Читати книгу - "Поцілунок по-дорослому, Анна Харламова"

   Я і Вільям сидимо в оточені наших гомінких і веселих родин. Нашим родинам весело і вони пречудово проводять вечір. Ми теж, але все одно сидимо як на голках, наче це дійсно наші заручини. Наші батьки одразу знайшли спільну мову. Жарти та сміх не припиняли лунати у вітальні. Моя мама готує неймовірні страви, тому мати Вільяма попросила рецепти її маринованої курочки, салат із апельсинів і соусу який подавався до печеної картоплі. Коротко кажучи, усе проходило просто чудово.
   Дідусь Вільяма почав розповідати як він воював і як у той не легкий час він знайшов своє кохання. Показавши зморшкуватою рукою на бабусю, Вільяма він додав: «Що тоді вона була не такою старою», усі розреготались. Доки ми слухали історії, Вільям під столом узяв мою руку у свою, і поглянув на мене очима повними кохання. Я дивилась то на його губи то у блакитні очі, потім знову на губи. Як же я сильно хочу його поцілунку. Я що разу дивлюсь на його вуста і повільно їду з глузду. Хочу відчути смак його поцілунку, як той раз на веранді ресторану. Чого я не можу зважитись на таку просту річ, як поцілунок? Це все так безглуздо, я розумію, проте не можу це перебороти. Почувши голос Вільяма, я вийшла із думок і зачинила по собі «двері», щоб ніхто не бачив моєї маленької божевільні, я глянула на мого блакитноокого.
   — Ти щось казав? — спитала я.
   — Так. — Його вуста розійшлись у привабливій усмішці, зводячи мене з розуму. — Поговориш з Джейн.
   — Звичайно. Можливо краще зробити це завтра. Я позву її на прогулянку і там я з нею поговорю.
   — Чудово. Дякую. — Цілуючи мої пальчики, усміхнувся він.
   — Ми з одруженням не тягли, навіть у тяжкі дні війни. — Голос дідуся, лунав голосно і чітко. — А зараз молодь гадає, що це не так важливо. Але зустрічати старість одному це дуже сумно. — Дідусь глянув на Вільяма, а потім на мене, — Ви гарна пара, ви створені одне для одного. Тому не тягніть з весіллям, а тим паче з моїми правнуками.
   — Треба спочатку навчитись ходити, а потім уже бігати. — Сказав Вільям, стискаючи мою руку, і дивлячись на мене.
   — Ти що бовдур?! Доки ти будеш розминатись для бігу, хтось інший виявиться бігуном і вже носитиме золоту медаль. Так що думай, що ти на марафоні, тож хутчіш до «фінішу». — Дідусь хлопнув себе по колінах.
   — Не хвилюйтесь він майже на «фініші», а усі інші далеко позаду нього. — Що я щойно бовкнула? Якій фініш, що за двозначне пояснення? Я почервоніла та опустила очі, але боковим зором побачила як Вільям ледве стримує смішок.   
   — Ну що Софіє нам треба іти, щоб я швидше дійшов до «фінішу». — Засміявся він.
   — Удачі тобі онучку! — засміявся дідусь і усі підхопили хвилю сміху.
   Вечір добігав кінця, вже у дверях мама Вільяма заговорила до моїх батьків:
   — Ви виховали чудову доньку, надіюсь, що колись вона увійде до нашої родини. Я буду дуже щаслива.
   — Дякую. Ми теж на це надіємося. — Відповіла, усміхаючись мама.
   — А ви виховали справжнього чоловіка. — Сказав мій тато, потискуючи руку татові Вільяма.
   — Дякую. — Відповів той.
   — Доню приходь до нас частіше. — Відгукнулась бабуся.
   — Обов'язково. — усміхнулась я.
   — Джейн, — заговорила я до неї, — підемо погуляти завтра у парк?
   — Тільки ти і я? — її очі засяяли.
   — Так.
   — Ти ще питаєш?! Звичайно! — обійнявши мене, вона радісно запищала.
