Читати книгу - "Я не про це мріяла чи Потрапила, так потрапила, Тетяна Барматті"

Глава 20 – Перевертні.

Що я хотіла побачити, сама не знаю, але подивившись на непримітну галявину, підняла брову, приходячи до тями після легкого ступору. Хоча, чого я власне чекала? Люди чи не люди, тут особливої різниці немає, завжди цураються того, чого не знають або ж намагаються дізнатися про це. У цій ситуації, вже не знаю, чи хтось намагався пройти через захисний купол, але всі явно вирішили триматися подалі від потайних зміїв.

Якоюсь мірою я їх розуміла, адже також воліла жити повним життям і не нариватися на проблеми. Переміщення в інший світ не береться до уваги, адже це була моя мрія. В іншому ж, тихіше їдеш – далі будеш, як то кажуть. Тут вже навіть мій неприборканий характер і запальний темперамент зі мною згоден.

– І куди далі? – Зітхнула я, розглядаючи дикі квіти, які росли на цій ніким не заселеній ділянці землі.

– Нікуди, – байдуже промовив Шанліс, якось дивно на мене подивившись.

– В сенсі? – Злякалася я, пропускаючи повз свою увагу дивні погляди. Вони мене тут залишать? Не може бути! І не те, щоб я одна боялася, збиралася ж шукати вихід сама, але якщо вже ми разом, тоді…

– Зачекаємо, коли до нас прийдуть місцеві жителі, – перервав мій нескінченний потік думок Шанліс, змушуючи мене глухо видихнути.

– Ти так певен, що вони прийдуть? – Скосилася я зацікавлено на чоловіка, внутрішньо захоплюючись його стриманістю. Виглядав він зараз, як Володар усього світу.

– Звичайно. Це ж їхні землі, отже, вони мають їх охороняти, відстежувати зміни у магічному фоні, стежити за всім. Ну, якщо це не так, то вони сильно мене розчарують, – пирхнув глузливо чоловік, переглянувшись із Ларі та Саном. Ось, змовники. Точно щось вигадали, і зараз явно задоволені своїм планом і моїм розгубленим виглядом.

А може, ми не випадково раніше вирушили сюди? У хитрості та продуманості чоловіків я чомусь зовсім не сумнівалася. Як і розраховувати на запальність Шанліса, чомусь не особливо поспішала. Розумний Правитель або Предводитель, як заведено у нагшасів, повинен насамперед бути чудовим стратегом.

Це тільки в казках правити класно, а насправді, особисто я, ніколи не звалила б на себе ці прекрасні регалії. Краще раз на рік схилитися перед Правителем, ніж тягнути на своїй шиї цю кабалу, боячись спокійно спати. Мало, раптом якісь змовники нагрянуть і сон стане вічним.

Ні. Пересмикнувши плечима, я скоса подивилася на чоловіків, а потім розправила плечі, випинаючи свої верхні дев'яносто, трохи прогинаючись у спині, вдаючи, що потягуюсь. Очікувано, вся пиха з чоловіків злетіла, наче лушпайки, а увага була прикута тільки до моїх захованих у топ-бюстгальтер грудей. Ось так-то! І ми не пальцем роблені, знаємо, як чоловіка відволікти.

Саме в цей момент, коли я тішилася своєю незначною перемогою, недалеко від нас відкрився портал і з нього вийшли приблизно двадцять чоловіків, влаштувавшись позаду одного індивіда з чіпким поглядом. Головний!

– Я вже думав, вас не чекати ... – протягнув Шанліс глузливо.

– Нагшаси. Невже зважилися вийти зі своєї нори?

Та яке він взагалі має право? Хто він такий, щоб рота відкривати і гидоту моїм чоловікам говорити?

Коли чоловік подивився на мене, у відповідь отримав лише повний зневаги погляд, який йому не сподобався. А мені теж багато чого не подобається!

– Що за? – Пробурмотів він, розуміючи, що відвертатися і ховатися за спинами чоловіків я не буду, а потім пройшовся поглядом на моєму не дуже скромному вбранні.

– Очі закрий! – Гаркнув Ларі, змушуючи здригнутися мене і чоловіка.

Здивована тим, що мій завжди милий і добрий Ларі взагалі вміє голос підвищувати, я дивилася на нього широко розплющеними очима. Ні, він, звичайно, не повинен був при мені кричати на когось. Та й у храмі особливо не покриєш. Але такого, з палаючими очима повними ненависті я його вперше побачила.

– Краще тримайте свою с...самку у вузді і навчіть її, як треба поводитися в присутності чоловіків.

– Сам ти самка! – Тепер уже я гаркнула, зневажливо на нього подивившись.

– С-Світлано ... – протягнув миролюбно Сан.

– Що? – Буркнула я, пильно подивившись на свого темношкірого чоловіка. І ось заїло в мене, свого та свого.

– Нічого… – усміхнувся Сан краєчком губ, і стільки в його погляді було ніжності, що я ледь не брязнула «повертаємось назад». Добре хоч відсмикнула себе в останній момент.

Декілька хвилин усі мовчали, похмуро переглядаючись. Я ж тужливо думала про те, що здається, правда, погарячкувала, і не треба мені було нікуди. Хоча, хто його знає, може перше враження оманливе? Чоловіки трохи приголомшені, от і поводяться, як не дуже гостинні господарі. Тут уже тільки час покаже, але чоловік у «військовій формі» у мене точно занесений до чорного списку.

– Так і будемо мовчати? – Хмикнув Шанліс, зітхнувши.

– Мета вашого візиту? – Процідив крізь зуби чоловік, хоч би представився для початку.

– Хочемо відновити торгівельні угоди, якщо нам сподобаються умови угоди ... – спокійно зауважив Шанліс, як би натякаючи, що все не точно і йому ця угода й задарма не треба.

Здається, нагшаси у більш виграшній ситуації чи це лише мої припущення? Принаймні, я не помітила, що вони страждають від браку чогось. Та й захисний купол так і стоїть, ми просто покинули землі нагшасів і все, а всередину хтось ще зайти явно не зможе, якщо вже до цього не пробралися.

– Торговельні угоди… – промимрив чоловік, а потім задумливо кивнув. – Добре, наш ватажок, як тільки у нього буде час, зустрінеться з вами, а тепер прошу вас повернутись назад.

Шанліс засміявся після слів чоловіка, подивившись на нього, як на останнього ідіота. Кілька хвилин йому знадобилося для того, щоб заспокоїтись і подивитися на чоловіка серйозно. А я в цей час, зачепившись за слово «ватажок», зіставляла в голові припущення, розуміючи, що навпроти мене… перевертні?

– І як ви збираєтеся повідомляти нам час прийому? – Зацікавлено запитав Шанліс, посміхнувшись. – Можете не відповідати, вважайте це риторичним питанням, а ми поки що відправимося до драконів, поговоримо з ними.