Читати книгу - "Давай залишимось ніким, Елла Савицька"

— Рой уже за мить був там. Він би теж не дав тобі втопитися.

Рой… Точно…

- Ні, - видаю натомість. – Ти був першим. Двічі.

Я не розумію всього того, що зараз відбувається в моїй голові, але дивлячись на Скайлера, я точно можу сказати, що мені хочеться, щоб він був поруч.

- Просто знай, що якби моя сім'я була прийомною і батьки відмовилися б від тебе, то я – ні. Я не хотіла б, щоб ти зник з мого життя.

Сама дивуюсь тому, що говорю, але це правда. Незважаючи на те, що я знаю його недовго, мені хочеться, щоб він і далі був поруч. Нехай мовчазно, хай так, як сам вважає за потрібне, але це бажання навіть для мене стає несподіванкою.

Скайлер раптом простягає руку і стирає в куточку мого ока сльозу. Я застигаю. Ймовірно, це ще з його розповіді скупчилося, і тільки зараз волога знайшла вихід. Роблю вдих, а видихнути не виходить.

Він не поспішає забрати руку. Затримує її на моїй щоці, кісточками ледве торкаючись шкіри, а мені в цьому місці стає так гаряче і приємно, наче мені не вистачало цього дотику. Дивне відчуття. Неправильне. Майже такі ж у мене викликають дотики Роя. Тільки його дотики лоскочуть, а це… це ніби має ефект, що жалить.

Ковтаю, не відриваючи погляду від загострених вилиць Скайлера. Він повільно оглядає моє обличчя, губи, вії, очі. Його щока нервово смикається, ніби для нього це неможливо складно.

- Ти що собі дозволяєш? – гострим осколком скла проходить по барабанних перетинках голос Зака.

Різко відсовуюсь від Скайлера і повертаю голову у бік будинку. Брат буквально злітає зі сходів і стискаючи кулаки, несеться до машини.

Дідько!