   Цілий вечір Джейн не було чути, вона увесь час не полишала писати смс своєму коханому.
   — Тоді до завтра. — Поцілувавши її у щічку, сказала я.
   — Бувай Янголе. — Поцілувавши мене у дві щоки, він прошепотів: — дякую.
   — Нема за що. — Тихо, майже самими губами відповіла я.
   Усі попрощались, домовившись зустрічатись як можна частіше.
   Мої батьки були у захваті від родини Вільяма і від самого Вільяма звичайно.
   Лежачі у ліжку, я думала з чого почати завтрашню розмову з Джейн. Міркуючи, я не зрозуміла як відключилась.

   Я прокинулась і подивилась довкола. Я так хотіла побачити Вільяма, але сьогодні його немає у моїй кімнаті. Шкода.
   Прийнявши прохолодний душ, щоб остудитись після спогадів про майже поцілунок з Вільямом у ресторані, я одяглась, поснідала і чекала на свою нову «сестру».
   Почувши перед будинком звук машини, я виглянула у вікно. Вільям. Серце закалатало, побачивши як він виходить з авто. Я спустилась у низ, відчинила двері і побачила перед собою дороге обличчя.
   — Привіт Янголе. — Обнімаючи мене, він ніжно поцілував мене за вушком.
   — Привіт. — Відповівши на обійми, я усміхнулась.
   — Тебе дехто чекає у машині. Від задоволених зойків Джейн, я скоро оглухну. Рятуй мене. — Засміявся він. — Я відвезу тебе і Джейн у парк, а сам поїду на роботу. Добре?
   — Так.
   Я подивилася на заднє сидіння машини і побачила задоволену Джейн. Вона так сильно махала мені, що я просто не знаю, як у неї не «відлетіла» рука. Я помахала їй і посміхнулась.
   Всівшись у авто, ми рушили до парку.
   Ранішнє сонце ніжно пригрівало обличчя, доки ми з Джейн йшли по алеї. Сестра Вільяма гомоніла безперестану, задоволена тим, що я і її брат разом. Потім ротик Джейн втомився говорити і на декілька хвилин виникла пауза. Мої вуха відпочивали не довго, Джейн через декілька хвилин знову заговорила:
   — Я знаю, що це брат попросив тебе поговорити зі мною. Він хвилюється за мене бо у мене є хлопець, так?
   — Так. Але все про що ми будемо з тобою говорити залишиться тільки між нами. Обіцяю. Ти можеш довіряти мені, можеш ділитися думками, я ніколи тебе не видам і не зраджу. Тому, якщо хочеш поговорити, я до твоїх послуг.
   — Дякую. У мене ніколи не було подруг. І мені дійсно треба дещо спитати.
   — Я слухаю. — Сядемо, он на ту лавку. Показуючи у якому напрямку іти, ми рушили разом з Джейн на лавку у затінку.
   Ми всілись і вона почала:
   — Мій хлопець Ден, хоче сексу. А я ще не готова. — Вона опустила очі. — Я не хочу поки що цього.
   — Ти йому про це казала?
   — Так. Але він каже, що так я докажу своє кохання. Він каже, що кохання проявляється через секс.
   — Але ти ж знаєш що це не так? Скоріше секс – це бонус у коханні. 
   — Я знаю, але не хочу його втратити.
   — А хіба у справжньому коханні має бути шантаж?
   — Ні.
   — Мила він ще дитя, а тим паче хлопець. У такому віці весь його світ складають гормони, які йому треба кудись дівати, у той час як тобі треба романтика. Але хлопці і дівчата різні у своїх діях, думках і бажаннях, тим паче у такому юному віці. Твоєму Денові важко зрозуміти тебе бо він думає тим, що у нього в штанях, а ти своїм сердечком. Це не означає, що він тебе не кохає, просто для нього це інакше. Якщо ти не готова цього робити, не роби. Якщо він тільки так вважає, що можна довести своє кохання, тоді він тебе не вартий. Спитай в нього, як він може довести, що кохає тебе. Він може поважати твоє рішення і зачекати?
