Читати книгу - "Принц Хаосу"

Я підняв проти Шторму сум'яття Парасольку, парирував Астральну біту Мандора, утримав себе від маминого Розколу Духа, зберіг свої відчуття в Стіні Мороку Мандора. Мої старі основні заклинання давно протухли, а нових я не підвішував з тих пір, як став покладатися на спікарт. Я опустився до викидання сирих сил. На щастя, спікарт давав мені контроль над більшою їх кількістю, ніж було раніше в моєму арсеналі. Так що мені залишалося тільки одне — змусити їх витратити всі закляття, потім — поєдинок розсиплеться. Я їх вистою, і висушу їх.

Мандор підкрався з тилу, вразивши мене в хвіст Електричним Дикобразом. Я роздробив його шквалом сили, вигнавши його в систему обертових дисків, які мерехтіли, миготячи у всіх напрямках. Дара огорнулася рідким полум'ям, що звивалося, вигиналося, виписувало круги і вісімки, у міру того, як вона наближалася і відступала, запускаючи сфери ейфорії і болю на орбіту навколо мене. Я намагався збивати їх ураганом, Розбив вщент гігантське фарфорове обличчя, видираючи разом з фундаментом башти, до червоного розжарив геометрію світових ліній. Мандор перетворився на пісок, просочився крізь структуру, по якій був розсипаний, став жовтим килимком, поповз до мене.

Я проігнорував їх трансформації і продовжував довбати родичів енергією. Я жбурнув килимок в полум'я і окропив їх самовитікаючим фонтаном. Змівши вогники з одягу і волосся, я продавив свідомість через онімілі області лівого плеча та ноги. Я розпався на частини і знову зібрав себе, як тільки склав розплітаюче Заклинання Дари. Я проколов Алмазний Пузир Мандора і розбив Ланцюги Спасіння. У всіх випадках я скидав людський вигляд заради більш підходящого, але завжди повертався назад. Такого тренування у мене не було з часу випускного іспиту у Сухе.

Але перевага була за мною. Їх єдиний реальний шанс — раптовість, а її-то і не було. Я відчинив усі канали на спікарті, — подібне могло б налякати навіть Лабіринт… хоча, як я тепер думаю, це могло оглушити і мене. Я зловив Мандора в конус сили, що обдерла його до скелета а за мить вибудувала знову. Пришпилити Дару було важче, але коли я випалив по ній з усіх каналів, вона вдарила мене заклинанням Засліплюючого Блиску, яке тримала в резерві, — єдине, що врятувало Дару від мого бажання перетворити її на статую. Вона залишилася в смертній зовнішності і відбулалася загальмованістю рухів.

Я похитав головою і протер очі. Переді мною танцювали вогні.

— Вітаю, — сказала Дара секунд, напевно, через десять. — Ти краще, ніж я думала.

— І навіть не втомився, — відгукнувся я, глибоко дихаючи. — Пора вчинити з вами так, як ви зробили зі мною.

Я почав сплітати заклинання, яке помістило б їх під мій контроль. І тоді я помітив її слабку повільну посмішку.

— Я думала… ми могли б… змовитися з… тобою… самі, — сказала вона, коли повітря між нами почало мерехтіти. — Я… помилялася.

Перед нею сформувався Знак Логрус. Тут же вираз обличчя матері пожвавилося.

Потім я відчув моторошний пильний погляд. Коли Знак звернувся до мене, пастіччо голосів підірвало мою нервову систему.

— Я покликаний сторгуватися з твоєю непокірністю, о чоловік, який приречений бути королем.

Знизу почувся гуркіт — зруйнувався дзеркальний будиночок. Я глянув в тому напрямку. Те ж зробила Дара. Мандор, який тільки зараз насилу піднявся на ноги, подивився туди ж.

