Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Тіні над Латорицею 📚 - Українською

Читати книгу - "Тіні над Латорицею"

381
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Тіні над Латорицею" автора Володимир Леонідович Кашин. Жанр книги: 💙 Детективи / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 54 55 56 ... 92
Перейти на сторінку:
наприклад, щось накоїв, певно, раз ви розпитуєте. Як же вірити!

— Ох, вже мені ці висновки! — похитав головою Коваль. — Товаришу Самопалов, — звернувся до лейтенанта, — у вас є запитання до водія?

— Права і техпаспорт на машину, — мовив інспектор.

— Будь ласка, — таксист простяг свої папери.

— Поки лейтенант зайнятий вашими документами, Петре Васильовичу, — сказав Коваль, — розкажіть ще раз, як і коли виїхали з Хуста, як повернулися назад.

— Виїхав десь після десятої вечора.

— За місцевим часом чи московським?

— Ми за місцевим їздимо, як люди звикли. Тільки коли в аеропорт веземо чи до поїзда, тоді уточняємо.

— Далі.

— Довіз цього клієнта, висадив, потім думаю, чого даремно стирчати цілу ніч. Поїхав до готелю — нікого в Хуст немає. Там іще один мотор чекав, аж із Рахова. Повернувся додому порожняком, чого ж стояти. От наче й усе.

Лейтенант повернув Косенку документи.

— Дорогою поламок не було?

— Ніяких поламок. «Волга» ж нова.

— Добре, товаришу Косенко. Можете повертатися у Хуст. Давайте відмічу повістку.

Коваль провів поглядом водія, який, виходячи з кабінету, не втримався і пробурмотів собі під ніс: «Я ж казав, що нічого нового. Так ні, викликають…»

У коридорі більше нікого не було. Круглий електричний годинник на будинку пошти і телеграфу показував без семи хвилин шістнадцяту.

— Що ж, почекаємо, товаришу лейтенант… Коли вже це пекло закінчиться? Треба внести пропозицію: у кожному кабінеті змонтувати холодний душ, — пожартував Коваль. — Непогано було б, га?

— І в камері попереднього ув'язнення так само, — підтримав автоінспектор підполковника, і обоє розсміялися.

— Зараз би у Дніпро, головою вниз.

— А ви на Латорицю підіть. Який у нас пляж! Тиждень не було дощів — вода чиста, течія не дуже бистра.

— Річка хороша. Але нашому Славутичу не конкурент. У Києві бували?

— Бував. Всюди своя краса. Де людина виросла, те місце їй найдорожче і краса ближче до серця.

— З цим згоден. До речі сказати, на Дніпрі я теж рідко буваю. Раз-другий на рік. Хоч дуже люблю половити рибу… Рівно шістнадцять нуль-нуль, — відзначив Коваль, виглянувши у вікно і побачивши водія Дибу, який наближався до будинку міліції.

Ужгородського таксиста Олексія Федоровича Дибу підполковник впізнавав здалеку. Така це була яскрава постать.

Коли Коваль уперше викликав його і побачив, як той переступив поріг кабінету, то подумав: «Бувають же такі незвичайні люди, постаралася природонька». І ще подумав: «Один раз побачиш — через сто років упізнаєш».

Диба був сивий до єдиної волосини на голові. А брови мав широкі, кущуваті і чорні, наче сажею намальовані або чужі — приліплені. Це тим більше вражало, що роками Диба був не старий — досить моложаве крупне обличчя його і міцна постать свідчили, що цьому сивому богатиреві не більше сорока п'яти — п'ятдесяти років.

Дмитро Іванович почекав, поки Диба зайде у будинок міліції, і повернувся до столу.

— Зараз увійде людина, — сказав нудьгуючому лейтенантові. — Подумайте, як вона вміщується у машині за кермом. Я собі цього уявити не можу.

Диба обережно постукав.

— Можна? Здрастуйте!

— А, Диба! — сказав Самопалов. — Так ми його знаємо. Це наш громадський інспектор.

— Прекрасно! — зрадів Коваль. — Сідайте, Олексію Федоровичу, — привітно запросив таксиста.

— Спасибі.

І справді, цей велетенський чоловік був зшитий із протиріч. У такої людини, природно, мав би бути густий низький бас, а тим часом голос Диби — звичайний, навіть якийсь писклявий.

— Олексію Федоровичу, ми вже викликали вас, — почав Коваль. — Ви допомогли нам. Але хотілося іще раз послухати історію тієї вашої поїздки з Ужгорода. В ніч на шістнадцяте липня. Може, що-небудь пригадали за цей час.

Диба несміливо сів на край стільця і почав зніяковіло терти грубим пальцем щоку, немов провинний школяр.

— Можу повторити, — сказав квапливо. — Значить, так, тоді я працював у ніч, до шостої ранку. Близько одинадцятої вечора стояв біля готелю «Ужгород». Сів чоловік, як я вже казав, літній, інтелігентний з вигляду, гарно одягнений, у темному костюмі. Каже: «Везіть мене у напрямі Мукачевого». — «А точніше, — питаю я, — адресу знаєте?» — «Точніше буде дорогою видно».

Хоч і не близький світ, і пасажир, бачу, з примхами, — чи його у Мукачеве везти, чи й далі поїде, десь у Сваляву або Хуст, наприклад, але відмовитися не можу. Повіз, значить…

Щоки у Диби взялися рум'янцем.

— Ви спокійно розповідайте, — м'яко звернувся до нього Коваль. — Не хвилюйтеся, не кваптеся.

Постукавши, до кабінету зазирнув іще один ужгородський таксист — Ткачук.

— Почекайте, будь ласка, — сказав йому Коваль. — Вас викличуть.

— Значить, так, — знову заговорив Диба. — Довіз я його сюди, до готелю «Зірка», як він попросив, коли вже були в місті… І все.

— Він увійшов до готелю?

— Ні, гайнув десь убік. Може, недалеко, раз не попросив підвезти. Чи за ріг завернув — адже готель на розі… Наче розтанув у темряві… Втім, я за ним не стежив, мені це ні до чого було.

— Дорогою що-небудь розповідав? До кого їде? Чого?

— Ні. Мовчазний чоловік. Тільки один раз зауважив, що тихо їдемо, хоч у мене на спідометрі сто кілометрів було. Більше — ні слова.

— Вас, Олексію Федоровичу, нічого не здивувало в його поведінці?

— Ні. Пасажир як пасажир. Тільки задуманий увесь час був. І розглядався, немов хотів щось видивитися на дорозі. Але ж — темрява, ніч… Що побачиш?

— Нервував?

1 ... 54 55 56 ... 92
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тіні над Латорицею», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тіні над Латорицею"