   — Ти не розповіси брату про нашу розмову?
   — Ні. Я ж обіцяла.
   — Дякую.
   — Обіцяй, що не накоїш дурниць. Твій брат дуже хвилюється за тебе, не підведи його. Любов твого брата, не зрівняється по силі ні з чиєю іншою, тому не забувай про це, коли будеш біля Дена. Ти ж розумна дівчина, ти багато читаєш і дивишся кіно, як за звичай виходить коли поспішаєш? Хлопець задоволений тим, що нарешті він став чоловіком і є чим похвалитися перед друзями, а дівчині у такому тендітному віці залишається тільки плакати і лікувати своє серце. І це не буде означати, що він поганий, він просто хлопець над яким керують гормони — це вік такий. А от у дівчини клепку ніхто не відбирав, тому відповідальність лежить на обох. Завжди думай головою навіть тоді, коли серце намагається перекричати здоровий глузд.
   — Я обіцяю, що все буде гаразд. Я поговорю з ним і все поясню.
   — Рада це чути.
   — А у тебе це з моїм братом було?
   Нічого собі запитання!
   — Ні. У мене узагалі нікого ще не було.
   — Нічого собі! І що тобі ніколи цього не хотілось?
   — Звичайно, що так. Але мені хочеться кохання, тепла і уваги. А хіба це було можливо отримати від недосвідчених хлопчаків?! Я не хотіла отримати купку гормонів, я хотіла і хочу лише кохання. Тому я не шкодую, що у мене нікого не було. Це не означає що тобі треба буде чекати так довго, але краще це зробити хоча б не раніше вісімнадцяти. Тоді ти будеш у гармонії зі своєю душею, серцем і тілом.
   — Моєму братові дуже пощастило. — Вона глянула на мене своїми великими блакитними очима і додала: — І мені пощастило.
   — Дякую.
   — А тобі я обіцяю, що я все зроблю правильно.
   — От і добре. Головне чого хочеш ти. Зважай на свої почуття і роби як буде добре для тебе. Якщо він тебе не зрозуміє, він не вартий такої гарної і чистої дівчини як ти.
   — Так. Я все зроблю правильно. Як доросла.
   — Ти і є доросла.
   — А Вільям так не вважає. — Понуривши голову, сказала вона.
   — Вільям твій старший брат, що ж ти хотіла?! Для нього ти завжди будеш маленькою сестричкою, яку треба охороняти. Він дуже любить тебе.
   — А я його, але його хвилювання марні, а опіка надмірна.
   — От і докажи йому, що нема за що хвилюватись.
   — Я так і зроблю.
   — Ось і молодець. А зараз ідемо до кафе, поїмо морозива.
   — Класно! Ходімо.
   Посидівши годинку у кафе, і насолодившись морозивом ми з Джейн домовились бути на зв’язку. Попрощавшись з сестрою Вільяма, я пішла додому, а Джейн поспішила піти на зустріч з Деном і все йому пояснити.

   О третій годині подзвонив Вільям і сказав, щоб я чекала на нього через двадцять хвилин. Він приготував якійсь сюрприз.
   Моє серце калатало немов навіжене, мені було дуже цікаво, що на цей раз придумав мій Вільям. Я ходила по ганку взад – вперед. Хвилювання неймовірне, але таке приємне.
  Ось і мій коханий. Мій блакитноокий. Як завжди красень, блакитні джинси, біла теніска, сині босоніжки і останній штрих браслети на татуйованих руках. Вау! І цей красунчик мій. Я теж нічого, навіть дуже. Коротке біле плаття у стилі кантрі оброблене мереживом, босоніжки на низькому і високий хвіст. Надіюсь мій туалет підійде до того місця куди він мене везе.  
   Сидячи у машині я спитала куди ми направляємось, але сюрприз є сюрприз і відповіді я не почула. Ми їхали знов таки у напрямку лісів, полів, коротше подалі від цивілізації. Проте це була інша дорога, не та по якій ми їхали у перше до лісу. Я з великим нетерпінням чекала на сюрприз і так само чекала обіймів Вільяма.
