. У 1928 році вона досягає вже цифри двадцять п’ять мільйонів карбованців, а за п’ятирічку ця цифра виросте в п’ять разів.

Зараз у Даґестані є п’ять тисяч індустріяльного робітництва. Та й те, значна частина робітників працює на консервних заводах. У кінці п’ятирічки Даґестан народить сотні тисяч пролетарів. Як це не чудно, а проблема кадрів не стоятиме дуже гостро в Даґестані. Народи східньої культури віками звикли до таких тонких делікатних робіт, до такого дбайливого поводження з інструментом, що вони, як свого часу японці, ставши коло машини, без ніяких труднощів опанують нову техніку і ще й вчитимуть цієї техніки нас, ситих, ледачих і недбалих. Азербайджанські тюрки складають прекрасні кадри індустріяльного робітництва. Цим тільки й можна пояснити те, що Шаміль управився будувати ливарні заводи, виплавляти металь, робити порох. Отже, тільки цим можна пояснити й те, що купка горян півстоліття самотужки боролася проти Російської імперії і подолано їх, все ж таки, не воєнною силою, а грішми, купивши за величезні гроші союзників Шамілевих.

XX

Але це ще не все. Уподовж Даґестану лежить Каспій. Каспій – це величезний підводний церобкооп, колосальний радянський рибний базар. Дном його ходить білуга – вона буває в сто і більше пудів на вагу – як панцерний підводний човен, укрита зверху потужними кістками, вона проходить м’яким, білим черевом понад самим дном і їсть, їсть, їсть мільйони молюсків. Осетер, стерлядь і тисячі інших порід, а й таких, що ніде вже на землі їх немає – окрім як у Каспії, живуть на глибинах, у провесні ж виходять у дельти рік. Вихопившись на півгодини під час перерви, залізничники біжать до малесенької річки і кошами, сандолями, остами ловлять і б’ють пудову рибу, що вийшла з Каспію і подалася в гори.

Це морське м’ясо, цю каспійську свинину не треба відгодовувати – вона сама пасеться на дні і нічого не коштує корм і догляд.

Мільйони птиць – качки, лиски, гуси, лебеді і інше летюче м’ясо прилітають і припливають зимувати в це їстивне ельдорадо. Вони сплять, гойдаючись на не дуже холодній воді, а вніч прилітають у долину Даґестану.

Долина Даґестану лягла межи морем і горами, де в два, де в десять кілометрів уширшки, і на неї прилетіли і прийшли з півночі мільйони дрохов, хохітов, кульонів і іншої степової птиці. Вигнані льодом і снігами з гір у долину Даґестану, прийшли вепри і зайці. Це побігуче м’ясо пасеться поночі на тюркських городах, удень же спить у колючому ожиннику.

Тим-то консервна промисловість Даґестану виростає протягом першого п’ятиріччя на 488%. Водяна енергія Кара-Койсу, Самура й Сулака рушатиме ці та інші заводи, а один Сулак дасть стільки енергії, як Дніпрельстан. Ґергебільська гідростанція на Кара-Койсу закінчується року 1932. Пролетаріят дуже далекого Харкова закінчує десятитисячекіловатний аґреґат для Ґергебільської станції, рахуючи хвилини й секунди напруженої роботи. Генератор закінчено й поставлено на спробу за місяць до строку. Кожен день був як вічність...

Баляда про одного зі ста

На заводі під час випробування мотора-аґреґату ротор почав рвати з статора навої приводу. За скільки секунд могли загинути тижні й місяці ударної роботи. Комсомолець Г. кинувся навпростець між численних кабелів виключити мотор, і його ударило струмом.

День.

Дванадцять годин,

Сімсот двадцять хвилин,

Сорок три тисячі двісті секунд.

День

один,

Другий

день,

один за одним

дні

ідуть.

Сонце ронить секунди,

Об ванадій витерті.

Ходить сонце-корунд

об вал

– день.

– Наздогнати і випередити,

сказав Ленін.

День наздоганяв ніч,

Ніч відставала від дня.

Цех обточував Річ

– Водяного серце коня.

Кіловат десять тисяч гнав

В ґенераторний аґреґат

Порогів горяних лав

Вернути силу назад.

Обід. Сон. Любов. –

Віддавала молодь в мотор.

Ні один з них не відійшов,

Їх було як один – сто.

Статор у спробній стоїть,

Недвижно ротор застиг у серці.

Мотор змонтовано.

Одна мить,

Остання мить, що мотор мертвий.

Дано контакт. І загув струм.

Кіловат кожен – робоча струна.

Десять тисяч – таких струн

Вигравають у серці такого коня.

Та що за звук? Харчать груди,

Навоїв узду ротор рве.