Читати книгу - "Я не про це мріяла чи Потрапила, так потрапила, Тетяна Барматті"

Ковтнувши, відчуваючи, як усередині починає скручуватися вогняна пружина бажання, я подерлася на місці, розуміючи, що поводжуся, як справжня дурепа, у якої в голові один секс. Спробувала один раз справжнього задоволення і все, перетворилася на німфоманку.

Гаразд, цей період просто потрібно пережити і не спокушатися на «бажання» власного тіла, показати хто у нашому тандемі головний! А головна однозначно я!

– Вечеря – це чудово! – Підскакуючи з лави, бадьоро вигукнула я, широко посміхаючись.

Аби не забути до кінця вечері про те, що саме я «головна»!

– Не поспішай, гаряче, – шепнув мені на вухо Ларі.

Смикнувши плечем, я похмуро подивилася на чоловіка, не розуміючи, звідки взагалі взялася ця дурна звичка все шепотіти на вухо. Це ж бентежить? Ні, не так. Приємно? Ох…

Мурашки у мене від цього, ось що! Я аж тремчу вся від одного тільки спогаду про дурну звичку чоловіків шепотіти мені все в саме вухо. Але ні, вони ніби навмисно щоразу роблять одне й те саме, змушуючи мене прикривати очі на кілька секунд від мурашок, які ніби змовилися, збираючись лише внизу живота.

А як усе добре розпочиналося. Ми зібралися на другому поверсі у затишній вітальні, тільки вчотирьох, обговорюючи минулу нараду або рознесення радників, якщо бути дуже відвертими. Я навіть похвалила Шанліса, сказавши, що виглядає він дуже вражаюче, коли вичитує своїх підлеглих. І саме з цього моменту все почалося.

То один, то другий і все пошепки. Навіть Сан, сидячи навпроти мене, примудрявся понизити свій голос до інтимного шепоту. А разом з нахабним хвостом чоловіка, який погладжував мою ногу – це точно переможний варіант. Але це так стомлює.

– Гаразд, – видихнула я трохи нервово, відставляючи чашку з відваром,  який нагадував чай з обліпихою. – Давайте поговоримо відверто.

– Ми завжди готові тебе вислухати, – кивнув Шанліс, ласкаво посміхнувшись.

– Я не залишусь.

– Ми знаємо, – прикрив очі Сан, але посміхатися не став.

– Ви ж розумієте, що якщо все так і далі продовжуватиметься, вам, та й мені, може бути боляче, – невпевнено прошепотіла я.

– Якщо ти підеш від нас? – Сухим голосом уточнив у мене Ларі. Боги, я чудовисько!

– Я з самого початку попереджала, що ми матимемо тільки секс і нічого більше. Ви ж погодились! Тоді які можуть бути претензії? – Реально розлютилася я. Хоча, швидше за все, мій порив виглядав, як крик розпачу.

– Жодних претензій... – похитав головою Шанліс.

– А що тоді? Бажаєте ще одну ніч сексу без зобов'язань? – Втомлено поцікавилася я, хоча всередині мене ледве не вирувало все.

– Ні. Секс без зобов'язань нас не цікавить, – невесело пирхнув Сан.

Ми всі замовкли, чоловіки думали про щось своє, а я ніяк не могла змусити себе думати. Швидше за все, я просто втомилася і мені час відпочити. Не думати взагалі ні про що хоча б кілька годин і привести свій душевний стан у норму.

– Завтра ми вирушаємо за захисний купол, – промовив Шанліс, і його слова були для мене, наче гуркіт грому в ясний день.

– Що? – Здавлено перепитала я, не вірячи власним вухам.

– Завтра ти зможеш вийти за захисний купол. Хіба ти не про це мріяла? – Підводячи запитально брову, уточнив у мене чоловік.

– Про це ... – видихнула я, ось тепер реально страшно стало.

Як казала мені мама, коли я в сім років поміняла нового красивого ведмедика, якого подарувала мені тітка, на ляльку Барбі не першої свіжості – «поміняла шило на мило». У ті часи я спочатку не зрозуміла, що вона хотіла цим сказати, а от коли через кілька днів одяг на ляльці розійшовся по швах і рука різко почала відвалюватися, все одразу стало на свої місця. І ось зараз у мене в голові набатом звучали її слова.

– Дякую за вечерю, – скупо посміхнувшись, пробурмотів Шанліс. – Думаю, ми всі втомилися, Світлано?

– Так, звичайно.

– Тоді дозволь тебе провести.

Кивнувши, я сама піднялася з-за столу і як у прострації пішла до своєї кімнати, бачачи все наче через призму води. Чоловіки теж мовчали, більше тобі ні інтимного шепоту, ні акуратного прогладжування, ні єдиного натяку на щось ще, що могло б бути, але явно більше не буде.

Ну що ж, не час розкисати! Все тільки починається!

Ось саме з такими думками я зайшла до кімнати, а після ще півночі не спала, мучачи себе різними думками, а щойно заснула, одразу ж підірвалася від стукоту у двері. Підбігши до дверей і відчинивши їх, я з образою глянула на незнайомого чоловіка з тацею.

– Сніданок, шаса.

– Дякую, можете поставити тацю на стіл, – кивнула я, спробувавши посміхнутися.

– З вами все добре? – Без особливого співчуття, скоріше для проформи, уточнив чоловік з темно коричневим, часом навіть болотяним хвостом.

– Так, дякую.

Як тільки за чоловіком зачинилися двері, я подивилася на їжу. Їсти зовсім не хотілося, а ось привести думки до тями, та й себе, дуже хотілося. Причепуритися і сяяти, затьмарюючи свій не дуже радісний вираз обличчя.

З цими думками я вирушила у ванну кімнату, де провела щонайменше годину. Після поспішила в вбиральню, вибираючи нестандартне і найкрасивіше вбрання для прогулянок поблизу лісу. Звичайно ж, я сподівалася, що до захисного куполу ми перемістимося порталом, ось тільки там теж, швидше за все, ліс і за ним ліс, так що потрібно бути більш завбачливою.

– Як я вам? – Покрутившись перед нарлами, я пригладила напівпрозору туніку, окреслюючи свою талію.

«Не знаю ...» – змістовно видав Мао.

«Чи не занадто?» – Уточнив Дао, скосивши очі на свого брата.

Прискіпливо подивившись у дзеркало, я хмикнула, як на мене, то не занадто. Одягнена я була на зразок дівчат з індійських фільмів. Топ на груди або в моєму випадку бюстгальтер, створений умілими руками Ларі, шаровари, напівпрозора туніка, яка не приховувала оголеного живота, і м'які балетки. Дивилася ця краса на межі, щось між сексуальністю, викликом та зручністю. Такий собі похідний варіант сексуальної дівчини.