   Коли ми під'їхали до якогось будиночку на окраїні лісу, Вільям зупинив авто і вийшов з нього, а потім допоміг і мені. До цієї невеличкої споруди, яка уся обсаджена деревами веде доріжка з плитняку, довкола якої росте зелена трава, папороть і маленькі дикі квіточки. Разом з Вільямом, тримаючись за руки, ми попрямували до хатинки, я б її назвала скоріше – нічліг. Невеличка споруда із дерева і каменю і цей неймовірний пейзаж довкола, наче ожив з якої небудь листівки. По її розміру можна зрозуміти, що у середині може бути лише одна кімната, можливо є кухня і вбиральня. На ґанку знайшла своє пристановище лавка, уявляю який чудовий відкривається вид, сидячи на ній. Ранком на ній можна зустрічати ранішнє ніжне сонце, а у вечері насолоджуватися тим, як сонце лягає спочивати зливаючись у обіймах з озером.
   — Чий це будинок?
   — Наш, вірніше бабусі та дідуся. Дід збудував цей будинок, коли вони з бабусею одружились, це було їхнє улюблене місце побачень. Пару років тому мій тато обладнав його, зробивши ремонт і невеличку ванну кімнату.
   — Тут дуже гарно, я розумію твоїх дідуся і бабусю.
   — Будинок покажу згодом, а зараз ходімо довкола нього.
   — Добре. — Я послідувала за ним, не відпускаючи його долоню.
   Зайшовши за будинок, перед очима знову з'явилась така ж сама доріжка, як і спереду хатини. По обидва боки густо ростуть дерева і кущі, утворюючи живопліт.
   — Куди веде ця доріжка?
   — Зараз побачиш. — Усміхнувся він, повертаючи голову і дивлячись на мене.
   Я ішла позаду нього, не відпускаючи його руки, насолоджуючись природою. Але потім мою увагу привернула дещо інше і це фігура Вільяма. Його чоловіча краса, поведінка, хода, як у справжнього хижака із джунглів, проте і для лісу у якому ми знаходимося теж усе підійде. Широкі плечі, які підкреслювала теніска, міцні руки, які так і манили до себе доторкнутись, як в принципі усі інші частини його тіла, такі, як пружні сідниці та усе інше. Від одних думок я розчервонілась, мене кинуло у жар, а серце немов навіжене закалатало. До усього цього дивовижного комплекту входила чітко виражена талія, довгі ноги і міцні накачані руки. Він обернувся знову на мене, і від несподіванки я аж сіпнулась, наче він міг прочитати мої еротичні думки. Я ще більше зашарілась бо у цю мить подумала, як гарно було б провести з ним пристрасну і водночас найніжнішу ніч. Я згадала цікаву книгу і подумала, що багато чого б з неї узяла пікантного і з великим задоволенням спробувала це з моїм коханим Вільямом.
   Щічки обдало ще більшим жаром, від згадки про сцени з книги. Трилогію, яку я нещодавно прочитала це нашумілий еротичний роман «п’ятдесят відтінків сірого18». Усі три книги були прочитані залпом. Так, навіть такі скромні та цнотливі дівчата як я, читають такі книги. Мені б отримати поцілунок Вільяма, а там і не за горами усі п’ятдесят відтінків. Але мені перший крок не вдасться зробити, тому усе у руках Вільяма, точніше у губах.
   — Ти чого зашарілась? — здивовано спитав він.
   — Нічого. — Збрехала я. — Просто жарко. — Махаючи рукою перед обличчям наче віялом, я усміхнулась.
   — А, ясно.
