Читати книгу - "Вільні стосунки з босом, Ольга Вісмут"

— Але ви тут не врахували одну річ, — каже він, тикаючи мене в рахунок. — Оренда зали.

— Ось оренда зали, — показую на рядок. — Ой, а вона у вас тут навіть двічі вказана.

— Ні, — він мені вказує на інший рядок. — Це оренда зали.

— І вона у вас двічі вказана.

Климшин мало не гарчить. Повітря розжарюється. Ми сперечаємося одне з одним уже цілу годину. Я навіть на роботу спізнююся, але поки не приберуть цей рядок і не зменшать суму — я звідси не піду.

— Гаразд, приберіть ось цей рядок, — Климшин нарешті кидає папір на стіл бухгалтеру. — Я подзвоню Зимнєву сьогодні.

Це він так ва-банк йде? Мовляв, поскаржиться моєму босові на мене?

— Дзвоніть, а я вже поспішаю на роботу. Тож чекаю на виправлений рахунок, — я схрещую руки на грудях.

— Ви автомобілем? — уточнює Климшин, не зводячи погляду з моїх грудей.

— Ні. Я таксі викличу.

— Я вас підвезу.

— Дякую, це зайве, — мило усміхаюся йому.

Бухгалтерка закінчує друкувати й видає нам виправлений рахунок. Я знову його перевіряю й задоволено підписую. Віддаю Анні, яка ховає його в теку.

З ресторану ми виходимо втрьох — я, Климшин і Анна. Дівчина відразу біжить до своєї автівки, щиро подякувавши мені. 

— Прошу, — Климшин показує мені на свій автомобіль.

— Так я таксі викличу, — намагаюся відмовитися.

— Сідайте, Софіє, — усе ж чоловік умовляє мене. — Таку гарну дівчину таксист може ще завезти кудись. А я вас довезу до роботи. До речі, а що ви робите сьогодні ввечері?

«Скачу на члені боса, напевно».

— Працюю, — відповідаю я скромно.

— Що ж, думаю, Зимнєв не буде проти, якщо я його помічницю запрошу ввечері на вечерю. Думаю, цей цербер відпустить вас.

Я нервово ковтаю. Це мене що, на побачення запросили? Сумніваюся, що Вадим буде радий цьому. Хоча, що мені заважає погодитися на пропозицію Климшина?