Читати книгу - "Іліада. Одіссея"

188] В тих, що на варті були тої ночі страшної: невпинно

189] В пітьму вдивлялись вони, чи не йдуть по рівнині трояни.

190] Дуже зрадів, їх побачивши, старець, і став бадьорити,

191] І, до сторожі звертаючись, слово промовив крилате:

192] «Так стережіть, мої діти кохані, звабливому Снові

193] Не піддавайтесь! Не даймо троянам із цього радіти!»

194] Так він промовив і рів перейшов, а за ним поспішили

195] Вслід і аргеїв вожді, що закликав він їх на нараду.

196] Був серед них Меріон і Нестора син благородний

197] Теж був, - на спільну нараду самі їх вожді запросили.

198] Через глибокий той рів перейшовши, вони посідали

199] В чистому полі, де від полеглих було іще вільне

200] Місце; відтіль-бо назад повернув неподоланий Гектор,

201] Сіючи згубу аргеям, аж поки їх ніч не покрила.

202] Там посідали вони й почали між собою розмову.

203] Перший почав тоді мовити Нестор, їздець староденний:

204] «Друзі, невже поміж вами немає відважного духом,

205] Хто б до зухвалих троян наважився нишком пробратись

206] В стан їх, щоб між ворогів захопити когось наодинці

207] Або розмову підслухать яку серед воїв троянських, -

208] Що замишляють вони, чи тут залишатися й далі

209] Мають біля кораблів недалеко, чи всі незабаром

210] В місто вернутись збираються, воїв здолавши ахейських?

211] Міг би розвідати це він, і потім до нас повернутись

212] Цілий, здоровий, і мав би по всім піднебессі велику

213] Славу в людей, ще й коштовні одержав би він подарунки.

214] Кожен з державців, що владу на цих кораблях обіймають,

215] Подарував би вівцю йому чорну з маленьким ягнятком

216] При материнському вим'ї, - скарбів цьому рівних немає.

217] Бажаним гостем він буде на учтах і бесідах наших».

218] Мовив він так, і мовчки те слухали всі нерухомо.

219] Врешті до них обізвався тоді Діомед гучномовний:

220] «Несторе, серце відважне і дух мій мене спонукає

221] В табір таємно пройти до троян зловорожих, що звідси

222] Так недалеко. Але якби й інший пішов хто зі мною,

223] Певності більше було б і відваги у кожного в серці.

224] Вдвох коли разом ідуть, то хтось із них перший намислить

225] Щось корисніше, коли ж він самотній, то, що б не намислив,

226] Думкою він повільніший, і всі його заміри слабші».

227] Мовив він так, і багато хто хтів би піти з Діомедом.

228] Хтіли обидва Еанти, ці віддані слуги Арея,

229] Хтів Меріон, дуже хтів того Несторів син благородний,

230] Хтів Менелай, син Атрея, загостреним списом славетний,

231] Хтів Одіссей, у нещастях незламний, пройти у троянський

232] Табір: він завжди-бо серцем до дій поривавсь дерзновенних.

233] Врешті озвався тоді володар мужів Агамемнон:

234] «О Діомеде Тідіде, для серця мого найлюбіший!

235] Вибери мужа в супутці, якого ти сам побажаєш,

236] Кращого з-поміж присутніх: знайшлось-бо охочих багато.

237] Не допусти з соромливості зайвої, щоб сміливіший

238] Хтось залишився, а слабшого взяв ти з>незручності тої,

239] Навіть на рід не зважай, хоч був би той рід найзнатніший».

240] Мовив він так, а боявсь за русявого він Менелая.

241] Знову тоді Діомед промовив до них гучномовний:

242] «Раз дозволяєте ви обрати супутня самому,

243] Як про божистого я забув би тоді Одіссея?

244] Серцем відважний своїм і духом він мужнім незламний

245] В різних трудах, бо його полюбила Паллада Афіна.

246] От як зі мною він піде, то навіть з вогню ми обидва

247] Вернемось цілі й здорові: він все передбачити вміє!»

248] В відповідь мовив незламний в біді Одіссей богосвітлий:

249] «Сину Тідеїв, мене не хвали і не гань ти занадто.

250] Добре-бо знають аргеї оте, що тут ти говориш.

251] Але ходім. Вже кінчається ніч, недалеко світанок,

252] Зорі все далі спливають, і ночі дві довші частини

253] Вже проминуло, одна лиш третина її залишилась».

254] Мовлячи так, почали надягати озброєння грізне.

255] Меч двоєсічний тоді віддав Фрасімед войовничий

256] Сину Тідея, - біля корабля той лишив свою зброю, -

257] Дав йому й щит і покрив йому голову щільно шоломом,

258] З ременю шитим, без гребеня й гриви, що зветься звичайно

259] Плоский шишак, - юнаки свої голови ним захищають.

260] Дав Меріон Одіссею свій лук та іще й сагайдак свій,

261] Дав йому й меч і покрив йому голову щільно шоломом,

262] Шитим із шкіри, - всередині був з багатьох ремінців він

263] Сплетений міцно, а зверху майстерно скріплявся рясними

264] Низками білих зубів срібноіклого вепра, що густо

265] Бігли туди і сюди, - за підкладку була в них повстина.

266] Викрав шолом той Автолік давно ще колись з Елеона,

267] Мури міцні зруйнувавши в Амінтора, сина Ормена;

268] В Скандію він кіферійцю віддав його Амфідаманту,

269] Амфідамант дарував його Молу на пам'ять як гостю,

270] Той же носить його сину своєму віддав Меріону.

271] Голову став цей шолом покривати тепер Одіссею.

272] А як обидва вони одягнули озброєння грізне,

273] Рушили в путь, залишивши на місці всю іншу старшину.

274] Чаплю тоді правобіч їм послала Паллада Афіна

275] Близько дороги, але не могли вони бачить очима

276] Птаха у темряві ночі, лиш клекіт іздалеку чули.

277] Чаплі зрадів Одіссей і молитись почав до Афіни:

278] «Зглянься, о Зевса егідодержавного доню, ти завжди

279] Допомагаєш мені у трудах! Не ховаюсь від тебе,

280] Де б я не йшов, а сьогодні мені особливо потрібна

281] Ласка твоя. Дай зі славою до кораблів нам вернутись,

282] Діло велике зробивши, що в пам'ятку буде троянам».

283] Другий молитись до неї почав Діомед гучномовний:

284] «Зглянься й на мене, великого Зевса незборена доню!

285] Будь при мені, як при батьку була, богосвітлім Тідеї,

286] В дні, коли в Фіви послом ахеї його посилали.

287] Біля Асопу-ріїси міднозбройних лишивши ахеїв,

288] Сам він із приязним словом тоді до кадмеїв подався

289] В Фіви. Вертаючись, подвиги він учинив надзвичайні

290] З ласки твоєї, богине, й твоїй завдяки допомозі.

291] Допоможи-бо й мені і ласкаву подай оборону.

292] Широколобу ялівку в жертву тобі принесу я,

293] З назимків, що під ярмо їх іще не приводили люди, -

294] Позолочу лиш їй роги й тобі принесу її в жертву».