   Щоб якось повернутись із думок вісімнадцять плюс, я знову  згадала про природу і саме на цьому зосередила свою увагу. Ідучи по незвіданому мною шляху, ми вийшли на берег де доріжка плавно переходить в дерев'яну кладку. На ній стояв маленький столик і два стільці все це було зроблено теж із дерева. До колони кладки був прив’язаний човен, який тихо погойдувався на воді. Вау! Таке я бачила лише на картинках. Місцевість нагадувала Англію з її садибами з дев’ятнадцятого сторіччя. Як завжди місце просто зачаровує своєю красою первісності. Невеличке озеро з усіх сторін окутане деревами, воно наче знаходиться у ніші, подалі від цікавих очей. Краса – замилуєшся.
   — Ми будемо плавати на човні? — мої очі заблищали радісним вогником і я посміхнулась.
   — Так. Згодна?
   — Ти ще питаєш?! Звичайно!
   Вільям заплигнув у човен і сказав:
   — Тоді прошу, — подаючи мені руку, він допоміг мені сісти у човен.
   — Дякую мій капітан. — Я сіла на кормове сидіння і воно виявилось м'яким, Вільям і про подушечку не забув.
   Вільям розв’язав вузол, який тримав човен і сів на середину балки. Узявши у руки весла, від чого його м'язи зробились напружені і ще більш рельєфні я облизала губи неначе переді мною було морозиво. Впершись об коліна ліктями, я підперла долонями своє підборіддя і замріяно дивилась на Вільяма. Мені так пощастило з ним: він красень, розумний, з гарним почуттям гумору, креативний, у нас схожі смаки і він поступається своїм бажанням, щоб зробити мене щасливою. Він дійсно реальний? Чи це я собі його вигадала, як діти вигадують уявних друзів. Ні, він реальний ­– реальнішого не буває, а головне, що він у цю мить належить тільки мені.
   — На що ти так дивишся? — зробивши півколо веслами, його біцепси заграли і цим привернули мій погляд. Він усміхнувся, зрозумівши, що я оцінюю його як чоловіка який мене приваблює.
   Зашарівшись, я мовила:
   — На тебе. — Провівши долонею по його обличчю, я усміхнулась. Він притиснувся до моєї долоні щокою, а потім ніжно поцілував її.
   Забравши руку, я сперлася ліктями позаду себе. Ніжний вітерець і сонечко пестили моє обличчя. Я посміхнулась задоволена тим, що відбувається у моєму житті. Я щаслива. Щаслива завдяки чудовому хлопцеві, який зараз сидить переді мною.
   — Люблю коли ти посміхаєшся, і вдвічі приємно знати, що це із-за мене. Це ж через мене, надіюсь?!
   — Так. З тобою я неначе завжди вдома. Знаєш це такі відчуття як захищеність, спокій, затишок і … — я замовчала.
   — І? — він затаївши подих, чекав на продовження моїх слів. Він знав що саме я хотіла сказати, але хотів почути це від мене.
   — І любов. — Я усміхнулась, дивлячись у його блакитні очі. — Це я відчуваю поряд із тобою.
   Він важко ковтнув і швидко закліпав, проганяючи сльози. Так він мене кохає, так само як і я його. Проте сказати про кохання я не можу це означає зробити його щасливим, а потім своїм поцілунком розчарувати його.
   — Те що ти сказала, — набравши повні легені повітря і видихнувши, він мовив далі: — я і не мріяв коли-небудь у житті почути такі слова. А коли це кажеш саме ти – це благословення небес. Я теж поруч з тобою найщасливіша людина на планеті. Я ніколи не був на стільки щасливим, як тільки поруч з тобою.
   — Мені неймовірно приємно, що я роблю тебе щасливим бо я щаслива поруч із тобою.
   Вільям поклав весла, і встаючи у човні, захотів пересісти до мене і це означало тільки одне – поцілунок. Але він не розрахував ваги свого тіла і човен захитався. Ще б трохи і Вільям опинився за бортом, а з ним і я.
   — Краще сяду на місце, бо буде рибам з кого «посміятись».
   Ух, минулося. Чому я радію?! Я ж хочу відчути його теплі, ніжні і солодкі вуста. Але мені до них зась.
   — Так. — Усміхнулась я. — Ти часто тут буваєш?
