Книги Українською Мовою » 💙 Бойове фентезі » Регент. Право сильного, Анні Кос 📚 - Українською

Читати книгу - "Регент. Право сильного, Анні Кос"

141
0
02.03.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Регент. Право сильного" автора Анні Кос. Жанр книги: 💙 Бойове фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 57 58 59 ... 166
Перейти на сторінку:

Віддах провів його уважним поглядом і, лише переконавшись у тому, що старший євнух справді пішов, дозволив собі полегшено видихнути. Одна з розшитих подушок трохи зісковзнула, з-під золотої бахроми показалося руків'я кинджала.

«Знав би ти, Джаліл Валі Шаб, як близько до тебе підійшла тінь смерті сьогодні, зовсім не про нахабство б хвилювався...», — тихенько промовив Віддах.

***

Світанок увійшов до кімнати, ступаючи по килимах м'якими котячими лапами. Застрибнув на ліжко, скрутився теплим клубком біля ніг сплячої жінки. Трохи потоптався на місці, але потім набрався сміливості, прокрався до її рук, що лежали поверх ковдри, лизнув м'яким язиком ніжну шкіру, приголубив, залишаючи на щоках золоті відблиски.

Арселія мляво потягнулася, не бажаючи прокидатися, але цей незручний рух розбудив Аділя. Він сів на ліжку, потер очі й голосно запитав:

— Мамо, а що ми тут робимо?

Арселія різко підскочила на ложі, ніби в ній випросталася стиснута пружина, озирнулася і завмерла, побачивши Ульфа. Спогади нахлинули хвилею, проганяючи залишки дрімоти. Незважаючи на ранній час, чужинець мав зібраний і навіть не дуже втомлений вигляд. Він уже переодягнувся і, вочевидь, збирався йти.

— Стривай! — квапливо вигукнула вона, піднімаючись на ноги і запинаючи на собі просторе вбрання. — Не йди зараз! — і тут же виправила сама себе: — Тобто, не йдіть.

— Після всього, що сталося цієї ночі, мені здається, звернення на «ти» мене вже не образить, — кепкування, що прозвучало в його словах, вкололо в саме серце.

Арселія спалахнула, і обличчя її стало таким нещасним, що Ульф додав трохи м'якше:

— Це дрібниця. Мені навіть подобається. Особливо, якщо мені буде дозволено те ж саме.

Вона не відповіла, просто кивнула, відчуваючи одночасно каяття і незручність. Аділь же діловито вибрався з-під ковдри і звісив ніжки з ліжка, дриґаючи босими ступнями в повітрі.

— А де моє взуття? — насупився він. — І чому немає Едіни? Вона ж завжди допомагає мені одягнутися вранці.

Ульф та Арселія обмінялися швидкими поглядами — і регент трохи хитнув головою, підтверджуючи найгірші побоювання. Імператриця відвернулася і відійшла до вікна, затискаючи рот долонею, щоб не видати ні звуку і не налякати дитину.

Ульф ступив до хлопчика і присів на край ліжка поруч із ним.

— Мій пане, думаю, найближчими днями ми можемо дозволити собі невелику гру.

— Яку? — в очах дитини запалилися іскорки інтересу.

— Спробуємо жити так, як жителі півночі. У нас дуже холодно восени, і тому одягаються всі самі, щойно прокидаються, не чекаючи слуг. Інакше легко застудитися.

— Ага, — Аділь кивнув. — Я вмію сам. Але взуття немає.

— Негайно накажу принести Вам усе необхідне.

— Тоді я почекаю під ковдрою, — хлопчик заліз назад на середину ліжка. — Щоб не пло-о-остудитися. А можна мені подивитися ось це? — його палець вказав на книжку в червоній обкладинці з золотими узорами, що лежала на столику неподалік.

— Можна.

Аділь із задоволенням зашурхотів сторінками, розглядаючи витончені завитки, що прикрашали кожен аркуш.

— Мій імператоре, — регент підвівся і трохи вклонився.

Ульф підійшов до Арселії й обережно торкнувся її плеча.

— Витримаєш?

— Так. Її вбили, правильно? Няню Аділя.

— Мені шкода.

Вона тихенько схлипнула, але швидко витерла сльози, щоб хлопчик нічого не помітив.

— Скоро прийде бен Хайрі, він хотів переконатися, що Вам уже краще, — тихо продовжив Ульф. — Якщо побажаєш, він залишиться тут до мого повернення. Ти в порядку?

— Ні. Але мені набагато краще, ніж було вночі, — вона замовкла, збираючись із силами, а потім квапливо видихнула: — Вчора я наговорила багато того, про що тепер шкодую.

— Не згадуй, — він акуратно розвернув її до себе, уважно розглядаючи кожну деталь, відзначаючи тонкі зморшки, що залягли біля очей, покусані від хвилювання губи. Потім прибрав пасмо її волосся, що впали на обличчя, провів пальцями по щоці, немов втішав маленьку дитину. Дивно, але вона дозволила йому всі ці вольності, не відштовхнула, не вигнала. — Усе вже забуто.

— Ти не заслужив тих слів. Мені так шкода!

— Забуто, Арі.

Вона слабо посміхнулася.

— Арі? Треба ж. Так говорила тільки одна людина — імператор Сабір. Рідко, лише в ті хвилини, коли йому вдавалося скинути маски, а їх у нього було багато... Арі. Мабуть, я хочу знову чути це ім'я.

В її очах було щось таке, до чого й назву підібрати складно. Суміш боязкої надії на майбутнє, смутку за минулим, невпевненості й водночас рішучості йти далі попри все. Доля кинула їй виклик, поставила на межі, побажавши перевірити її на міцність. І помилилася, не знайшовши цю межу.

Однак прийдешня ніч розбила вщент багато ілюзій — найважливішою з яких була впевненість, що вони обидва впораються зі складнощами самотужки. Якщо нескінченно натягувати струну, то рано чи пізно вона порветься, боляче вдаривши необережного музиканта по пальцях. Так чи варто доводити до межі?

Несподівано Ульф притулив Арселію до себе і прошепотів ледь чутно:

— Я зроблю все, щоб захистити тебе й Аділя. І хочу бути поруч із тобою. Це схоже на якусь одержимість, але вона сильніша за мене. Сам не знаю, як так вийшло, я не маю права нічого вимагати, а й без тебе вже не зможу.

— А я не хочу без тебе, — тихо відповіла вона. — Більше не хочу залишатися одна проти цілого світу, жити в цьому страху й порожнечі. Ти єдиний, кому повірило моє серце, поруч із тобою я відчуваю себе живою людиною, нехай слабкою і невпевненою, але справжньою. Хіба ми не заслужили права хотіти чогось для себе? Сотні людей по всій імперії можуть сподіватися, вірити в щастя, любити і бути коханими, а нам не дозволено навіть малого з того. Ти ж не відмовишся від своїх слів?

 

— Ні за що на світі. Віриш?

— Вірю.

На мить вони завмерли, просто насолоджуючись теплом одне до одного. Ульфу коштувало величезних зусиль повернутися до думок про справи. Насилу, але він відсторонився і твердо сказав:

1 ... 57 58 59 ... 166
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Регент. Право сильного, Анні Кос», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Регент. Право сильного, Анні Кос"