Читати книгу - "Вiйна Калiбана, Джеймс С. А. Корі"

кликати на допомогу. Еймос ще раз заніс бляшанку над

головою, але Голден схопив його за руку й відтягнув од хлопця, який не переставав бурмотіти.

— Досить, — Голден стримував Еймоса і сподівався, що

велетень не вирішить натомість віддубасити банкою його.

Еймос завжди був одним із тих, хто встрягав у п’яні бійки, бо

він їх любив.

Цього разу було щось інше.

— Досить, — повторив Голден і продовжив стримувати Еймоса, поки той не припинив пручатися. — Він не допоможе нам, якщо

ти виб’єш з нього мізки.

Хлопець поспіхом відсунувся по підлозі й оперся плечима об

стінку. Він кивав словам Голдена і тримав скривавлений ніс між

великим і вказівним пальцями.

— Що скажеш? — запитав Еймос. — Будеш допомагати?

Хлопець знову закивав та підскочив на ноги, досі не відклею-ючись від стіни.

— Я піду з ним, — сказав Голден, плескаючи Еймоса по

плечу. — Чому б тобі не залишитися тут і не перевести подих?

Не чекаючи на відповідь Еймоса, Голден повернувся до

нажаханого хакера.

— Краще йди починай.

* * *

з викраденням Мей. — Це Мей. Цей чоловік — її лікар, доктор

Стрікленд. А жінка — її не знаю. Але вихователька Мей сказала, що в системі вона висвітилась як мати Мей. З фотографією

і дозволом забрати її. Система безпеки в дитсадку дуже гарна.

Без цього вони б ніколи не відпустили дитину.

— Дізнайся, куди вони пішли, — наказав Голден хакерові.

А тоді Праксу:

— Чому її лікар?

— У Мей... — почав Пракс, запнувся і почав знову. — У Мей

рідкісна генетична хвороба, яка блокує її імунну систему, якщо

нема регулярного лікування. Доктору Стрікленду про це відомо.

Зникло ще шістнадцять дітей з такою самою хворобою. Може, він тримає їх... він тримає Мей живою.

— Ти все чула, Наомі?

— Ага, йду слідами хакера через систему безпеки. Він нам

більше не знадобиться.

— Добре, — сказав Голден. — Бо я ледь не на всі сто впевнений, що цей міст буде спалено дощенту, щойно ми вийдемо за двері.

— У нас завжди є курка в запасі, — з посмішкою сказала Наомі.

— Еймос доклав зусиль, щоб наступного разу хлопець

попросив пластичну операцію.

— Йой, з ним усе гаразд?

Голден знав, що вона про Еймоса.

— Так. Але... чи є щось таке, чого я про нього не знаю і воно

вилізе боком? Бо він дуже...

— Акі, — озвався хакер, тицяючи в екран.

Голден спостерігав, як доктор Стрікленд у супроводі

темноволосої жінки проніс Мей давнішим на вигляд коридором.

Вони піді йшли до дверей, що нагадували стародавній

герметичний люк. Стрікленд зробив щось на панелі збоку, і всі

троє зайшли всередину.

— Далі очей нема, — хакер майже зігнувся, ніби чекав, що його

покарають за недоліки системи безпеки на Ганімеді.

— Наомі, куди це веде? — спитав Голден, виправдально

піднявши долоні, аби показати хакеру, що це не його провина.

— Схоже на старий район перших розкопок, — Наомі

розмежовувала слова паузами, поки працювала з консоллю. —

Відведений під комунальні сховища. За дверима не має бути

нічого, крім пилу і льоду.

— Можеш нас туди провести? — запитав Голден.

— Так, — одночасно відповіли Наомі та Пракс.

— Значить, ходімо туди.

Він подав знак Праксу і хакерові вийти назад у вітальню та

пішов за ними. Еймос сидів за столом, розкручуючи бляшанку

з курятиною на ребрі, ніби це товста монетка. У низькій силі

тяжіння супутника здавалося, що вона крутитиметься вічно.

Погляд Еймоса був відчужений і незворушний.

— Ти виконав роботу, — сказав Голден хакерові.

Той витріщався на Еймоса поглядом, що коливався між

страхом і люттю й навпаки.

— Тож ми заплатимо. Не збираємося тебе кидáти.

Перш ніж хлопець зміг відповісти, Еймос підвівся й підняв

коробку консервованої курятини. Перевернув її і висипав решту

банок на підлогу; кілька з них покотилися у різні куточки тісної

кімнатки.

— Здачі не треба, вилупку, — сказав