   — Ні. Тут часто буває моя родина. Але надіюсь буду тепер частіше приїжджати, якщо ти будеш зі мною.
   — Буду.
   — Тоді домовились. — Обдарувавши мене усмішкою, він наполіг на весла.
   — Тут гарно і так спокійно.
   — Зараз стане ще гарніше, тільки заплющ очі. Обіцяю що це не на довго.
   Я послухалась і закрила повіки.
   Я вдихнула солодкий аромат якогось цвіту. Але де ж той цвіт, ми ж на воді?
   — Можна вже розплющити очі?
   — Так, можна.
   — Це Рай? — дивлячись довкола, я перебувала у повному захваті.
   — Так на землі. — усміхнувся він. — Тобі подобається?
   — Ти ще питаєш?! Звичайно!
   Ми були так само на воді, але біля берега, а довкола нас наче купол свої грона аж до води опустила біла і рожева акація. Її цвіт наче фата нареченої обкутала нас своєю ніжністю. Усюди - усюди акація, солодкий аромат якої дурманив, а її маленькі квіточки захоплювали своєю тендітністю.
   — Хочеш тут трохи побути?
   — Дуже. — Усміхнулась я. — Ти знаєш, як зачарувати дівчину. Завжди знаходиш такі місця, з якими важко чому-небудь зрівнятись своєю красою.
   — Можливо, але те, що мене дійсно зачаровує своєю красою, так це ти.
   Я почервоніла, але погляд від його блакитних очей не відвела.
   — Дякую.
   Вільям дістав телефон і все ж таки обережно сів до мене, трішки розхитавши човен. Він міцно мене обійняв однією рукою, а іншою підняв догори телефон і клацнув нас на фоні «земного Раю».
  Я обережно піднялась і провела рукою по цвіту, він ще більше відав свій аромат. Дотягнувшись до однієї з гілочок, щоб зірвати цвіт, я захиталась не втримуючи рівновагу. Вільям міцно схопився по обидва боки човна, намагаючись зупинити гойдалку. Але коли я збиралась повернутись на місце, човен затрясло з новою силою, Вільям швидко встав біля мене, щоб я не гепнулась у воду, проте своєю вагою він зробив ще «краще» і обійнявши мене за талію ми повалились у прохолодне озеро.
   Спочатку я запищала, потім ми з головою занурились у воду, а коли ми винирнули, я почала сміятись. Дивлячись на мене як на дитя яке бавиться у «калюжі», Вільям і сам розсміявся.
   — Дотяглась до цвіту? — риторично спитав, він не припиняючи сміятись.
   — Так, ось. — Показуючи намоклу у руках гілочку акації, я сміялась.
   Забираючи з мого обличчя пасмо волосся, яке прилипло до моєї щоки, він дивлячись мені у вічі почав нахилятись до мене для поцілунку. Я затримала дихання наче збиралась пірнати, а не цілуватись. Я не можу, я не можу це зробити. Дурна паніка.
   Він притягнув мене за талію, але під моїми ногами виявився мул і я хлюпнулась знову у воду. Він швидко підняв мене на ноги і я обхопила його шию. Тримаючи мене за талію, він зробив свої обійми такими сильними, що я відчула усе його бажання. Навіть холодна вода не могла вплинути на його чоловічу силу. Ого і це я так на нього впливаю?! У перше мені довелось відчути, що мене так хоче хлопець, і це змусило мене пишатися собою. Він мене хоче у повному розумінні цього слова, про це ясно дала мені зрозуміти його нижня частина тіла.
   — Вибач. — Зрозумівши що, важко не відчути його жар, він сховав своє обличчя у мою шию.
   — За що? Здається це найбажаніший комплімент якій може отримати дівчина. Але я поки що не можу ним скористатись. — Я розчервонілась і засоромилась власних слів.
   — Ти найніжніша і найчуттєвіша дівчина. — Сказавши мені це, він цмокнув мене у шийку.
   Я затремтіла і від поцілунку і від холодної води.
