Читати книгу - "Житія Святих - Травень, Данило Туптало"

муки, уповаючи без сумніву на Бога мого. Знай-бо, що, скільки завдаси мені мук, стільки принесеш мені користи. А наскільки лютіші накладеш мені рани, настільки більшу мені благодать у Бога мого, не хотячи, виклопочеш". Воєвода ж кипів гнівом, звелів олов'яними грудами бити його в лице. Коли ж розбиті були щоки святого, сказав до нього воєвода: "Принеси жертву богам, аби від важчих мук, які мають бути, визволитися". Відповів святий: "Настільки не зважаю на муки, що мають мені бути, наскільки не зважав на попередні". Сказав воєвода: "Як то ти — воїн і невчений — вправно відповідаєш на суді?" Відповів мученик: "Дух Святий рабам своїм подає і терпіти, і вільно промовляти. Сказав-бо Спаситель наш до учнів своїх: "Коли будете передані князям і владикам, не турбуйтеся, як чи що говорити, дасться-бо вам у ту годину, що заговорите, не ви бо будете говорити, але Дух Отця вашого говоритиме у вас"5. Сказав Антонін Коментарисій: "І яка тобі, окаянче, користь із багатомовства свого, що у спротиві перебуваєш і рани приймаєш? Коли ж лютіше почнуть тебе мучити, тоді, і не бажаючи, вчиниш волю царську". Відповів йому святий: "Іди від мене і себе самого дай переконати. Якщо-бо на погрози воєводи і на завдані мені рани не зважав, то чи маю тебе послухати?" І звелів воєвода вкинути мученика в темницю. У ній же перебував святий сім днів, у Пирінті, граді Тракійському.

Коли сидів святий Акакій у темниці і в Господі своєму веселився, що сподобився за Нього так страждати, прийшло до Вівіяна-воєводи послання від ігемона тракійського Флакина, яке наказувало йому, щоб ішов, випереджуючи його, до Візантії і щоб вів зі собою в'язнів, яких має. Ішов тому туди воєвода, і вели за ним святого мученика Акакія з иншими в'язнями, ув'язненими за якісь провини. Знемагаючи в дорозі то від ран, то від важкого заліза, то від голоду і спраги, то від довгої і швидкої ходи, ще ж і воїни, що вели, немилосердні були і з наругою штовхали його і бігти швидко примушували, не сподівався більше святий на життя своє і чекав швидкої смерти, просив же тих, що вели, стати трохи і дати йому час якийсь помолитися до Бога, але не отримував прошеного. Коли ж стали десь спочити, тоді святий очі до неба підніс, почав молитися, кажучи: "Слава Тобі, Боже, Ти, що являєш з доброти своєї милосердя тим, що люблять ім'я Твоє святе. Слава Тобі, що прикликав мене, грішного, на подвиг цей. Слава Тобі, Господи мій, Ісусе Христе, що знаєш неміч плоті нашої і дарував мені терпіння, щоб витримати міцно муки. Нині ж, бачачи мене, Владико, в оточенні великого зла, що й сама душа вже, як же думаю, хоче з пут тіла звільнитися, пошли ангела свого святого, щоб допоміг мені у скруті цій і зцілив, або благоволи, щоб якимось способом звелів мене кат вбити, аби я швидше прийшов до Тебе, Господа мого". Коли так молився святий до Бога, захмарене було повітря і пролунав голос йому із хмар, кажучи: "Будь мужнім, Акакію, і кріпися". Той голос чули всі, що там були: і воїни, і в'язні — і дивувалися, кажучи, що "й хмари, як люди, говорять: коли хто чув таке, що ми нині чуємо". І розгублені були через те. Багато ж з в'язнів, що голос той чули, повірили в Сина Божого і припадали до ніг мученикових, просили його, аби християнської віри навчив їх. Святий мученик Акакій, разом з ними ідучи, розмовляв, кажучи: "Я не книгами, але воїнством дотепер займався, проте вихований у священичому домі, бо й із роду священичого, і пам'ятаю, що чув від священиків: Бог людині, яка втратила рай, хотів дати спасення і з пекла її звільнити, тому послав у світ цей співпредвічне своє Слово — Сина свого. Тому прийшов Син Божий, прийняв тіло від Пресвятої і Пречистої Діви Марії, образом був як чоловік, хрест волею перетерпів, щоб гріх Адамового непослуху деревом хреста виправити й осудженому чоловікові відпущення дарувати, сам за нас віддав борг добровільним своїм стражданням. Бо на хрест прибитий був, заповіт щодо нас розірвав, і від гріха звільнив, і своєю смертю розтоптав смерть, і пекло полонив, і всю владу диявола та силу осоромив і немічною зробив. Коли ж усе полчище бісівське прогнав, і ворота мідні розбив, і ланцюги залізні стер, — воскрес із мертвих на третій день і дарував людському родові Воскресення для всіх і життя у всі майбутні безконечні віки. Цей-бо видимий світ мало часу перебуває і є нічим". Тих і більше слів мученикових слухаючи, в'язні всім серцем до християнської віри навернулися. Коли ж надійшла ніч і влаштувалися в селі, що трапилося на шляху, бачили опівночі в'язні якихось юнаків, у світлий одяг вдягнених (були то святі ангели), і наче воїнського чину були, розмовляли вони з Акакієм святим. І думали вони, бачивши те, що то співвоїни Акакія і друзі вночі (через страх перед катом) прийшли відвідати його. Коли ж настав день, вирушили в дорогу і йшли поспіхом день той, досягли вночі граду Візантійського. І всіх разом в одному якомусь домі замкнено було. І знову побачили в'язні тих же юнаків опівночі, що зі святим Акакієм бесідували, яких і минулої ночі бачили. Бачили ж, що явлені ті юнаки світлі омивали теплою водою рани мученикові і зцілювали. На те дивлячись, в'язні говорили до себе: "Справді божественне це видіння, ангели-бо святі, а не люди минулої ночі зустріли мученика Христового, і нині вони ж мають про нього опіку". Коли настав ранок, вели всіх у темницю. Звелів же воєвода сторожеві темничному Акакія-мученика осібно, одного, у внутрішній темниці замкнути, обкласти кайданами залізними і в колодки забити; нікого до нього не пускати, не давати ж їсти ані пити, щоб, голодом, і спрагою, і важкими путами пригноблений, знеміг і легше піддався їхній волі. Иншим же в'язням звелів бути у зовнішній в'язниці. Коли ж настала ніч, знову в'язні видіння чудесного сподобилися: побачили світло, що блискало в темниці внутрішній, і, заглянувши у віконце, побачили світлоносних якихось мужів, які, мученика з пут звільнивши, зцілювали його рани і клали перед ним дивну, наче сніг, білу їжу і пиття якесь давали. Бачили ж те щоночі і, покликавши сторожа темничного, розповіли йому про бачене. Він же, до віконця притулившись, своїми очима те побачив, але, коли враз відчинив двері тої темниці й увійшов всередину, нічого не побачив і нікого не