Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Прибутні люди 📚 - Українською

Читати книгу - "Прибутні люди"

209
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Прибутні люди" автора Василь Іванович Захарченко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 54 55 56 ... 99
Перейти на сторінку:
розбитний, бідовенький, даром хліб не їстиме». — «Та що ви, Оляно! Гріх поганого слова сказати на вашого хлопця». — «Ви вже догляньте його. Воно ще дурне, хапає все важке, перечається поперед себе. Не доводь Господи, підвередиться… Який же тоді з нього мужик буде? Здержуйте його потроху». — «Не турбуйтеся. Хіба ми кати якісь? — відповіла вуйна. — Хіба ж ми вже зовсім без серця?» — «Так мені душа болить за ними, так болить, коли б ви тільки знали. Просився ж учора з нами додому. А куди-и я візьму? На вірну погибель?..»

Як вертався Василько в село, то ще здалеку побачив, що його вже чекали на дорозі до сіножаті Батоги на возі, запряженому парою коней Косовського, заєднаних для возовиці сіна. Ждала моторна робота з граблями й вилами на цілісінький день під палючим сонцем. Ждало довге життя аж до наступного літа серед чужих людей у чужому краї.

23

Ще не вивітрився з одежі дух молодого сіна, як уже й жнива постукали в браму. І знову Василько не випускав граблів із рук від світання до смерку. А потім звозили снопи в скирту, молотили толокою. Вуйна все приглядала за Васильком і не давала піднімати важкого, аж Батога дратувала. «Як тільки змолотили свіжий хліб, так і мішки на візок та мерщій до сільрадівських комор. Вуйко Юрко тягне, а Василько підпихає. Та й раз одвезли, та й ще раз, та й утретє… А зерно ж, ну щире золото, перевіяне, чисте, важке. Мішки мов поналивані водою. Такого б усім Петрівним вистачило і на хліб, і ще й на оладки кожному в школу. Великий і тяжкий контигент наліг на село сей рік. Вуйки аж стогнуть. А що маєш робити? Нe виконаєш, тебе доконають судом, сім’ю вивезуть до Сибіру. Ще таким, як Батіг, то й нічого. Правда, збільшили проти минулого року вдвічі. Ледве впоралися до вечора вуйко Юрко з Васильком, одірвали від самого серця ті мішки. Хай йому грець! їй-право, вистачило б їм, Петрівним, продержатися до нового врожаю, ще й посіяти.

Який був кріпший ґазда, тому й зовсім непереливки. На Косовського оно наклали відразу аж два контигенти. Обернувся він кіньми тричі, припер три гори лантухів. Почорнів з лиця, глибока зморшка похмуро залягла в міжбрів’ї. Та не встиг чоловік довіяти решту зерна, як із сільради принесли повістку ще на один контигент. Вивіз і третій. Зосталося дома на насіння та ще кілька клумачків на життя. Так, аби не вмерти з голоду. Засіяв лан, а через тиждень знову повістка. Конай четвертий контигент. Узявся чоловік за голову: що везти? Душу свою затерплу?..

Через день начальство стукає в браму:

—Чого не виконуєш першу заповідь?

—Я ж уже тричі її виконав, — сказав Косовський. — Ви що, люди добрі? Подивіться, засіки мої порожні. Ми ж до весни й так з голоду виляжемо.

Начальство запухлими з перепою і ненависті очима захланно повело по ошатному обійстю, прорекло, як прирекло:

—Не виляжете. Не здаси континенту, в Сибіру сніг жертимете. Ха-ха-ха!

—Побійтеся Бога, що ж ви робите?.. — попіснілими губами промовив Косовський.

—Згада-ав Бога. А як багатів, годі ти думав про Бога?

—А то я вкрав у когось чи живу душу зарізав, що ви попрікаєте мене, мов злодія якого? Тато й мама мої робили дуже тяжко, кервавим потом умивалися й мене на се наставляли.

—Розказуй баєчки, сплуататор, куркульська жила. У тебе оно… всьо літо наймитували діти із Східної, аж харчали.

—Навіщо ж ви на таке навертаєте? — обурилася вуйна. — Жінка ж на колінах умоляла, он її хлопець не дасть збрехати. Ми ж їх прихистили. Від голодної смерті вберегли.

Василько був при цій розмові, бо точилася вона прилюдно, за двором у Косовських. Василько з Батогом тягли повз Косовських мливо з млина та й пристояли коло гурту.

—Но-но! Менше язиком тут плещи. Від голодної смерті вберегли вони, — перекривив вуйну голова сільради. — А ції зими самі підемо до них з простягненою рукою. Там, хто робить у колгоспі, той має повні засіки. А сюди плавом пливе все ледаче та хитре, аби в нас на дурничку поживитися. Сталінські колгоспи — не шпиталь і не богадільня, знаєш!

—Що ж ви!.. — крикнув Василько, але його сіпнув за рукав Батіг і зашипів згори:

—Чшш…

Василько ж хотів сказати цьому пикатому голові сільради, що він безсовісно бреше в живі очі, бо в колгоспі ж нічого не дали, ще й колоски поприорювали, від голоду в них померли Галя й дід Йосип… Та Батіг уже взявся за ручку візка, промовив з притиском:

—Підпихай!

І тяг так шпарко, що Василько ледве встигав іти за візком угору.

А наступного дня не стало в селі Косовського. Під вечір вуйна Стефа прийшла до Батогів стривожена, розгублена:

—Не виділи Богдана? Із самого ранку немає. Може, він вам, Юрку, що казав?

—Ні, не видів, — одмовив Батіг. — Я тільки збиравсь оце до вас переговорити з Богданом за коней на завтра орати.

—Коні вдома, а ґазди нема. Куди він міг дітися? Якби надумав до Львова, то кіньми ж поїхав би?

І на ранок не об’явився Косовський. Та минув і обід, минув і день. І ще одна ніч спливла. Від Косовського жодної чутки. У селі почали подейкувати, що Косовський, розгніваний за непосильний контигент, подався до лісових хлопців у партизани. Стефу викликали в сільраду, нахвалялись описати все господарство, а її з малою дитиною вивезти до Сибіру. І тут одна жінка із прибутних, що наймитувала на другім кутку, переказала через людей, іцо бачила позавчора вранці Косовського, ішов він начебто в поле, ішов собі та й зайшов до стодоли. Вуйна Стефа як почула се, так уся й затремтіла і заячала не

1 ... 54 55 56 ... 99
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Прибутні люди», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Прибутні люди"