   — Це ти ніжний і терплячий. — Я затремтіла ще дужче і зуби зацокотіли.
   — Це я поруч з тобою роблюсь кращим. — Сказав він, дивлячись мені у вічі. — А тепер скоріше у човен і на берег до хатинки. Не хочу, щоб наше побачення закінчилось температурою.
    Підсаджуючи мене у човен, він заліз сам і ми поплили до берега.
    Добігши до будинку, Вільям хутко відправив мене під гарячий душ, за що я йому дуже була вдячна. Нагрівшись під струмками гарячої води і змивши з ніг мул та якісь річні водорості, я нарешті була готова вийти. Але у чому? Рушник це хороше діло, якщо він не короткий і як що твій хлопець зможе витерпіти дискомфорт нижче талії. Але що ж мені залишається робити, як не вийти до Вільяма.
   — Я вже. — Тримаючи руками маленький клаптик довкола свого голого тіла, зашарівшись сказала я. — Тепер твоя черга у гарячий душ.
   — Тепер мені треба холодний душ. — Оцінивши мене, сказав він. Підходячи до мене, Вільям поцілував мене у плече на якому були краплі води. Дивлячись на мене, він додав: — Ти так мило червонієш.
   — Іди вже у душ. Надіюсь ти для себе знайдеш більший рушник. — Свої слова я підкреслила тим, що обійшла поглядом усього Вільяма.
   — Дякую, що ти про мене такої великої думки. — Засміявся він.
   — Ти безсоромний! — засміялась я. — Іди у душ.
   — Не хочеш ще раз прийняти душ, — усміхнувся він спокусливо і хитро, — тільки вже разом зі мною?
   — Вільяме! Іди вже. — Я підштовхнула його до ванної.
   — Тут у мене лише знайшлась пара футболок, тому можеш одягти щось з того, що я знайшов. Твої речі я розвішав на дворі, до того часу, як ми вирушимо до дому, вони будуть сухі.
   — Дякую.
   — Але як що все ж таки вирішиш скласти мені компанію, я буду дуже радий. — Він засміявся і пішов у душ.
   — Бігом у душ.
  Я тільки важко, але весело зітхнула.
   Швидко обтершись рушником і переодягнувшись у футболку Вільяма, я вдихнула аромат своєї нової одежі. Пахне Вільямом. Найдорожчий і найспокусливіший аромат його тіла і парфюму окутував його футболку, а тепер і мене.
   Чекаючи на Вільяма, я вирішила зробити обхід і роздивитись будиночок. Увесь він був зі світлого дерева навпіл із вітальнею і кухнею. Напевне вітальня і на спальню перетворювалася при потребі, бо два крісла і диван персикового відтінку були розкладними. Між ними на паркеті лежав невеличкий килимок у індіанському стилі, а на ньому стояв столик схожий на скриню. Неподалік навіть телевізор знаходився,  дівіді плеєр і сабвуфер. І звичайно, як обійтись без світлин на стінах.
    Я роздивлялась сімейні фото і знаходила схожість між усіма родичами. Вільям дуже схожий на батька, блакитні добрі очі, чітке підборіддя, мила усмішка, а ще золоте волосся, яке колись було в Вільяма теж. Мама з чорним волоссям до плечей, темні зелені очі, пухкенька та невеличка, у порівнянні зі своїми чоловіком та сином. Джейн, моя люба «сестричка», красуня, як її брат, але у з дівочими рисами. Блакитні очі, пухкі губки, піднятий невеличкий носик і густі-густі вії. Її коси від природи чорні, як крила у дрозда, які пишним ореолом спадали нижче плечей. На іншому фото бабуся і дідусь. Бабуся, як завжди з чарівною сивою зачіскою, вираженими вилицями і сяючими очима, як у молодої людини. Дідусь з купою нагород, які він отримав за відвагу на війні, прикрашали його піджак. У дідуся мужні риси обличчя і їх не приховують навіть зморшки, довгуватий ніс, але це його родзинка. Ще на одній світлині теж літня пара, напевно теж дідусь і бабуся Вільяма. Вони обнімають мого блакитноокого і мило посміхаються. Я обернулась, почувши якісь грюкіт у душі, але Вільям не вийшов, тому я далі розглядала усе довкола.
