Читати книгу - "Відродження-1, Кулик Степан"

«Підтверджено»

— Опусти ківш.

«Виконую»

Загалом, за кілька хвилин, ми з Сашкою, злегка погойдуючись у такт кроків утильника, ширяли над сміттєвими купами, приблизно на висоті трьох метрів, як у кабіні фунікулера і розглядали околиці. Щоправда, для цього довелося взяти дівчину на плечі. Стоячи на ногах Сашка ледве дотягувалась чолом до краю ковша. Та й то в місцях прорізів. Дивитись особливо не було на що — сміття і сміття — але де ви бачили дівчину, здатну смиренно сидіти на дні сталевої ємності і не висувати цікавого носа?

Єдина користь від ненавмисної оглядової прогулянки, — я нарешті зміг зорієнтуватися на місцевості. Сміттєвий полігон прилягав до міста в північно-західній частині, а сектор «П», судячи з карти, розташовувався відносно неподалік від нетрів нашого району. Кілометрів чотири, не більше. У всякому разі, якби не пагорб, що відокремлює місто від звалища, його точно можна було б побачити з даху мого будинку.

Ось, власне, і все.

Неподалік пробігла зграя псів, навіть не гавкнувши нас, ще в одному місці купа відходів якось підозріло ворушилася, на неї навіть усюдисущі чайки і ворони не сідали, от і все. Людей не було видно.

Сектор «П», як зазначала карта, від решти полігону відрізнявся тим, що саме тут раніше розміщувався переробний завод. Тепер від нього залишилися тільки руїни деяких стін, та й ті ось-ось мали зникнути під купами сміття. Принаймні одну з них він уже захлеснув цілком... І відносно розчищений майданчик. На якому замість побутових відходів валялося кілька несправних сміттярів. Точніше те, що від них залишилося. Іржаві кістяки і найбільші, нерозбірні вузли.

Причина такого стану техніки була тут же.

Парочка механічних істот, що найбільше нагадують мурах, розмірами з собаку, зосереджено відкручували щось від верхніх маніпуляторів підбитого мною сміттяра, ще двоє — діловито тягли кудись уже від'єднану частину нижньої кінцівки, п'ятий — дзижчав і поблискував електрозваркою — зрізаючи нагрудну плиту, а шостий — більший, з помітною білою смугою вздовж корпусу, стояв трохи осторонь, спостерігаючи чи керуючи процесом.

«Допомога! Терміново!»

Побачивши або почувши Утильника, «мураха» зі смужкою повернулася до нас, жваво підбігла ближче, і з того місця, де у комахи ростуть жвала, вилетів тонкий сріблястий дріт. А коли торкнувся РУА, блиснув яскравий спалах короткого замикання, і наш робот завмер нерухомою статуєю. Оскільки мене теж помітно струснуло, сумнівів не було — невідомий механізм паралізував мого робота електричним імпульсом.

«Робот-ремонтник. №… Несправний. Рівень 14»

Не зовсім зрозуміло. Несправний ремонтник, як це зрозуміти? Судячи з його жвавості, несправність, якщо є, то явно не в плані функціональності. Швидше за все, програмний збій. Інакше навіщо б вони демонтували ще цілком працездатний механізм? Але розбиратися потім будемо, а поки, я в будь-якому випадку, ламати своє майно нікому не дозволю.

Дістав бластер, прицілився та зрізав проводок.

Смугастому це настільки не сподобалося, що він обурено запищав щось і спробував дістати мене паралізатором.

Розмріявся. Я не стотонна махіна, спритності трохи більше буде. Струмом знову труснуло, але левову частку розряду поглинув багатостраждальний утильник.

Ну, вибачай. Ти перший почав. Переводжу приціл трохи вище і двома пострілами пропалю по одному отворі в голові та верхній частині тулуба. Для гарантії. Це ж механізм, а не жива істота. У нього «мозок» не обов'язково в черепній коробці.

Смугастий завмирає на секунду, а потім завалюється на бік. Частина маніпуляторів продовжує рухатися, рихлячи ґрунт, через що здається, що підстрелений ремонтник намагається відповзти.

Решта «мурах» на якийсь час завмирає, припиняючи будь-яку діяльність. Навіть ті, що маніпулятор тягли, зупинилися. Одночасно з цим у голові виникає шум, ніби стоїш поряд із трансформатором. Не знаючи чого чекати, беру на приціл найближчого.

Чуйка не підвела. Ремонтники, чи порадившись, чи отримавши команду ззовні, дружно розвернулися в наш бік.

Отримати одночасно п'ять паралізуючих імпульсів мені зовсім не хотілося. Не за себе хвилювався, не впевнений, що 348-й таке знущання витримає. А кому потрібний робот із випаленим процесором?

Без суєти впечатую по плазмовому розряду в «голови» мурашок. Міркуючи, що як і не виведу їх з ладу, то хоча б пошкоджу паралізатори. Так і вийшло. Попадання роботів не зупинили, але й жодна срібляста нитка в наш бік не полетіла. Чудово.

— Опусти ківш.

348-й команду виконує. Добре. А то я побоювався, щоб замикання не вибило йому запобіжники. Зстрибую на землю і дістаю покращений моргенштерн. Як кажуть, проти лома немає прийома.

Ага, розмріявся. Міцні корпуси у ремонтників. Шипи залишають на них лише неглибокі борозни, а здебільшого відскакують, не завдаючи жодної шкоди. Чорт! Шкода заряди витрачати.

А й не треба! Міг би й раніше збагнути. Висмикую Сашку з ковша, зосереджуюсь і подумки віддаю наказ:

«Руа-348н! Утилізувати ремонтні роботи, серійний номер... Виконувати!

Повторювати не довелося. Схоже, й у залізяки накипіло. Не знаю, який там у сміттярів блок стояв, що не дозволяв їм завдавати шкоди ремонтникам, зате тепер, коли я зняв заборону, утильник відірвався на повну. «Мурахи» тільки хрумтіли під багатотонними маніпуляторами 348-го і розліталися на всі боки шматками зім'ятої і перекрученої сталі, відкинуті вбік клешнями гідравлічних ножиць.