Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Правда про справу Гаррі Квеберта 📚 - Українською

Читати книгу - "Правда про справу Гаррі Квеберта"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Правда про справу Гаррі Квеберта" автора Жоель Діккер. Жанр книги: 💙 Детективи / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 56 57 58 ... 166
Перейти на сторінку:
Тому її, Тамарині, подруги повинні побачити доньку разом із Гаррі ще до балу, щоб чутки встигли облетіти всю Аврору, тоді всі того вечора тільки на них і дивитимуться. Ох, яке це щастя! Вона так хвилювалася за доньку: щоб вона, боронь боже, за далекобійника заміж не вийшла, який заскочив би перекусити до них у ресторанчик! Або ще гірше — за соціаліста. Чи й геть паскудно — за негра. Уявивши це, Тамара аж затрусилася: її Дженні з якимсь страшнючим негром! Раптом вона занепокоїлася: чимало великих письменників юдеї. А що як Квеберт — юдей? Ото жах! А якщо ще й юдей-соціаліст? У жидів біла шкіра, їх так просто не впізнаєш. Негри принаймні чесні, вони чорні, щоб усі їх бачили ще звіддаля. А жиди — брехуни. Вона відчула біль у животі, почалися шлункові спазми. Після справи Розенберґів вона страшенно боялася жидів. Це ж вони передали Совітам ядерну бомбу! Як взнати, чи не жид, бува, цей Квеберт? Аж раптом її осяяло. Зиркнула на годинник: якраз устигне, поки він прийде. І побігла до крамниці.

У двадцять хвилин на четверту перед домом Квіннів зупинився чорний «шевроле монте-карло», і Роберт Квінн здивовано побачив, що з нього виходить Гаррі Квеберт: Робертові й самому страшенно подобалася ця модель авто. Ще він помітив, що великий письменник не надто вирядився. Проте Квінн дуже церемонно привітався з ним і відразу ж запропонував хильнути справжніх розкошíв, як йому звеліла дружина.

— Шампанського? — запитав він.

— Е-е, правду кажучи, я не дуже його полюбляю, — відказав Гаррі. — Хіба що пива, якщо у вас є…

— Аякже! — по-простацькому вигукнув Роберт.

Він дуже добре знався на пиві. Мав навіть книжку про всі сорти пива, які варять в Америці. Побіг до холодильника взяти дві холодні пляшки, а дорогою гукнув своїм «паням» на другому поверсі, що не-такий-уже-й-великий Гаррі Квеберт нарешті прийшов. Чоловіки посідали під маркізою, засукавши рукави сорочок, цокнулися пляшками і заговорили про автомобілі.

— Чому у вас «монте-карло»? — запитав Роберт. — Тобто я хочу сказати, з вашими грошенятами могли б купити будь-яку модель, а обрали «монте-карло»…

— Вона спортивна і водночас практична. Та й дизайн мені до вподоби.

— Мені теж! Торік я мало її не придбав!

— Чому ж не придбали?

— Жінка не захотіла.

— Треба було спершу купити, а тоді вже питати.

Роберт зареготав: цей Квеберт, виявляється, геть простий, привітний і, головне, дуже симпатичний. Тієї ж хвилини на ґанок вибігла Тамара, в руках у неї було те, що вона купила в крамниці: тарілка з нарізаним салом і м’ясивом. «Добридень, пане Квеберте! — проспівала вона. — Ласкаво просимо! Хочете свинини?» Гаррі поздоровкався і взяв трохи шинки. Побачивши, як гість наминає шинку, вона відчула солодке полегшення. Ідеальний чоловік — не мурин і не жид.

Оговтавшись, вона побачила, що Роберт зняв краватку й вони обидва цмулять пиво просто з пляшок.

— Що це ви робите? Ви не п’єте шампанського? А ти, Роберте, чому такий розхристаний?

— Та гаряче мені! — жалібно проскиглив Роберт.

— А мені більше пиво подобається, — відказав Гаррі.

І тоді вийшла Дженні в своїй вечірній сукні, занадто чепурна, та все ж зваблива.

Тимчасом у домі на Террас-авеню, 245, отець Келлерґан увійшов до доньчиної кімнати і побачив, що вона плаче.

— Що сталося, люба?

