Читати книгу - "Тілоохоронець Горгони, Олена Домова"

Виходячи з кабінету, Макс глянув на годинник в телефоні. Перемовини зайняли більше години. Він навіть не очікував, що зустріч триватиме так довго, але результат перевищив всі очікування. Пан Зегер підпише договір як приватна особа.

Тепер Максим навіть радів, що йому не вдалося зустрітися з Юлею, інакше він точно розбовкав би про можливий контракт, вважаючи його замовленням компанії. В той час як Павло Павлович щойно чітко дав зрозуміти, що робота цілковито конфіденційна. Треті особи не повинні дізнатися про неї.

Чоловік засмучено зітхнув, виходячи з будівлі. Заспокоювало лише те, що всього за кілька годин вони з Юлею зустрінуться у спортзалі. 

***
- Як у нас справи? - посміхнувшись, увійшла до приймальні пані Середа.

- Заходили Вероніка Іванівна, сказала, що "ГраВа" затримується зі здачею документації. Ще заходив один з директорів "Фортеці", він повідомлень не лишав.

Юлія Володимирівна кивнула й пішла до свого кабінету. Подзвонила Максові. Його візит (якщо, звісно, це був він) виявився несподіванкою.

- Алло. Кирієнко Максим, слухаю вас.

Судячи з не надто гарного зв'язку й ділової інтонації співбесідник говорив через навушник. Юля посміхнулася, передбачаючи, як зараз зміниться цей голос.

- Вітаннячко, - промуркотіла вона. - Ти заходив?

- А... Так, - голос й справді змінився, ділові нотки зникли, прорізалися розгубленість та втома. - Був недалеко, вирішив заскочити, але промахнувся. Тепер доведеться чекати до вечора.

- Ти заїдеш за мною чи зустрінемося в клубі?

- Швидше друге. Мені ще до контори потрібно сьогодні потрапити, договори обробити. І таке інше.

- Хіба це секретарська робота?

- Надійка у нас не для цього, - якось дивно гмикнув чоловік.

Ці слова, а особливо інтонація, Юлі не сподобалися, але вона не стала уточнювати. Лізти зі своїм уставом у чужу фірму було ніяково. Нехай досвіду в управлінні у неї незрівнянно більше, ніж у Максима, але вона виважено вважала, що чоловіча гордість її коханого не дуже добре поставиться до научіння. Тому попрощавшись, вона повернулася до своїх справ, як ніколи очікуючи кінця робочого дня, щоби знову потонути в міцних обіймах коханого.

Та день закінчуватися не поспішав. Особливо коли до кабінету фурією залетіла Вероніка, на всі лади лаючи недбалих менеджерів "ГраВи". У Юлії Володимирівни на це була лише одна відповідь: якщо вони не в змозі виконати умови, всі контакти з фірмою розриваються зі всіма наслідками.

Вероніка Іванівна після цих слів негайно затихла. Весь її вигляд промовляв: "А хіба так можна було?" Та, отримавши підтвердження, натхненна на нові звитяги менеджерка пурхнула з кабінету керівниці.

Не пройшло й півгодини, як з Юлією Володимирівною зв'язався директор тієї самої "ГраВи" та, перемежовуючи лестощі та погрози, спробував запропонувати відкат.

- Антоне Федоровичу, не хочу видатися грубою, - змією прошипіла пані Середа. - Та не здається вам, що ви забуваєтеся?

- Юліє Володимирівно, а розумію, що це не телефонна розмова. Й можливо, поспішив... погарячкував... Просто цей контракт дуже важливий для нашої компанії.

- Тоді будьте більш відповідальними щодо строків подачі документів та їхньої відповідності нашим вимогам.

- Я впевнений, що розбіжності вийде залагодити. Я передам всю необхідну документацію вам сьогодні ж, за вечерею.

- Ваша менеджерка - Вероніка Іванівна. Плануйте зустрічі із нею.

- Але ж не вона приймає рішення, а наші прибутки...

- Ще не відомо чи будуть вони за такого ставлення до своїх зобов'язань, - перервала чоловіка директорка, пустопорожня розмова їй набридла. - На все добре, Антоне Федоровичу.

- У мене є зв'язки. Ваш гендиректор буде невдоволений...

- Якщо у вас є зв'язки, нехай вони у вас і інвестують! - гаркнула пані Середа та перервала дзвінок.

Такого нахабства вона терпіти не стане. А прямі погрози керівництвом та усюдисущі "зв'язки" ненавиділа скільки себе пам'ятала.

Викликала до себе Вероніку. Трохи засмикана та перелякана співробітниця прибула рівно за дві хвилини. Її трохи пухкі щоки палали, дихання збилося, наче вона зробила забіг зі свого кабінету до директорки. Але пані Середа не стала звертати на це уваги, всередині вирувала злість, від чого ззовні вона ставала ще більш холодною та зверхньою.

- Вероніко Іванівно, мені дуже шкода, але вам доведеться знайти собі новий об'єкт, - на цих словах співробітниця зблідла, а її губи нервово затремтіли. - З "ГраВа" ми співпрацювати не будемо.

- Добре, Юліє Володимирівно, - жінка ледь помітно видихнула й знову набула нормального кольору. - А нічого, що вони?...

- Що вони?

Й тут Вероніку прорвало. Вона розповіла, що майже з першого дня, як їй призначили цю фірму, з нею виникали проблеми. Спочатку менеджерка думала, що це випадковість, але потім їй здалося, що майбутні партнери щось весь час підтасовують. Коли вона спитала про це на одній із зустрічей, їй почали погрожувати міцними зв'язками з керівництвом. Тому так здивувалася сьогодні, коли пані Середа дала їй карт-бланш. А після дзвінка з погрозами від директора "Гра Ви", Вероніка щиро вважала, що її звільнять. 

- Ні, поки ви знаходитеся в моїй команді, - ледь не ласкаво проспівала Горгона, в той час як її зелені очі промовисто повідомляли про те, що їхня господиня приготувалася вбивати. - Ніко, ви чудово пораєтеся зі своїми обов'язками. Надалі прошу негайно повідомляти мені про подібні випадки... Й інших співробітників попередьте.

- Добре, - гучно видихнула менеджерка та поспішила на своє робоче місце.

_____________

ВІд автора.

Хепі енду поки що не буде. На наших героїв ще чекають випробування...

Ну ви вже і так про це здогадалися) Просто захотілося написати кілька слів, бо давно вже нічого тут не писала. Заразом в черговий раз подякую, що ви зі мною та героями цієї історії. Можливо ще є такі, що досі не поставили їм вподобайку, а вже давно час ;) Та й на мій акаунт ще не всі підписалися...