Читати книгу - "Будні феодала - 2, Олег Говда"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Плутано говориш, отамане... — потер чоло купець. — Мабуть, довго чужими землями мотався... Не одразу й зрозумієш.
— Мотався, друже… ох, помотався… — зітхнув я. — Навіть зараз не одразу збагнути — вдома я вже, чи все ще в дорозі. Особливо якщо прислухатися до слів однієї черниці. Гаразд… Про це пізніше… Хоча, постривай. На одне запитання ти мені все ж таки даси відповідь прямо зараз. Як знати, що зранку буде? А йти в бій, тримаючи камінь за пазухою, не годиться. Згоден?
Купець підібрався трохи, але кивнув.
— Так. Запитуй… Хоча, постривай. Я здогадуюсь... Агнешка? Правильно?
— Вона. Друг мій бойовий і соратник вірний прикипів до дівчини всім серцем… останнє кохання. Та й вона, начебто, відповідає взаємністю... Загалом, зрозуміти я мушу — що там проміж вас трапилося? Ну, і хто винен…
— Добре, отамане. Часу вистачить на розмову. Розкажу, як на духу. Але, почну здалека.
Купець помовчав трохи, збираючись з думками, потім рішуче труснув головою і, злегка напираючи голосом, ніби намагався надати словам належну вагу, почав розповідь:
— Скільки часу минуло, а ніби вчора все було… Справжнє чортеня. Я ж, отамане, не юнак безвусий, що на кожну спідницю облизується. Пожив… Одружений другий десяток. Дітей п'ятеро є. Та й дівок у довгій дорозі купецькій побачив доволі. Іноді ж по році додому не встигав повернутися... Навіть чорношкіра в мене була. У Криму якось торгували — ось бей тамтешній і прислав служницю на ніч. Хотів підмастити, щоб вигідніше товари сторгувати… Але даремно старався, бусурман. А дівка нічого, ніжна, гнучка… Шкіра оксамитова. Смішно було, як світильник згас, то лиш очі біліли, а сама невидима, тільки на дотик і відчував. І запах від неї дивний. Крізь усі пахощі мускусом віяло. Ммм... До чого я веду... Що сам не розумію, що сталося, коли доля, трясця б їй, звела мене у Львові з Агнешкою. Зовсім голову стратив. Тільки про неї й міг думати… Товар, який на продаж привіз, за безцінь спустив, аби швидше гроші дістати та її розважити — обдарувати.
— Сивина в бороду — біс у ребро… — пробурмотів я тихо, але купець почув і мимоволі огладив сріблясту вовну на підборідді.
— Можливо, і це… Знає вона добре, що чоловікові треба. Вміє і очі насолодити, і тіло... та й серце зігріти, чого вже там. Але все не так просто, отамане. Був би я звичайним купцем, — то пустила б дівчина мене по світу — на цьому все кохання й закінчилося б. А я, як ти тепер знаєш, не сам по собі, а мав, крім торгівлі, від Великого Новгорода доручення важливе. І коли вже зовсім голову втратив, товариш мій — Мирослав, втрутився. Балачки розводити не став не став, розумів, що слухати не буду, а привів якось додому з чорного ходу та показав у щілину, як Агнешка підмішує в моє питво якесь зілля. І примовляє: «Все забудь, все залиш — мене кохай, мене слухай». Тут я й прозрів... Мабуть, розумів все ж таки, що не буває пристрасть такою нестримною, щоб весь світ закрити.
— І що то за зілля було? З'ясував? А то різні зілля бувають. Може, вона лише вітаміни підмішувала, щоб серце від надмірних любощів не підірвав?
Купець кліпнув здивовано. Відкрив рота, мабуть, бажаючи щось запитати. Але потім смикнув підборіддям і не став відволікатися.
— Само собою... Як розпечений кинджал до лиця підніс, розповіла. Виявляється, у Львові в неї лікар був один знайомий. Кирило... Він їй це зілля і готував. Дуже хитре зілля. Якщо по кілька крапель щодня приймати, то будь-яка відьма небесним ангелом здасться. А симпатична дівчина взагалі дивом. А якщо збільшити дозу…
Тут я і почав реготати.
— Нічого смішного… — навіть образився купець. — Руки відрубувати таким лікарям треба. Бач, що надумали. Мікстурами кохання підміняти…
— Та я не над твоїм випадком сміюсь, Сергію…
Заспокоїтись вдалося не відразу. Сміх так і клекотів у грудях.
— Вибач. Не чекав такого повороту. Гм... Доля та ще збитошниця. А хто іншому яму риє — у неї й потрапить. Повір, Агнешка за ігри з твоїми почуттями заплатила сповна. Коли ми панночку з полону звільнили, бідолаха на ногах стояти не могла. Казали, мурза, якому ти її продав, три доби з неї не злазив. А такий невгамовний любовний запал татарину забезпечило зілля того самого львівського лікаря — Кирила. Такий ось зиґзаґ. Як то кажуть, якою мірою міряєте, такою і вам відсиплють. Ну, та гаразд. Пізніше договоримо. Он, помітили нас уже. Саме час згадати, що ми шведи. І поводитися відповідно.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Будні феодала - 2, Олег Говда», після закриття браузера.