Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Гора між нами 📚 - Українською

Читати книгу - "Гора між нами"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Гора між нами" автора Чарльз Мартін. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 56 57 58 ... 81
Перейти на сторінку:
від нього зосталися лише лапи.

— Молодець, хлопчику, молодець. Слухай, якщо ще кілька вполюєш, поділися з нами теж, добре?

Він поглянув на мене, погриз кролячу лапу, хрюкнув та облизався.

— Ні-ні, я тебе не звинувачую. Я теж зголоднів, друже. Ти сам дійдеш додому?

Йому, вочевидь, здалося, що я надто близько підійшов, тому пес схопив свою здобич та відтяг подалі від мене.

— Ти їж, не бійся.

Дорогою назад я почав міркувати. Так, тут ми в теплі й маємо дах над головою, але нам потрібна їжа та спосіб звідси вшитися. І терміново. Якщо розтягти, то супу нам вистачить іще на день. Якщо їжі більше не буде, то ми просто помремо в теплому приємному місці.

Повертався я інакшим шляхом, подалі від озера. Кілька разів бачив сліди лося — і не одного. Наче двоє: один великий і один менший. Численні заячі сліди — їх легко розгледіти, бо зайці стрибають, залишаючи особливу доріжку. Ну, а сліди лося важко не помітити, бо він важкий та глибоко проминає сніг.

Треба постріляти з лука, бо в такому глибокому снігу, якщо я не влучу, то стрілу вже ніколи не знайду, а їх украй мало. Я повернувся до нашої оселі, підкинув дров у вогонь, спитав, як справи у Ешлі (вона хлюпалася в раковині, наче дельфін, та сказала, щоб я забирався геть) і пішов шукати собі мішень. У одному з будиночків я знайшов шматок килима та склав його кілька разів. Потім прилаштував його на лавку, а до нього притулив паперову тарілку. У центрі тарілки я зробив дірку завбільшки з монетку.

Довжина кімнати в нашій будівлі перевищувала тридцять п’ять метрів, а мені вистачило б і п’ятнадцяти. Я відійшов від мішені, рахуючи кроки, та провів у поросі на підлозі лінію. Відтак заклав стрілу, прицілився та пошепки нагадав собі:

— Дивись на мушку, дивись на мушку… Давай, — і обережно спустив гачок.

Стріла увійшла в тарілку приблизно на сім сантиметрів над діркою. Я узяв наступну стрілу та знову повільно прицілився. Друга стріла увійшла в тарілку праворуч від першої. Третій раз — той самий результат.

Значить, слід трохи опустити мушку. Оскільки я намагався стріляти щоразу однаково з того самого місця, то це мало допомогти.

І дійсно. Я опустив мушку ще нижче — тепер занадто. Підняв назад. Потім ще раз. Загалом, за тридцять хвилин я почав влучати в дірку з відстані у п’ятнадцять метрів. Не щоразу, звісно, але кожен третій чи четвертий постріл поцілював у дірку.

— Що там у тебе за шум? — поцікавилась Ешлі.

— Намагаюся покращити наші шанси на обід.

— А може, допоможеш мені вилізти звідси?

Я підійшов. Вона вже встигла попрати свою білизну та футболку і розвісила їх над раковиною. Коли я допоміг їй вилізти, вона звичним жестом загорнулася в рушник, а потім охопила мене за шию.

— У голові паморочиться…

Ешлі сперлася на мене, щоб не впасти, та з заплющеними очима додала:

— Я чула, що чоловіки кохають очима і що вигляд оголеної жінки має їх збуджувати. Як ти з цим упораєшся?

Я обережно повів її до каміна.

— Не забувай, я і досі твій лікар.

— Точно? Лікарі наче теж люди, — всміхнулась вона, не бажаючи уникати незручної теми. — А мені більше зовсім нема чого знімати.

Шкіра на її руках та ногах вкрилася зморшками від тривалого сидіння у воді, але вона добряче помилася й пахла краще. Ешлі спиралась на мене, поки витиралася. Я посадив її у крісло — спинка відкидалася низько, тому її нога опинилася вгорі. Вогонь розгорівся надто сильно, і в кімнаті стало спекотно. Я на хвилинку відчинив двері, воліючи впустити свіже повітря.

— Бене! Ти будеш відповідати на моє запитання чи ні?

— Ешлі, слухай, я не сліпий, а ти вродлива. Але ти не моя. — Я кинув кілька дровин у вогонь. — І я кохаю свою дружину.

— Я майже постійно наполовину гола — відтоді як ти поклав мене в цей спальник. І чи не з десяток разів я бачила голим тебе. А ще ти тут кожного разу, як мені треба в туалет. Так ось: як ти даєш цьому раду? Тобі складно? Важко?

— Чесно?

— Чесно.

— Ні, не важко.

Ешлі була вражена й наче засмучена.

— Отож, значить, я зовсім тобі не подобаюся?

— Я цього не казав. Ти подобаєшся мені.

— А що ж саме тоді ти казав?

— Слухай, ми всі бачили фільми про двох незнайомців, які опиняються в диких умовах. І всі ті стрічки, як, наприклад, «Офіцер і джентльмен», закінчуються палкими сценами десь на пляжі. Несамовита пристрасть легко розв’язує усі їхні проблеми, і починаються фінальні титри. Однак у нас тут реальне життя, і я понад усе хочу додому. І бажано з цілим серцем. Та частина моєї душі, яку треба чимось заповнити, вже давно повна. Там у мене Рейчел. І тому немає жодного значення, приваблива ти жінка чи ні.

— Так що, за весь цей час — від самої нашої зустрічі в аеропорту до цієї миті — ти ані разу не думав про секс зі мною?

— Звісно ж, думав.

— Нічого не розумію.

— Думати і робити — різні речі. Ешлі, не зрозумій мене хибно. Ти надзвичайна жінка. Ти дуже вродлива. У тебе тіло як у богині. Хоча ноги поголити не завадило б. І ти дуже розумна — розумніша за мене. Щойно ми починаємо говорити, я верзу казна-що. Але десь там далеко є хлопець на ім’я Вінс, який, коли ми зустрінемося з ним, захотів би, щоб я ставився до тебе певним чином. І коли ми зустрінемося, я теж хотів би, щоб так і було. Я бажаю чесно подивитися йому в очі й не хочу нічого приховувати. Бо приховувати щось дуже боляче, це я точно знаю. — Я кинув на Ешлі пильний погляд. — Коли ми звідси заберемося, і ти, і я, ми обоє схочемо згадувати все без сорому щодо моєї поведінки. І я — я теж хочу згадувати ці дні та знати, що поводився як належить. — Я почав нервуватися. — Ми з Рейчел не разом через один мій вчинок. Чи, точніше, через те, що я не вчинив так, як належало. І мені доводиться із цим жити. А секс із тобою чи з будь-ким ще тільки поглибить прірву між

1 ... 56 57 58 ... 81
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гора між нами», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гора між нами"