Відображаючі панелі піднялися в повітря і попливли до нас. Вони розгорнулися бойовим порядком, віддзеркалюючи і перевідбиваючи нашу битву під незліченними кутами. Перспектива була посоромлена, бо здавалося, що сам простір вигнувшись, перекрутили. І в кожному віддзеркаленні ми були в колі світла, хоча я ніяк не міг знайти його джерела.

— Я — з Мерліном, — сказав звідкись Привид.

— Конструкція! — Заявив Знак Логрус. — Ти шкодив мені в Амбере.

— Я трошки притис і Лабіринт, — заявив Привид. — Щоб підправити загальний баланс.

— Чого ти хочеш?

— Руки геть від Мерліна, — сказав Привид. — Він править тут як король. Ніяких оков на королі!

Вогні Примари закружляли.

Я послав сигнал в спікарт, знову відкрив всі канали, сподіваючись вийти на Примару, і дати йому доступ до енергії. Але контакту налагодити не зміг.

— Не треба, тату, — заявив Привид. — У мене свій доступ до джерел у Відображеннях.

— Що є таке, чого ти хочеш для себе, конструкція? — поцікавився Знак.

— Захистити того, хто піклується про мене.

— Я можу запропонувати тобі космічну велич.

— Ти вже робив це. Тоді я її відкинув. Пам'ятаєш?

— Пам'ятаю. І запам'ятаю.

Зазубрене щупальце від фігури, яка безперервно переміщувалася, рушило в сторону одного з кіл світла. Коли вони стикнулися відбувся сліпучий сплеск полум'я. Але коли зір прояснився, змін по диспозиціях не було.

— Дуже добре, — визнав Знак. — Ти прийшов, підготувавшись. Ще не час послабляти себе твоїм знищенням. Не зараз, коли інші чекають, що я спіткнусь. Повелителька Хаосу, — оголосив він, — ти повинна шанувати бажання Мерліна. Якщо його правління буде безрозсудним, він знищить себе сам, своїми діяннями. Якщо ж розсудливим, то ти безперешкодно досягнеш того, чого прагнеш.

Обличчя Дари виражало крайню недовіру.

— Ти відступаєш перед сином Амбера і його іграшкою? — Запитала вона.

— Ми повинні дати йому те, чого він хоче, — визнав Знак, — на даний момент. На даний…

Повітря вереснуло навколо місця його зникнення. Мандор посміхнувся мінімальною з посмішок, що відбилася в нескінченності.

— Не можу повірити, — сказала Дара, стаючи кішкою з квіткою замість морди, а потім змінюючись в древо зеленого полум'я.

— Вір, як вірила, — сказав їй Мандор. — Він переміг.

Дерево яскраво запалахкотіло осінніми барвами і зникло.

Мандор кивнув мені.

— Я лише сподіваюся, що ти знаєш, що робиш, — сказав він.

— Що роблю, я знаю.

— Роби як знаєш, — сказав він, — але якщо тобі знадобиться порада, я можу допомогти.

— Спасибі.

— Не хочеш обговорити це за ленчем?

— Не зараз.

Він знизав плечима і став синім смерчем.

— Тоді до скорого, — смерч зник геть, перш ніж долинув голос.

— Спасибі, Привид, — сказав я. — Твоє почуття часу стало куди краще.

— У Хаосу слабкий лівий фланг.

Я визначив місце розташування свіжих одягів з срібного, чорного, сірого та білого. Я приніс їх з собою в кімнати Юрта. І в мене була довга історія для вечірніх бесід біля каміна…

Ми пройшли майже неходженими шляхами, перетинаючи Відображення, і, нарешті, підійшли до поля останньої битви Війни з Лабіринтом. Рівнина зцілилася за роки, не залишивши жодного сліду минулого. Корвін в мовчанні довго дивився на поле.

Потім повернувся до мене і сказав:

— Доведеться провернути купу справ, щоб все розставити по місцях, досягти рівноваги, забезпечити стабільність.

— Так.

— Ти зможеш хоч трохи утримати цей