— Ох, тату, мені так сумно…

— Чому?

— Через маму…

— Не кажи такого…

Нола сиділа долі з заплаканими очима. Панотцеві стало її шкода.

— Ходімо в кіно, га? — запропонував він, щоб утішити дочку. — Ти, я і величезний пакет попкорну! Сеанс о четвертій, ми ще встигаємо.

— Моя Дженні — особливе дівча, — казала Тамара, поки Роберт, скориставшись тим, що жінка відвернулася, маламурив ковбасу. — Уявляєте, вона вже в десять років перемагала на всіх місцевих конкурсах краси. Дженні, люба, ти пам’ятаєш?

— Так, мамо, — зітхнула Дженні. Їй було ніяково.

— Може, подивимося альбоми зі світлинами? — запропонував Роберт із напханим ротом, згадавши сценарій, який змусила вивчити дружина.

— Авжеж! Альбоми! — вигукнула Тамара.

І відразу ж принесла цілу купу альбомів, що відбивали перші двадцять чотири роки існування Дженні на світі. Гортаючи сторінки, вона весь час вигукувала: «А хто ця чудова дівчинка?» — «Дженні!» — відповідали вони з Робертом.

Коли зі світлинами покінчили, Тамара звеліла чоловікові наповнити келихи шампанським і зважилася нарешті заговорити про прийняття, яке хотіла влаштувати наступної неділі.

— Якщо матимете час, пане Квеберте, приходьте до нас на обід наступної неділі.

— Охоче.

— Не переймайтеся, нічого особливого не буде. Тобто я розумію, що ви приїхали сюди відпочити від нью-йоркської світської метушні. Буде просто сільський обід із пристойними людьми.

За десять до четвертої, коли Нола з батьком заходили до кінотеатру, біля входу зупинився чорний «шевроле монте-карло».

— Займи місця, а я куплю повітряної кукурудзи, — сказав Девід Келлерґан.

Нола ввійшла до зали тієї миті, коли Гаррі з Дженні опинилися у вестибюлі.

— Займи місця, а я заскочу на хвильку до вбиральні, — сказала Дженні.

Гаррі ввійшов до зали і, пропихаючись крізь юрму глядачів, віч-на-віч зіткнувся з Нолою.

Угледівши її, відчув, як шалено закалатало серце. Йому так бракувало її.

Угледівши його, Нола відчула, як шалено закалатало серце. Їй треба було поговорити з ним: якщо він із Дженні, то нехай скаже. Хотіла почути це від нього.

— Гаррі, я…

— Ноло…

Цієї миті з натовпу виринула Дженні. Нола зрозуміла, що він прийшов із нею, і кинулась із зали.

— Гаррі, з тобою все гаразд? — запитала Дженні. — Ти якийсь дивний.

— Так… Я… я зараз прийду. Займи місця, а я куплю поп-корну.

— Купи, купи! І нехай покладуть якнайбільше масла.

Гаррі відчинив двері й побачив, як Нола пробігла вестибюлем і піднімається на галерею другого поверху, що була заборонена для відвідувачів. Він помчав за нею, перескакуючи через дві сходинки.

На другому поверсі нікого не було; він наздогнав її, вхопив за руку і притиснув до стіни.

— Пустіть мене! — зойкнула вона. — Пустіть, бо закричу!

— Ноло, не гнівайся на мене!

— Чому ви уникаєте мене? Чому більше не ходите до «Кларксу»?

— Вибач…

— Я негарна для вас? Чому ви не сказали мені, що заручені з Дженні Квінн?

— Що? Ні з ким я не заручений. Хто тобі таке сказав?

Вона полегшено всміхнулася.

— То ви з Дженні не разом.

— Ні, кажу ж тобі!

— То ви не вважаєте мене бридкою?

— Бридкою? Ох, Ноло, ти така гарна!

— Правда? Я так засмутилася… Думала, не подобаюся вам. Навіть хотіла виплигнути з вікна.

— Не кажи таке.

— То скажіть іще раз, що я гарна…

— Як на мене, ти дуже гарна. Вибач, що засмутив тебе.

Вона знову

1 ... 56 57 58 ... 166
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Правда про справу Гаррі Квеберта», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Правда про справу Гаррі Квеберта"