Читати книгу - "Холодна Гора"

— Громадянине слідчий, я не маю наміру саботувати слідство, бо сам дуже зацікавлений в його якнайшвидшому закінченні. Але ж ви не поставили мені жодного конкретного питання, на яке я міг би відповісти.

— Я питаю, які контрреволюційні інструкції дав вам Плачек, агент міжнародного троцькізму? Чи привозив він вам програму тієї нової шпигунської організації — «Четвертого Інтернаціоналу»?

— Плачек не має нічого спільного з «Четвертим Інтернаціоналом».

— Доки ви будете нам доводити, що чорне то є біле? Як довго будете замикатися? Чи збираєтеся заперечувати очевидні факти, які всі вже визнали? Плачек з безприкладним нахабством агітував в інституті за «Четвертий Інтернаціонал»! Чи наважитесь це заперечувати? Маємо в тому чотирьох свідків. Можемо організувати з ними очну ставку!

— Плачек є блазнем, а не політичною людиною. Був він тут кілька днів і в приватних розмовах говорив дурниці, наслідки яких сам не міг передбачити. Він чудовий фізик, і тому ми його запросили на тиждень із-за кордону. Політично його не можна брати до уваги. З нього такий же таємний агент «Четвертого Інтернаціоналу», як з мене акробат. Якби ви з ним поговорили, то це стало б для вас так само ясно, як і для мене.

— Ми розглянули справу Плачека з усіх боків. Ви зображуєте всіх провокаторів, яких засилають до нашої країни, як невинних тріпачів або блазнів. Цей трюк не пройде. Ми знайдемо контрреволюціонерів під будь-якою личиною.

…Справа Плачека може фігурувати в шкільних підручниках як приклад того, яку небезпеку може спричинити людський гумор у країні тотальної диктатури. Плачек був добрим фізиком. Фізики-теоретики мали його за експериментатора, експериментатори ж вважали його теоретиком. Насправді ж він знаходився десь посередині.

Мав за собою кілька гарних робіт на тему ефекту Рамана та розсіювання променів, але його внесок у розвиток сучасної фізики полягав у іншому. Він був комівояжером теоретичної фізики. Походив із багатої родини, і це дозволяло йому ніде не працювати. Він мандрував від одного великого фізика до другого, провів декілька тижнів у Нільса Бора в Копенгагені, а потім деякий час у Фермі в Римі.

Його любили за веселу вдачу. Він розповідав смішні анекдоти та абсурдні історії. Ми умовляли його покінчити з кочовим життям, і він навіть погодився прийняти запрошення єврейського університету в Єрусалимі. Але то був лише експеримент, що не міг скінчитися успіхом. Плачек був виліплений не з тієї глини, з якої роблять професорів. Уже у своїй першій лекцій він визнав за необхідне довести до відома аудиторії, що євреї не є, власне, народом, єврейська мова то ніяка не мова, а те, що дітям на вулицях Єрусалима якось удається порозумітися між собою, є чистісіньким дивом, можливим тільки на святій землі. Неважко уявити, який ефект викликали його одкровення серед громадськості. Плачек витримав там лише рік, а потім спакував свою валізу й знов почав мандрувати. Він повернувся до Німеччини, де зробив кілька образливих зауважень стосовно Гітлера, і запропонував своїм приятелям-фізикам, аби вони відправили того чоловіка до його гірсько-австрійської вітчизни. Гітлер тоді вже був фюрером і рейхсканцлером. Подібні вибрики вже були небезпечними для життя. Його приятелі були дуже задоволені, коли він виїхав. У нас у Харкові він був декілька разів. Нашу країну іменував борделем, а мене директором борделю. Останній раз я зустрів його в грудні 1936 року в Москві. Я жив тоді в готелі «Москва». Він зателефонував до мене й ми стали домовлятись про зустріч.

— Так де зустрінемось? — запитав я.

— На великій вулиці, названій ім’ям того ренегата.

У Москві є вулиця Большая Дімітровка. Вона називалася так і до революції і та назва ніяк не стосувалася Георгія Димітрова, героя лейпцигського процесу й голови Комінтерну. Плачек був щиро захоплений героїчною поведінкою Димітрова на Лейпцігському процесі, де його звинувачували в зраді батьківщини, і жартома називав його ренегатом. Я розумів той жарт і не зважав на нього, але звідки можна знати, чи виявиться агент, що підслуховує кожну мою телефонну розмову, лібералом і чи зрозуміє він вірно жарти Плачека? Я з досадою кинув слухавку. Наступного дня, зустрівши Плачека, я зробив йому зауваження. Він сумно подивився на мене й промовив:

— Але ж, пане директоре борделю, чи не заразились ви тваринним браком почуття гумору, пануючим у сарматських низах? Ця країна сходить на пси. То видно вже по тобі. Рік тому ти ще був розумною людиною.

Я хутко відмовився від свого наміру наставити його на шлях розважливої поведінки. Він просто не розумів обставин нашого життя.

Він поїхав до Харкова, а я залишився в Москві. Я дозволив йому жити в моїй квартирі в Харкові. Повернувшись додому, я довідався про те, що він примудрився встругнути за час моєї відсутності.

У розмові з Варварою та Мартіном Руеманами Плачек заявив, що «Третій Інтернаціонал» втратив сенс, оскільки Ленін перестав його пильнувати. Тому треба зосередити усі сили в «Четвертому Інтернаціоналі», організованому Троцьким. Варвара Руеман, як щира сталіністка, гостро й енергійно запротестувала. Плачек додав ще декілька політичних анекдотів, і вона розізлилась не на жарт. Мартін усе те слухав мовчки й тільки посміхався, бо не вважав, що варто сперечатися. Наступного дня Варвара геть усе чисто виклала партійному секретареві Комарову. Комаров був людиною розумною і з певністю можна сказати, що троцькістожером за будь-яку ціну він не був. Він не знав, що йому робити з цією заявою. Певно, хотів би про це взагалі нічого не чути. Мусив, однак, остерігатися, бо якщо Варвара про це все розповість комусь іншому і про її заяву довідається ДПУ, його притягнуть до відповідальності за замовчування інформації. Бездіяльність була небезпечною, він міг за це поплатитися партійним квитком, а можливо, й волею. З тяжким серцем він сів і написав рапорт до ДПУ.

ДПУ