Читати книгу - "Віолета, Ісабель Альєнде"

— Такої потреби не буде. Ми зареєструємо Каміло як мого сина, — перебив мене Рой.

— Що?

— Уявімо, що в мене був мимолітний зв’язок із Ньєвес. Я визнаю своє батьківство і візьму на себе економічну відповідальність. Хлопчик не носитиме мого прізвища через явно виражене бажання його матері. Вона просила, аби його записали під іменем Каміло дель Вальє, бо також не хотіла брати прізвище Браво. Розумієш?

— Ні.

— Я приймаю рішення щодо малого, бо я буцімто є його батьком. Я можу передати його бабусі й дозволити, аби вона забрала його в свою країну. Забудь про Хуліана Браво.

— Скажи мені правду: ти є батьком Каміло?

— Заради Бога, жінко, ні! Як ти могла подумати, що я міг спати з Ньєвес?

— Але тоді, Рою...

— Хіба я тобі не казав, що заробляю на життя, вирішуючи чужі проблеми? Це одна з них.

Ось так і сталося, Каміло, що Рой фігурує як батько у твоєму свідоцтві про народження, але, звісно, він ним не був. Він опікувався твоєю матір’ю в її останні місяці життя і запропонував цей обман через прихильність до неї і до мене, то був обман із милосердя. Завдяки тому маневру я змогла без проблем вивезти тебе зі Сполучених Штатів, а згодом записати тут в реєстр актів громадянського стану, тому у тебе подвійне громадянство.

Через сім днів після народження тебе нарешті виписали з лікарні, і я змогла вийти звідти з тобою на руках. Ти одужав від жовтяниці, через яку був схожий на яєчний жовток, у тебе стабілізувалася вага. Мені сказали, що ти не був недоношеним, хоча й здавався таким. Ти був дуже маленьким і бридким: лисий, блідий, із синцями під очима, ти ледве ворушився і навіть не плакав.

— Це мишеня треба покласти на сонечко і вмикати йому латиноамериканську музику, може, тоді йому захочеться жити, — порадив Рой жартома, але це виявилося гарною порадою.

Я оселилася з тобою в домі Ріти, бо ти не був у стані подорожувати, і почалися спроби тебе виходити. Попервах ти не вмів смоктати, і я впадала в істерику, намагаючись привчити тебе до пипки, але Ріті спало на думку поїти тебе молоком з піпетки. Це свята жінка. Ми робили це годинами.

А твій дідусь Хуліан? Якою була його роль у всьому цьому? Я повідомила йому телефоном про те, що сталося, неможливо було приховати це від нього, і вперше за багато років, відколи його знала, я почула його ридання. Він довго оплакував свою обожнювану доньку, не в змозі промовити бодай слово, а коли спромігся на нього, то не просив подробиць, а запропонував допомогу: він пообіцяв, що його внукові нічого не бракуватиме, поки він живий. Мені не хотілося казати йому, що дитиною опікуватимуся я і його допомога не потрібна, бо було б жорстоко лишати його осторонь. Мені довелося пояснити йому, як Ньєвес жила після того, як втекла з Юти, і ту роль, яку зіграв Рой Купер.

— Купер? А що спільного має Купер з моєю донькою?

— Ньєвес звернулася до нього по допомогу. Він поставився до неї як батько.

— Я є батьком Ньєвес!

— Не знаю, що сталося між Ньєвес і тобою, але вона не хотіла, щоб ти знав про неї чи про її вагітність.

— Я б їй допоміг.

— Я можу сказати тобі лише те, що в останні місяці свого життя вона провела у спокої, без наркотиків, її добре доглядала одна мексиканська подруга і що хлопчик здоровий. Якщо хочеш побачити його зараз, то приїзди в Лос-­Анджелес. Щойно зможу, я привезу його додому. Там ми усі разом його виховуватимемо.

Твій дідусь не зміг приїхати в Лос-Анджелес, він побачив тебе через кілька місяців у Сакраменто, але вислав Рою Куперу чек і листа з подякою. Рой, побліднувши, порвав той чек.

Серед піпеток, сонця і ранчерас, хоропос і румб, що лунали із радіо, мишеня оклигало, і через півтора місяця ми попрощалися з Роєм Купером і Рітою Лінарес, які стільки зробили для нас, і повернулися додому. Немовля — це цілодобова робота, яка пожирає енергію, сон і психічне здоров’я, і є великим клопотом для п’ятдесятидворічної жінки, якою я тоді була, але мене то омолодило. Я полюбила тебе, Каміло, і це допомогло мені дати собі раду з твоїм вихованням і перетворити горе через смерть дочки на торжество через життя мого внука.

18

Факунда розповіла мені, що внаслідок аграрної реформи було експропрійовано кілька землеволодінь по сусідству із Санта-Кларою, і серед них маєток Моро, але Шмідтів-Енґлерів вона не зачепила. Мій колишній свекор вирішив, що не продаватиме продукти за офіційною ціною, встановленою урядом, і закрив молочарню і сироварню. Корови щезли, гадаю, їх переправили через кордон, де їх мали тримати, доки в нашій країні все не налагодиться.

Ходили тривожні чутки про Колонію Есперанса. Один журналіст почав розслідування, назвавши її «анклавом іноземців, які живуть поза законом», «загрозою національній безпеці», але ніхто до нього не дослухався. Колоністи не вчинили жодного доведеного злочину, сусіди їх шанували за те, що вони відкрили амбулаторію, де безкоштовно лікували довколишній люд, і регулярно приносили до церкви ящики з овочами, аби розподіляти їх поміж найубогіших родин.

— Їх не чіпатимуть, вони під захистом військових. Там готують спецназ, — сказав мені Хуліан в один зі своїх приїздів.

Я дізналася, що він здійснює приватні рейси в колонію, які ніде не реєструються. Військові планували збудувати там злітно-посадкову смугу, тоді як Хуліанів літак-амфібія міг приводнитися на озеро. Я запитала його, що він транспортує тим загадковим людям, але він не відповів.

Хуан Мартін невдовзі мав закінчити університет, його обрали головою студентської спілки. Він носив індіанське пончо, довге волосся і бороду, як було модно серед молоді лівих поглядів. Він часто з’являвся на телебаченні, як представник студентів, і попри те, що його ідеї були революційними, говорив примирливим тоном. Застерігав проти фашистських маневрів опозиції, але також викривав тактику ультралівих груп, які завдавали такої самої шкоди, як і праві. Через це у нього були вороги серед його ж однодумців. Країна жила крайніми політичними пристрастями, ніхто не слухав розсудливих голосів, які закликали до діалогу і переговорів.

Через одинадцять місяців після твого народження внаслідок військового