Читати книгу - "На далеких берегах"

— Послухайте-но, пане Зденек. Я ще нікому не говорив цього… А вам… вам, мабуть, скажу. Тільки слухайте уважно.

Зденек насторожився і надів пенсне.

— Зніміть-но цю річ, — поморщився Карранті, ніби пенсне заважало йому говорити. Нічого не розуміючи, Зденек зняв пенсне. Карранті взяв його з рук агента і відклав убік, визначивши досвідченим оком, що скельця пенсне звичайні.

— Вам, очевидно, доручили зайнятися й Михайлом? — спитав Карранті.

— Так. Самі німці ніяк не можуть його піймати, доводиться працювати за них нам!

— Так ось, — Карранті трохи подався вперед у своєму кріслі: — Михайла вже нема на світі!

У Зденека здивовано підвелися брови:

— А мені казали, що Михайло живий!

— Це застарілі відомості. Справа в тому, що я ще не повідомив наших про смерть Михайла.

Зденек недовірливо покрутив головою:

— А вибух на віа Фортуна?… А таємниче зникнення Росселіні?.. Кажуть, секретар дав свідчення, які підтверджують, що Росселіні викрав саме Михайло! Риси обличчя, повадки — все його!

— Ну, хіба мало людей можуть бути схожими на Михайла! До речі, й ви на нього схожі. А я сам, сам бачив, як Михайло віддав богові душу! Оцією рукою, — Карранті повільно, з напруженням стиснув у кулак свою сильну долоню, — я сам усадив йому ножа між лопатки. Після цього я й утік од партизанів… — він одкинувся на спинку крісла й глянув прямо в очі Зденекові. — Тепер вірите?

— Так чому ж ви нікому не сказали про це?.. Адже націсти добре заплатять за його голову!

— А чим я доведу, що Михайло мертвий?.. Партизани уперто приховують його смерть і продовжують диверсії в Трієсті! Бачите, навіть ви взяли під сумнів мої слова! — Карранті встав, підійшов до Зденека й поклав йому руку на плече — А двісті п'ятдесят тисяч — непогані гроші!.. Коли є голова на плечах, то з ними можна багато чого зробити.

— Чому двісті п'ятдесят тисяч, коли націсти обіцяють удвоє більше? — здивовано спитав Зденек.

Карранті дружньо поплескав його по плечі:

— Я готовий поділитися з вами, дорогий колего!

Зденек схвильовано стиснув ручки крісла.

— Що ви хочете цим сказати?

— Ви коли-небудь грали в любительських спектаклях?

— Ні.

— Тим краще, значить, у вас ще не зіпсований смак. Чи могли б ви на один день стати Михайлом? Слово честі, ви дуже схожі на нього. Адже мені легко встановити цю схожість: я знаю Михайла.

— А що я маю робити? — не зводячи очей з Карранті, видавив Зденек.

— В основному все робитиму я. Ви повинні тільки точно виконувати те, що я вам скажу.

— Що ж робитимете ви?

— Я видам вас націстам.

Зденек насилу перевів подих, хотів запротестувати, але передумав і спитав:

— Як же ви це зробите?..

— Дуже просто. Ви будете йти… ну, припустімо, берегом моря. Я вистежу вас і повідомлю націстів. Для більшої ймовірності вам треба буде… так, ви кого-небудь уб'єте. Потім вас схоплять.

— Навряд чи так легко схопити Михайла! — посміхнувся Зденек. Він починав уже входити в роль.

— Я приведу з собою цілий взвод. Вас це влаштовує?

— Треба стріляти і по наці?

Карранті знову сів у крісло, потарабанив пальцями по столі:

— Ви, звичайно, розумієте, що справа, яку ми затіваємо, зв'язана з великим риском?

— Крім голого риску, я поки що нічого не бачу!

— Постараюсь переконати вас у реальності свого плану. Але для того, щоб здійснити його, треба мати міцні нерви.

— Нерви в мене ідеальні! — самовдоволено посміхнувся Зденек.

— Вірю. Отже, вважатимемо, що ви вже в гестапо.

Зденек слухав, намагаючись не пропустити жодного слова.

— Ви вже знаєте від мене дещо про третю бригаду. Я дам вам додаткові відомості про кожного з партизанів: хто і звідки прийшов, у кого яка вдача. Націсти захочуть вас катувати. Та ви зробите вигляд, що вважаєте гру програною, і погодитеся про все розповісти їм. Коли вони передадуть мені повідомлені вами факти на перевірку, я підтверджу їх достовірність…

— Поки що все гладенько. Тільки навряд чи німці повірять, що Михайло може змалодушничати.

— Я доведу їм, що може. У всякому разі катувати я вас не дам. Тепер далі… Пересвідчившись, що в їхніх руках Михайло, вони винесуть вам смертний вирок. — Карранті пильно глянув на Зденека, та жоден мускул не здригнувся на лиці агента. Це сподобалося Карранті.

— На одній з міських вулиць встановлять шибеницю; потім націсти позганяють на площу всіх мешканців, щоб ті на власні очі побачили, як страчують їхнього улюбленого Михайла. Але страти не буде. Тільки-но прочитають вирок, під'їде есесівський офіцер і повідомить, що одержано наказ відіслати Михайла в Німеччину. Вас поведуть назад у гестапо… А там уже я заберу вас до себе.

— А потім… мені можна буде йти до партизанів.

— Все це я беру на себе.

В очах Зденека раптом майнув сумнів:

— А коли ваш план не вдасться? І націсти все-таки повісять мене?

— Це виключено, колего, — посміхнувся Карранті, — відчуваю, що ваші ідеальні нерви починають здавати…

— Це не нерви, — покрутив головою Зденек, — це просто здоровий глузд.

— Ну що ж, звернімося до голосу розуму. Ви звичайно, розумієте, що я не зміг би довго протриматися в місті, не маючи міцних зв'язків з націстами?..

— Мабуть…

— Вам, очевидно, відомо також, що ряд операцій проти партизанів я здійснюю руками націстів.

Зденек хитнув головою.

— А головне, — начальник тутешнього гестапо Шульц у мене в руках! І він зробить усе, що я зажадаю від нього. Я мушу