    Дуже затишно і по домашньому обставлена кімната, а разом з нею і кухонька. Холодильник, три шафи над трьома тумбочками, умивальник, піч, столик і пару стільців усе – що було на мініатюрній кухні. Усього цього було більше ніж вдосталь.
   — Ай.
  Я почула голос Вільяма та обернулась. Він, тримаючись за лоба, айкав.
   — Що сталося? — Підбігла я до нього.
   — Я діставав рушника закритими очима, бо у них потрапила піна від шампуню.
   — І?
   — Ударився об шафку у ванній.
   — Забери руку і покажи лоба.
   Він забрав долоню, а під нею виявилася  ґуля і трохи крові.
   — Ну і? Що там?
   — Ну мозку я не бачу, але ґулю ти набив.
   — Дякую заспокоїла.
   — Я зараз принесу сумочку, там є пластир і антибактеріальні серветки.
   — Та ну, не треба. — Завередував він.
   — Скільки тобі років, що ти як маленькій?!
   Я відійшла на крок від нього і помітила, як він дивиться на мене. Це був голодній погляд, який заворожував і притягував.
   — Пройдись ще.
   — Що?  
   — Мені подобається, як ти виглядаєш у цій сорочці. Ти така домашня і водночас гаряча штучка. — Він усміхнувся. — Добре, що вона виявилася короткою.
   Я машинально обтягнула її до низу, почервонівши з голови до п’ят.
   — Рада що тобі подобається. — Грайливо сказала я, приховуючи своє хвилювання.
   На дивані лежала моя сумочка, я підійшла розкрила її та вийняла усе необхідне для першої медичної допомоги.
   — Я ж казав ти «скаут».
   — Маєш рацію. А тепер сідай. — Підштовхнувши його до стільця, я його усадила.
   — Я весь у ваших руках. — Притягуючи мене на свої коліна, сказав він.
   Підкорюючись йому, я обняла його за шию, ледь не випустивши з рук серветку і пластир.
    — Тепер здається мені, усе у твоїх руках. — Усміхнулась я. — Але мені треба полікувати пацієнта. — Сидячи на його колінах, я поклала ніжку на ніжку, трішки оголивши зовсім випадково стегно.
   Спочатку серветкою я протерла рану, а поті почала начіплювати пластир. Доки я це робила, рука Вільяма поповзла верх по моїй оголеній нозі. Я затремтіла у його руках, мій подих перехопило від його гарячих рук, які безцеремонно досліджували територію моїх ніжок. Мені хотілось розтанути у його ніжності і пестощах.
   — Софіє… — прошепотів він моє ім'я, нібито смакував найсмачнючий десерт.
   Він ніжно цілував мою шию, і не забував пестити мої ніжки дійшовши до стегна. Я танула. Я божеволіла. Я розліталась на дрібні шматочки у його обіймах. Мій палкий, гарячий, пристрасний Вільям, я так хочу відчути на своїх вустах його цілунки. Через тоненьку футболку, що зараз на мені, я відчула натиск його єства і моя голова пішла обертом. Я бажаю його кожною клітинкою свого тіла, але я не можу! Я не зможу доставити йому задоволення. Що я вмію?! Нічого!
   Приклеївши швидко лейкопластир, я відсторонилась і сплигнула з колін Вільяма.
———————————————
20 «П'ятдесят відтінків сірого» (англ. «Fifty Shades of Grey») — еротичний роман британської письменниці Е. Л. Джеймс, написаний і виданий 2011 року. Роман оповідає історію стосунків підприємця Крістіана Грея і студентки Анастасії Стіл; в книзі містяться відверті сексуальні сцени. Пізніше Е. Л. Джеймс випустила продовження — «П'ятдесят відтінків темряви» і «П'ятдесят відтінків свободи»