Читати книгу - "Пробуджені фурії"

Обережно вихиляючись та виглядаючи, я побачив отвір у підлозі, який раніше пообіцяла Розкопка-301 — на відстані руки, якби я стояв на кінчику шпиля. Я зігнув ліву руку, відчув якийсь відгук над ліктем і подумав, що принаймні вона зможе послужити зачіпним гаком. А з тієї позиції я, можливо, міг би закинути ноги вгору й усередину отвору.

Ще за десять хвилин, спітнілий, я був готовий спробувати.

Через напружені півтори хвилини я лежав на підлозі гніздища, тихо гигикаючи й слухаючи дріботіння луни в інтер’єрах цієї чужинської архітектури, що врятувала мені життя.

Нічого особливого.

Нарешті я таки вибрався назовні.

В хатині вони повибивали всі внутрішні двері, за якими могла ховатися загроза, а в спальні, яку ми розділили з Сильвою, виднілися ознаки боротьби. Я озирнувся, масажуючи руку в плечі. Легенька тумба лежала перекинута біля ліжка, простирадла здерті й протягнуті від ліжка до дверей.

Більше нічого вони не торкнулися.

Крові не було. Не було настирного запаху розрядженої зброї.

На підлозі спальні я знайшов свого ножа й «Рапсодію». Грюкнулися на підлогу з тумби, коли та падала, розлетілися по різних кутках. Вони з ними не клопоталися.

Надто квапилися.

Що вони квапилися зробити? Спуститися з гори й підібрати мертвого Такеші Ковача?

Я трохи насупився, збираючи свою зброю. Дивно, що вони не вивернули цю хатину навиворіт. Як сказала Розкопка-301, вони відрядили когось піти забрати моє побите тіло, але ж не весь загін. Було б логічно провести принаймні побіжний огляд цього місця й околиць.

Я замислився, що і як вони там зараз шукають коло підніжжя гори. Замислився, що вони робитимуть, коли не знайдуть мого тіла, і чи довго взагалі шукатимуть.

Я міркував над тим, що він міг зробити.

Я пішов до центральної вітальні хатини й сів за стіл. Подивився в глибини котушки даних. Подумав, що біль у лівому лікті ніби трошки стухає.

— Розкопко?

Вона виринула, трохи померехтівши, з іншого боку столу. Як завжди, штучно-бездоганна, не зачеплена подіями минулих кількох годин.

— Професоре Передчутливий?

— Ти казала, що маєш запис того, що тут трапилося? На ньому можна подивитися всю територію розкопки?

— Так, вхідний і вихідний канал накладаються на одну візуальну систему. Мікрокамери на кожні вісім кубічних метрів комплексу. Всередині гніздища якість запису іноді…

— Байдуже. Я хочу побачити Ковача. Покажи мені запис усього, що він тут робив і казав. У котушці.

— Починаю.

Я дбайливо розклав «Рапсодію» і «Теббіт» на столі біля правиці.

— І ще одне, Розкопко. Як хтось ітиме стежкою — ти мені зразу кажи, щойно він увійде в поле зору.

Тіло він мав хороше.

Я покрутив запис, шукаючи найкращий ракурс, і впіймав один, коли ті зайди тільки ступили на стежку до хатини. Зупинив на ньому й трохи пороздивлявся. Кістяк, якого можна чекати від бойового чохла, але він мав такий ритм, так стояв і крокував, що викликав із пам’яті Театр абсолютного тіла, а не поле бою. Обличчя — охайна суміш більшої кількості расових варіацій, ніж зазвичай трапляється на Світі Гарлана. Значить, вирощене на замовлення. На генетичних кодах, придбаних на інших планетах. Засмага кольору потертого бурштину, очі разюче-блакитні. Широкі випнуті вилиці, великий повногубий рот і довге, витке чорне волосся, зав’язане ззаду в статичну косу. Дуже гарно.

І дуже дорого, навіть для якудзи.

Я придушив це тихеньке неспокійне шкрябання й попросив Розкопку-301 покрутити зображення між іншими зайдами. Моє око зачепилося за іншу фігуру.

Високий і потужний, веселковогривий. Мікрокамери вихопили близький план його сталевих зіниць і підшкірних дротів на суворому, блідому обличчі.

Антон.

Антон і принаймні пара струнких типів з прудкорибською статурою йшли перед ним стежкою. Розслаблена, але скоординована бойова формація списантів. Однією з них була та жінка, яку я встрелив у гніздищі. Ще двоє, ні, троє, ішли позаду чільника, чітко вирізняючись із-поміж решти загону, коли я спеціально пошукав ту примітну хаотичну, але переплетену схему.

Неясне сіре почуття втрати десь усередині наготувалося впізнати тих, кого я побачив.

Антон і «Черепки».

Ковач притягнув із собою своїх гончаків з Нового Хоко.

Я подумки повернувся до того замішання в перестрілці між хатинами та в гніздищі, і все більш-менш з’ясувалося. Повний човен бойовиків якудзи й бригада списантів перемішалися й заважали одне одному. Кепська логістика, як на посланця. Не могло бути, щоб я припустився такої помилки в його віці.

Про що ти балакаєш? Ти щойно припустився саме цієї помилки в його віці. То ж і є ти.

Холодний дрож по спині.

— Розкопко, переведи знову на спальню. Коли її забирали.

Котушка перескочила й замиготіла. Жінка з переплутаним гіпердротовим волоссям блимала спросонку в зібганій постелі. Її збудив тріск пострілів. Очі розширилися, коли вона втямила, що то за звук. Тоді двері влетіли всередину, і кімната заповнилася плечистими постатями, що махали залізом і щось горлали. Коли вони побачили, що потрапило їм до рук, їхні крики змінилися до смішків. Зброю попіднімали дулами догори, і хтось потягнувся до неї рукою. Вона зацідила йому в пику. Коротка боротьба спалахнула і вляглася, коли вага й кількість розчавили її швидкість і реакцію. Простирадла відкинули геть, ефективні гамівні удари влучили в стегно й сонячне сплетіння. Поки вона хрипіла на підлозі, один реготун вхопив її за груди, запустив долоню між ноги й показав над нею серію копулятивних рухів стегнами. Кілька його компаньйонів засміялися.

Я вже дивився це вдруге, але лють знову розпалила мене, наче вогнище. На долонях ожили спітнілі геконові шпичаки.

У дверях з’явилося друге здоровило, побачило, що відбувається й розлючено проревіло японською. Перший бугай відскочив від жінки на підлозі. Він знервовано вклонився й задріботів своє вибачення. Прибулий підступив ближче й тричі ляснув першого зворотним боком долоні так, що аж луна пішла. Бугай прихилився до стіни. Знову крики прибулого. Між кількома барвистими образами, яких я раніше ніколи не чув японською, він наказав комусь принести бранці одяг.

На той час, як Ковач повернувся з полювання, в якому я взяв особисту участь, вони вдягнули її й посадовили на стілець посеред вітальні. Її руки лежали на колінах, акуратно перемотані в зап’ястях стримувальною пов’язкою, якої не було видно. Якудза стояв на обережній відстані від неї, не ховаючи зброю. Стражденний романтик супився в кутку, роззброєний, з розпухлим з одного боку ротом, з репнутою верхньою