Читати книгу - "Вiйна Калiбана, Джеймс С. А. Корі"

в крихітний закапелок кухні.

— І на цьому, — сказав Голден, — ми прощаємося.

Коли Еймос і Пракс уже вийшли за двері, Голден повернувся, не зводячи очей з хакера, аби переконатися, що той утримається

від недоречних спроб помститися. Але дарма хвилювався.

Щойно Еймос опинився за дверима, хлопець просто почав

збирати бляшанки і складати їх на столі.

Коли Голден повернувся і зачинив за собою двері, Наомі

сказала:

— Ти розумієш, що це значить, так?

— Що саме? — запитав він, а тоді сказав Еймосу: — Назад на

корабель.

— Пракс сказав, що зникли всі діти з такою самою хворобою, як у Мей, — продовжила Наомі. — І з дитсадка Мей забрав її

лікар.

— Тому можна припустити, що він або ті, хто працює з ним, забрали інших, — погодився Голден.

Еймос і Пракс крокували по коридору, і Еймос досі дивився

тим відчуженим поглядом. Пракс поклав свою долоню йому на

руку, і Голден почув його шепіт:

— Дякую.

Еймос просто знизав плечима.

— Нащо йому ці діти? — запитала Наомі.

— Я б краще запитав, як він знав, що їх треба забрати лише за

кілька годин до перших пострілів?

— Ага, — сказала Наомі тихим голосом. — Ага, як він це знав?

— Бо саме він є причиною, чому все пішло шкереберть, —

відповів Голден, уголос озвучивши те, про що вони обоє

подумали.

— Якщо він тримає всіх цих дітей, і він або ті, з ким він працює, змогли розпочати справжню війну між Марсом і Землею, щоб

приховати викрадення...

— Починає нагадувати стратегію, яку ми вже бачили, чи не

так? Ми маємо дізнатися, що по той бік дверей.

— Одне з двох, — сказала Наомі. — Або нічого, бо після

викрадення вони забралися геть із цього супутника...

— Або, — продовжив Голден, — купа чуваків зі зброєю.

— Ага.

* * *

Голдена знову переглядали відео. Наомі склеїла всю зйомку

з камер безпеки в довгу петлю. Вони дивились, як лікар ніс Мей

крізь різні коридори, піднімався на ліфті й нарешті підійшов до

дверей закинутого району станції. Після третього перегляду

Голден подав Наомі знак, щоб вона вимкнула.

— Що нам відомо? — запитав, вистукуючи пальцями по столу.

— Дівчинка не налякана. Вона не б’ється, щоби втекти, —

мовив Еймос.

— Вона знає доктора Стрікленда все своє життя, — відповів

Пракс. — Він їй — майже як член родини.

— Тобто вони його купили, — сказала Наомі. — Або цей план

триває вже...

— Чотири роки, — докинув Пракс.

— Чотири роки, — повторила Наомі. — І це до біса затягнута

афера, хіба що ставки величезні.

— То через гроші? Якщо їм потрібен викуп...

— Не сходиться. За кілька годин після того, як Мей зникає за

люком, — сказав Голден, тицяючи у картинку на замороженому

екрані, — Земля і Марс починають стріляти одне в одного. Хтось

дуже постарався, щоби схопити шістнадцять хворих дітей

і приховати цей факт.

— Якби «Протоген» не кокнули, — мовив Еймос, — я б сказав, що ця херня їх нагадує.

— І хто б то не був, у них також значні технічні ресурси, —

кивнула Наомі. — Вони змогли хакнути систему дитсадка ще до

того, як мережева безпека на Ганімеді зазнала краху від боїв, і без жодних слідів втручання додати у файл Мей записи про цю

жінку.

— Деякі діти з її дитсадка мали багатих або впливових

батьків, — сказав Пракс. — Їхня система безпеки має бути на

найвищому рівні.

Голден вистукав руками останній ритм по поверхні стола, відтак сказав:

— Це повертає нас до головного питання. Що чекає на нас по

той бік дверей?

— Корпоративні бандити, — припустив Еймос.

— Нічого, — сказала Наомі.

— Мей, — тихо відповів Пракс. — Там може бути Мей.

— Треба підготуватися до всіх трьох варіантів: насилля, збір

доказів або порятунок дитини. Тож потрібен план. Наомі,