Читати книгу - "Покатаємось на байку, мер?, Діана Фло"

Якби Мирославу довелося переказувати події цього дня психологу або другові, він сказав би, що далі був секс.

Тваринний і шалений секс, який чи щось полагодив у ньому, чи зламав остаточно, зробивши залежним від одного до біса непередбачуваного у своїх діях чоловіка.

Хоча насправді вони не одразу впали в ліжко – увійшли до будинку, як цивілізовані люди, навіть кількома фразами перекинулися. Інша річ, що за годину Мирослав і під дулом пістолета не згадав би, що сказав йому Богдан перед тим, як різко повалити на диван.

Мирослав відчув голод, який встиг забути з часів гарячих підліткових закоханостей. Голод взяв мозок під контроль та відключив решту його потреб.

Він вічність так не розчинявся в задоволенні… Богдан прикусив мочку його вуха, стягуючи з Мирослава штани. Відразу торкнувся члена, пестячи через білизну. Він так пристрасно цілував Мирослава, ніби намагався вигнати геть, вицілувати та висмоктати всі проблеми, що встати між ними, через рот. Накинувшись на Мирослава, Богдан поклав його на спину і вмостився зверху.

І почав рухатися різко і швидко.

Мирославу тільки й залишалося, що підкорятися, стогнати і охати від чергового особливо різкого ривка, поки вони разом не досягли піку, дивлячись один одному в очі. Мирослав не знав, що бачив у його погляді Богдан, але він намагався повернути йому все те, що отримував. Лише дивлячись йому в обличчя, Мирослав був ладен боротися.

Якийсь час після Богдан лежав зверху, намагаючись надихатися, і ліниво клював Мирослава в губи, торкався волосся.

Такого з Мирославом ніхто не робив.

Він не заходив далі взаємного мінету, не бачачи потреби.

Думав: «це ж доведеться лежати разом, говорити про щось»… А у Мирослава, як правило, в голові з’являлося одне бажання – скоріше втекти і не бачити одноразового партнера як мінімум місяць-другий. Ці ніжності після сексу, те, як Богдан зосереджено поправляв його волосся, за яке сам і хапався хвилину тому, було його особистою фішкою.

Минуло п'ять чи десять хвилин, Богдан усе ще не вставав.

Тоді Мирослав і зрозумів.

Він зрозумів і мало не розплакався. Точніше, ледь не розплакався найганебнішим чином. І якби йому таки знадобилося переказувати божевільний день, він би не став уточнювати причину.

Хто в цьому житті, чорт забирай, плаче, зрозумівши, що закоханий?

У Мирослава це почуття, раптова і сильна прив’язаність, лише сльози й спровокувало. Примудрився ж він закохатися в таку незручну людину. Чоловіка, з яким йому не можна бути. Ніяк не можна! Замість того, щоб перервати їхню раптову ідилію, Мирослав схопив Богдана за підборіддя і вп'явся губами в його рот. Він перехопив ініціативу, закинув ноги на стегна, без слів показуючи, як сильно він хотів.

Що було згодом?

Розмова, яку Мирослав усіма силами ігнорував, повисла в повітрі прямо між ним і Богданом. Нікуди не сховатися.

Мирослав так і залишився сидіти на дивані, прикривши пах покривалом, доки Богдан приймав душ. У думках Мирослав ходив канатом, натягнутим між двох висоток, вибираючи, у чому зізнатися, а що приховати. Він уже давно хотів повністю розкритися, зробити, а далі – чекати вже, що буде. Та його вроджена потайливість, звичка відповідати самостійно і нікому не довіряти, все ще змушували сумніватися. Раптом вони з Богданом не «ті самі» один для одного?

Можливо, Мирослав його втратить, якщо скаже правду?

Нескінченні сценарії того, як розвиватимуться їхні стосунки, спалахували та гасли у його голові.

Одне Мирослав не міг заперечувати.

Богдан може сам поставити на них хрест через ці таємниці.

За стінкою припинила текти вода і Мирослав підвівся, щоб натягнути на ноги хоча б білизну. Накинути джинси.

Такі розмови він хотів вести одягнений.

Богдан вийшов із душу в халаті, витираючи волосся рушником. Він пропонував Мирославу прийняти душ разом, але той сором'язливо стер паперовою серветкою сперму з живота і відмовився.

– А тепер поговоримо? – підняв брову Богдан, сівши навпроти.