Читати книгу - "Відьми, жерці та інші неприємності, Шаграй Наталія"

- Вважаю, що так.

- Як ти дипломатично висловлюєшся…І маєш, якісь думки з приводу як можна знайти живого хлопця?

- Ні! Не маю. Може ти спробуєш якось сам з цим попрацювати? – скептично загнула я брову.  

- Я то спробую, - покивав він. – По-різному спробую. Бо й сам думаю, що надто складно заморочилися з його смертю.  Й тому, якщо зможеш щось вияснити, повідом відразу.

- Гаразд! – погодилася я.

- Чудово! Працюймо далі, - на диво, потішений потер він руки й налив собі ще чаю.

До повернення Еміля, Зорян встиг ум’яти ще кілька бутербродів й вихлебтати чашку чаю. Як у нього так гарно виходить скрізь почуватися, як вдома. Жодного відчуття дискомфорту. Можна просто вмерти від заздрощів.

  Після розмови Еміль повернувся зібраний й наче…натхненний чи що? Навіть плечі розправив. З почуттям подякував Зоряну, сказав, що про все домовився. Зорян подяку прийняв достойно. Немов він усе розуміє й отак мав змогу допомогти, як чоловік чоловікові. Гм, виглядало то цікаво. І ситенький Зорян, швиденько з усіма попрощавшись покинув мою тиху обитель. Полишивши по собі інтригу чи вийде в нього знайти хлопця. Бо я, ще раз проаналізувавши свої відчуття була вже майже певна, що хлопець живий. Я навіть дуже сподівалася, що мої відчуття вірні й то не є якась облуда. В такій ситуації мене дуже лякало помилитися. Якось несподівано прийшла думка, що це поки тільки я знала, що для усього людства хлопець помер, а для мене він живий. І чи то чийсь лихий задум, чи то рішення самого хлопця було невідомо. А мій неспокійний розум, як і при виконанні будь-якого завдання уже встиг побудувати кілька варіантів розвитку подій. Якщо не думати, що на карту поставлене людське життя, то фігурками на полі так легко совати…