Читати книгу - "Тягар пристрастей людських"

і якось дурнувато, але Філіп його залишив. Це був його перший любовний лист, і хлопця хвилювала його недосконалість; він відчував, що має писати всілякі пристрасні слова про те, як думає про неї щодня, як мріє цілувати її прекрасні руки і як тремтить від однієї згадки про її червоні вуста. Однак йому заважала якась несподівана стриманість, і замість слів кохання Філіп писав про своє нове помешкання і бюро. Відповідь надійшла з наступною поштою, розгнівана, засмучена, повна звинувачень: як він міг бути таким холодним? Невже він не знає, що його листи для неї важливі, як повітря? Вона віддала йому все, що може дати жінка, і як він їй віддячив? Може, вона йому вже набридла? Філіп не відповідав кілька днів, і міс Вілкінсон засипала його своїми листами. Вона не може змиритися з його грубістю; вона чекала на пошту, а листа від нього так і не принесли; вона щоночі засинала в сльозах; вона виглядала такою розбитою, що всі це помічали. Якщо він не кохає її, чому не зізнається? Жінка додавала, що жити без нього не може, і єдине, що їй залишиться — вкоротити собі віку. Вона називала його бездушним, самозакоханим і невдячним. Усе було написано французькою; Філіп знав, що міс Вілкінсон уникає англійської, аби похизуватися, але однаково дивувався. Він не хотів завдавати їй болю. Незабаром міс Вілкінсон написала, що більше не може миритися з розлукою і влаштує собі на Різдво поїздку до Лондона. Філіп відповів, що тільки про це і мріє, але вже домовився провести свята у свого друга за містом і не має жодної можливості відмовитися. Міс Вілкінсон написала, що не хоче нав’язуватися йому, тим паче, що він, вочевидь, не бажає її бачити; вона образилася до глибини душі й не сподівалася, що він відповість такою жорстокістю на всю її доброту. Лист був зворушливим, і Кері здалося, що він побачив на папері сліди сліз, тож хлопець одразу написав імпульсивну відповідь, у якій запевняв, що почувається страшенно винним, і благав приїхати; але відчув неабияке полегшення, коли жінка повідомила, що не зможе нікуди поїхати на вихідні. Незабаром, отримуючи від неї листи, Філіп не на жарт лякався і не поспішав відкривати, адже знав, що прочитає там розгнівані звинувачення і жалюгідні скарги, від яких відчує себе справжньою свинею і однаково не розумітиме, в чому його вина. Він відкладав відповідь на наступний день, а тоді приходив черговий лист, де розповідалося, яка міс Вілкінсон хвора, самотня і знедолена.

— Господи, навіщо я з нею зв’язався! — зачудовувався Філіп.

Він захоплювався Ватсоном, який легко виходив із таких ситуацій. Юнак закрутив роман з актрисою із мандрівної трупи, і його розповіді на цю тему сповнювали Філіпове серце заздрісним захватом. Утім, згодом почуття молодого Ватсона змінилися, і одного дня він описав Кері їхній розрив.

— Я вирішив, що не варто з нею церемонитися, і прямо сказав: із мене досить, — вихвалявся він.

— І вона не влаштувала жахливу сцену? — поцікавився Філіп.

— Самі знаєте, без цього не обійшлося, але я одразу попередив, що такі штучки на мене не діють.

— Вона плакала?

— Почала, але я не зношу жінок, котрі ллють сльози, тому сказав, що їй краще забиратися.

З роками Філіпове почуття гумору робилося в’їдливішим.

— І як, забралася? — поцікавився він, усміхаючись.

— Ну, що їй ще залишалося, еге ж?

Тим часом надійшли різдвяні канікули. Місіс Кері хворіла цілий листопад, і лікар порадив їм із вікарієм поїхати на Різдво на кілька тижнів до Корнуелла, де вона змогла б відновити сили. У результаті Філіпу нікуди було податися, і він провів Різдво у себе в кімнаті.

Під впливом Гейворда він переконав себе, що свята о цій порі року вульгарні й варварські, тож вирішив ніяк не відзначати Різдво, утім, коли воно настало, навколишні веселощі справили на нього якесь дивне враження. Його господиня з чоловіком зустрічали свята у заміжньої доньки, і Філіп, не бажаючи завдавати їм турбот, попередив, що їстиме в місті. Опівдні він поїхав до Лондона і з’їв наодинці у «Ґетті» шматочок індички з різдвяним пудингом, а потім пішов на пообідню службу до Вестмінстерського абатства, оскільки однаково не мав чим зайнятися. На вулицях було майже порожньо, а нечисленні перехожі заклопотано поспішали — вони не гуляли, а йшли до чітко поставленої мети, до того ж майже ніхто з них не був сам. Усі ці люди здавалися Філіпові щасливими, а сам він почувався таким самотнім, яким не був ще ніколи в житті. Спочатку він збирався якось збавити час на міських вулицях, а потім повечеряти в ресторані, але не міг дивитися на радісних людей, котрі розмовляли, сміялися й веселилися, тому повернув у бік Ватерлоо, купив на Ватерлоо-Бридж-роуд шматок шинки і пиріжків з м’ясом та рушив назад до Барнса. Він поїв у своїй невеличкій кімнатці та провів цілий вечір із книжкою. Журба його була майже непереборною.

Повернувшись до бюро, він із болем слухав Ватсонові розповіді про коротенькі канікули. У них вдома гостювали якісь милі дівчата, і після обіду меблі з вітальні прибрали, щоби влаштувати там танці.

— Я танцював до третьої ночі й не знаю, як опинився у ліжку. Бачить Бог, я добряче набрався.

Кінець кінцем Філіп із розпачем у голосі запитав.

— Як люди у Лондоні знайомляться з кимось?

Ватсон здивовано і трохи зверхньо витріщився на нього.

— Ох, навіть не знаю, ти просто маєш знайомих. Якщо ходиш на танці, знайомих у тебе хоч греблю гати.

Філіп ненавидів Ватсона, та однаково віддав би що завгодно, аби опинитися на його місці. Старі почуття зі шкільних часів повернулися, і юнак намагався натягнути на себе чужу шкіру, уявляючи, як жив би, якби був Ватсоном.

38

Роботи наприкінці року було чимало. Філіп навідувався в різні місця зі службовцем на прізвище Томпсон і цілими днями монотонно вигукував суми, з якими звірявся його колега; а іноді йому доручали додавати цифри на довжелезних аркушах. У нього ніколи не було хисту до математики, тому справа просувалася повільно. Томпсона дратували його помилки. Колега був високим худорлявим чоловіком років сорока, з нездоровим кольором обличчя, чорним волоссям і кошлатими вусами; щоки в нього були запалі, а з обох боків від носа прорізалися глибокі зморшки. До Філіпа він відчував неприязнь через те, що той був учнем, міг викласти за навчання три сотні гіней і утримувати себе п’ять років — таким нескладно вибудувати кар’єру. А сам Томпсон, незважаючи на свою