Читати книгу - "Крізь пекло, Валерія Дражинська"

Емоцій не було. Голод затьмарив усе. Я смутно пам'ятала поїздку в машині, як нас передавали вампірам, в нову схожу камеру. Знаючи, що скоро помру, мені хотілося лише одного - пити. Але плюс у моєму стані все ж був - проклятий мною образ Влада крутився лише десь на задвірках свідомості.

Я вже давно втратила лік часу, занурившись у напівнепритомний стан. Вони, що вирішили мене голодом виморити? Не гуманно якось! Швидко прикінчити слабо? Хоча, про що я? Це зовсім інша раса з іншого світу. Може для них те, що відбувається, - це нормально.

Раптово, саме раптово, я відчула смак крові на губах. Сліпо ведена інстинктами виживання впилася в джерело і ковтала... ковтала... ковтала... ковтала... Повний кайф! Який обламався в самий розпал.

- Досить із тебе! - спокійно вимовив незнайомий жіночий голос.

І на тому спасибі! Я розплющила очі і вже цілком свідомо озирнулася. Істинна, а це була саме вона, не впізнати таку велич було неможливо, злизувала кров зі свого зап'ястя. І до чого така щедрість?

Шалено красива мініатюрна брюнетка, з абсолютно чорними очима не поспішаючи вивчала мене.

- Цікаво! - протягнула вона. 

Уточнювати бажання не було! Навіть на порозі смерті ця особина вселяла в мене дикий жах.

- Може, ти поясниш, що знайшло на Алексіоса? Сам він говорити відмовляється. Та й мисливці не дуже балакучі.

Ідіотизм! У запущеній формі! Але вголос ляпнути таке остеріглася. 

- Мовчиш? Я ж можу і змусити тебе говорити! Ти знаєш? - мило так уточнила вампірша.

Здогадуюся, але нічого сказати все одно не можу!

- Не бійся! Я тобі нічого не зроблю! - відчула мій стан та вмить змінила тактику. - Просто розкажи мені все!

Як тут можна відмовити? Втрачати все одно вже нічого! Тим більше що доля зрадника і його дорогоцінної блонд мене особливо не хвилювала. Я все виклала в подробицях. Намагалася донести до цієї «жінки», що я тут ні до чого, що лише жертва одного ідіота.

Істинна задумалася, надовго так, потім обвела мене оцінювальним поглядом та гірко зітхнула:

- Перемудрив Лекс. Однозначно. Не вперше йому.

- Що не вперше? – тихенько пискнула я, не втримавшись.

- Помилятися, довірившись своїй унікальній здатності відчувати чужі емоції.

Інтерес, що спалахнув від кинутого пояснення, я проковтнула, даремно турбувати стовідсоткового хижака не хотілося. І відколи це в мене прокинулося самозбереження? Відчула реальну загрозу? Та вже запізно якось!

- Гаразд! Пішли! - попрямувала до дверей Істинна.

- Куди? - не стрималася я.

- Вмирати, люба, вмирати! - ласкавий голос зовсім не відповідав змісту сказаного.

- Не хочу! - а хто ж хоче?

- Вибору в тебе немає! Алексіос багатьох підставив.

Не знаю, що вона зі мною зробила, але я, немов маріонетка, безвольно попрямувала на власну страту. І це неподобство відбувається у двадцять першому столітті!!!