Читати книгу - "Відьми, жерці та інші неприємності, Шаграй Наталія"

- А чого нічого не зробив? – поцікавився Зорян.

- А що я можу? Я в тому бізнесі ні зуб ногою. Ми з Єлисеєм взагалі тільки поступили вчитися, коли з батьком таке трапилося. Ніхто з нас не мав ні знань, ні умінь. І друзі батька нарадили призначити президентом Геннадія Дмитровича. Ми погодилися. До бізнесу більше тягнувся Єлисей. Він і виявив, що цей Геннадій Дмитрович і Ко найбільше стурбовані своїм власним збагаченням, аніж добробутом корпорації. Але на той час ми теж нічого не стали робити. А тоді…Лис зник…а потім… - і він замовк гулко ковтаючи слину.

- Еміль, ми тут дещо поспілкувалися з твоїм Геннадієм Дмитровичем і намалювалася досить цікава картина. Насправді доволі гидка. Той лікар не зовсім тебе лікував. Ти їм потрібен був у вигляді безпечного овоча. Ніхто з них не хотів, щоб тобі стало краще.

- Ясно! – перекосилося обличчя хлопця.

- Звісно, що ясно. Геннадій Дмитрович у нас відшкодовує усе награбоване непосильним трудом і йде в даль. А на його місце ми поставимо тимчасового управителя. Як план?

- Зорян, а коли ти встиг це все провернути? – прозріла я, від тієї швидкості.  

- А чи довго вміючи? – недобре так усміхнувся він.

І щось я передумала ставити питання, як це у нього вийшло. Чомусь відразу повірила, що все вийшло, як він і каже. І від цього нового Зоряна холодок пішов шкірою. Здається, що я навіть щось таке хиже побачила в його аурі. Приплили називається. Хоча на вигляд то цікаво…Мій інтерес він просто шкірою відчув, здригнувся, наче вирішив стріпнути мою наполегливу увагу. Гм! Тип все-таки непростий. Це ж треба, як реагує всього лише на безвинну увагу. І прокляття на ньому так цікаво завмирають…

- Довго будеш мене ще поглядом доїдати? – втрутився у мою задуму голос Зоряна.

- Поки будеш мене тішити своєю присутністю, -  накрутила я на пальчик своє волоссячко.

 Й відразу зловила погляд Зоряна, який повільно наливався темрявою. В тому інтересі плюскотів відгук прадавніх часів, азарт, що миготів впертим бажанням досягнути успіху понад усе, жадання, яке вимальовувалося витонченою розетою й стара добра хіть.

- Ясно! Твоя совість, певно, зовсім без господаря живе, - щиро так вишкірився Зорян.

- Та якби моральні цінності, то поняття доволі вигинисте.

- І що ж мене доля все зводить з жіночками з багатим внутрішнім світом?

- Щастить, певно, - буркнула я.  

- Однозначно! Так от про управителя, попросив я тут людей допомогти й мені обіцяли знайти такого орла. А потім ти собі розберешся.

Така пропозиція для мажорчика стала великим сюрпризом. Він тільки ошелешено кліпнув очима й гулко ковтнув.  

- А що я це буду винен? – все ж поблукавши поглядом по інтер’єру кухні, оцінив він перспективи й поставив питання.

- Не вібруй! Козак дитину не образить. Все буде славно! - виразно так підморгнув Зорян.

Він того кривляння я тільки очі закотила. Виглядало то все так натурально, проте аура його говорила, що Зорян максимально зібраний і зовсім не такий радісний, як він тут запалює.

- О, про вовка промовка. Так, Еміль, ось на дроті й обіцяний орел. Ти поговори з людиною.

Й він відповів на дзвінок, після вітання, відказав, що передає трубку й простягнув телефон Емілю. Той телефон взяв. – Можеш в кімнаті, щоб ми тобі не заважали, - підігнав він мажорчика.

Еміль слухняно вийшов.

- У тебе такий вигляд наче ти маєш що мені розповісти? – вп’явся він в мене поглядом.

- Ти що все це підлаштував? – насупилася я.

- Лише попросив Еміля поговорити в іншій кімнаті. Так, що маєш?

- Припущення. І певні домисли. Я тут через Еміля пробувала через силу Роду пошукати Єлисея. І, знаєш, ота ниточка яка веде до нього вона…наче жива.

- Секундочку, я оце правильно зрозумів, ти кажеш, що Єлисей живий?

- Найймовірніше, що так.

- Так…- задумливо пошкрябав він щетину на обличчі. – Так…І що ж це тут за цікава фігня твориться?

- Я не ясновидиця, питання явно не до мене.

- Що прикро, то прикро, - скрутно похитав він головою. – А так мені мріялося, що тільки бац-бац і в дамках.

- От і займись «бац-бац». А то знаєш, просто мріяти сидячи в мене на кухні – це все одно, що рибалити в унітазі.

- А ти така, як справжня чорна відьма, поки зуби не наточиш, то гадаєш, що день пройшов даремно…

- А твій розум, певно, працює у якомусь спорадичному режимі, то просвітлення, то пітьма.

- Є трохи, - криво усміхнувся він.

І, схоже, що зайняв мудру позицію не сперечатися з жінкою. Бо все одно то не матиме жодного сенсу, жінки незмінно виявляються праві та ще й знайдуть несподівані аргументи на свою користь.  

- Визначити місцеперебування Єлисея ти не можеш, - наче так ствердно сказав він.

- Не можу, я знову натикаюсь на стіну.

- І та стіна, якось  пов’язана з його місцеперебуванням? – уточнив він.