Читати книгу - "Я не про це мріяла чи Потрапила, так потрапила, Тетяна Барматті"

– Мені подобається, – винесла я вердикт.

У такому вбранні, навіть якщо мої мрії не здійсняться, не так прикро. І щось мені підказувало, що не все так привітно там за куполом, як мені раніше здавалося. Правда, дійшла я цього висновку тільки сьогодні вночі, чудово розуміючи, що якби там все було добре, чоловіки б тягли до останнього, але мене в жодному разі не відпустили б. Отже, висновок напрошується лише один, і я явно буду не дуже приємно здивована. Але хіба я боюсь труднощів? Точно ні!

Стукіт у двері змусив прокинутися, розправити плечі і нагадати собі, що ще дві секунди тому я нічого не боялася. Не боялася і не боюся, а легкий тремор, то це від передчуття.

– Готова? – Без привітань уточнив Сан, варто було мені відчинити двері.

– Звичайно…

– Добре. Ларі та Шанліс чекають нас на першому поверсі.

– Чекають?

– Так, ми теж вийдемо за захисний купол, відновлюватимемо торгівельні угоди з іншими расами.

– Так, я пам'ятаю, – простягла я, виходячи з кімнати і зачиняючи двері.

Все, що було після цього, перетворилося для мене на низку якихось дій. Ось ми спустилися з Саном, перекинулися парою порожніх фраз з Ларі, а потім і з Шанлісом, який згодом відкрив портал. І ось ми вже біля напівпрозорої стіни, що більше нагадувала мильну бульбашку.

От тільки не встигла я й рота розкрити, подумати про щось, як ми були вже за захисним куполом. Там, куди я так довго рвалася і нарешті потрапила.

_