Читати книгу - "Тато для двійняток, Галлея Сандер-Лін"

– Ні, ну якщо в автобусі, то це дійсно «бе-е», – погодилася Віолетта, – але ж Михайлик наш друг, а не просто якийсь незнайомець-збоченець.

– Це ще гірше! – стояла на своєму Машка. – Як я тепер йому в очі дивитися буду?! Та й взагалі, він не мій Костик. Хоча що я пояснюю?! У тебе ж є Ярик, а у тебе Вовка, вам не зрозуміти.

– Гаразд, далі-то розповідай! – не вгамовувалася Ритка. – А ти що? Сказала йому?

– Звичайно ж ні! – Маша зашарілася ще більше. – Зробила вигляд, що нічого не помітила. Він і сам дуже зніяковів, весь малиновий був і погляд відводив. Тільки ви, дівчата, нікому, добре? – захвилювалася вона. – А то нам із ним потім довго спокою не дадуть.

– Ми – могила, – запевнила Рита і, як не дивно, дане слово дотримала, як і Віолетта.

І ось тепер, в цьому вузькому просторі кімнати Яра, де знаходилися тільки він і його законна дружина, ситуація повторилася, тільки вже з самою Віолою, але була куди небезпечнішою, тому що вдома нікого, поруч ліжко, а в паспорті стоїть штамп. Ярик зробив ще кілька рухів і, злегка відсунувшись, мав намір продовжити танець, але Віолетта зупинилася, змушуючи завмерти і його. Вона в повній мірі відчувала те, що відчувала тоді Маша, навіть більше. Від дотиків дещо затверділої чоловічої плоті до внутрішньої сторони стегна її мало не вивернуло, і Віола відскочила.

– Віоло, пробач... Це... просто фізіологія, не звертай уваги, – чоловік зробив крок назустріч. – Не бійся, я тобі нічого не зроблю...

– Відійди від мене! – вона відштовхнула його і побігла у свою кімнату, де кинулася до заспокійливих пігулок.

Яр потім замкнувся у ванній і поливав себе холодним душем. Вона знала, що він часто так робить і ще сильніше ненавиділа себе в такі моменти. Здоровий молодий чоловік, якому хочеться того, чого він цілком заслуговує, змушений зловживати стриманістю і живе ченцем при живій дружині. З іншого боку, він сам на це підписався, вона ж із самого спочатку йому сказала, що не кохає і не хоче його, і вони домовилися, що шлюб буде фіктивним. Так що їй не треба б відчувати провину... але Віолетта все одно відчувала.

Однак якщо так подивитися, то їх з Ярославом пов'язували узи куди більш серйозні і міцні, ніж банальний секс і фізичний потяг. Щось таке, чого навіть словами не скажеш, можна тільки відчути. Її душа, здавалося, міцно пов'язана з його душею. І якщо Віола заради когось і була готова на що завгодно, так це заради Стефа зі Стешею і заради Ярика. Вона зараз не уявляла свого життя ні без них, ні без нього, хоча і розуміла, що вже цілком стала на ноги і повинна його відпустити, щоб він влаштував своє життя. Повинна... але не могла себе змусити це зробити, відтягувала розмову, як тільки могла.

Віолетта передбачала реакцію Яра і була майже впевнена, що він не захоче її відпускати. Можливо, це було ще однією причиною відстрочки бесіди. Віола уявляла, яким буде його обличчя, варто завести розмову про розлучення, і у неї стискалося серце. Заподіяти йому ще більше болю, ніж вже заподіяла... Де взяти хоробрість, щоб так вчинити? Але одного разу вона обов'язково наважиться... коли-небудь.

Дивлячись зараз на профіль чоловіка, який зосереджено вів машину, закусивши губу і, здається, про щось міцно задумавшись, Віолетта в черговий раз подумала, що не уявляє, як зможе жити без нього, настільки міцно він увійшов до її існування. Вони знайомі з пелюшок, точніше, з її пелюшок і його підгузків, з однієї пісочниці і морозива на двох, адже тоді батьки вважали, що цілого їм буде занадто багато, ще горло заболить... Яр був і назавжди залишиться для неї особливим. І в той же час тоненький внутрішній голосок під'юджував: «Не будь егоїсткою, не муч його, відпусти...»